Презентація на тему "Дидактика"

Дидактика

Зміст: Поняття дидактики. Виникнення і розвиток дидактики. Предмет і завдання дидактики. Функції дидактики. Основні категорії.

Поняття дидактики. Термін „дидактика“ – грецького походження і означає вчити, пояснювати, доводити, а також – навчатися («той, хто навчає, має відношення до навчання»). Спочатку він означав практичну діяльність, а потім – поступово відокремлену науку про викладання-учіння. Ці види діяльності інтегрально взаємопов’язані сторони. На сучасному етапі дидактику розуміють як нау­ку про викладання і навчання, про закономірності, що діють у сфері предмета її дослідження, про залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі вона встановлює відпові­дні закономірності, визначає методи, організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами – дидактика – це наука про навчан­ня і освіту, їх мету і завдання, зміст, методи, форми, засоби, органі­зацію, досягнуті результати.

Історія виникнення і розвитку дидактики. Дидактику як термін запровадив відомий німецький вчений-педагог В. Ратке (1571 — 1635), який трактував його як мистецтво навчати. Сам термін „дидактика“ вперше з’явився у назві головного твору Я. А. Коменського – видатного чеського педагога XVII ст. – „Велика дидактика“, сутність якої автор визначав як “універсальне мистецтво навчання всьому всіх“. Й. Гербарт (1776—1841), відомий німецький філософ і педагог, вважав дидактику частиною педагогіки, предметом якої виступало виховуюче навчання як найбільш дієвий фактор виховання покірного молодого покоління. Помітний внесок у розвиток світової дидактики внесли також Й. Песталоцці (1746 - 1827), А. Дістервег (1790 - 1866), Г. Кершенштейнер (1854 - 1932), В. Лай (1862 - 1926).

Засновником української дидактики був великий педа­гог, філософ К. Ушинський (1824—1871). Він створив цілісну дидактичну систему, побудовану на міцному науково-ма­теріалістичному підґрунті. У радянський період плідно працювали в галузі дидактики П. Груздєв, Ш. Ганелін, Є. Голант, Л. Занков, Б.Єсипов, М. Данилов, М. Скаткін, В. Онищук, А. Алексюк, В. Краєвський, В. Загв'язинський, І. Лернер, М. Махмутов та інші. На розвиток вітчизняної дидактики в кінці XIX - на початку XX ст. помітний вплив мали праці ГІ. Ф. Каптерєва, С. Т. Шацького, П. П. Блонського, А. П. Пінкевича, М. МПістрака, Г. Г. Ващенка, І.І. Огієнка, ГМ. Стешенка, С. Ф. Русової, Я. Ф. Чепіги та багатьох інших. З цього історичного екскурсу можна зробити висновок, що дидактику слід розглядати як самостійну наукову дис­ципліну, що склалася історично.

Предмет і завдання дидактики. Предметом дидактики є зміст освіти, форми й методи йо­го засвоєння, закономірності й принципи організації проце­су навчання тощо.

Завдання дидактики на всіх етапах її історичного розвитку по­лягало в тому, щоб:а) визначати зміст освіти нових поколінь;б) знаходити найбільш ефективні шляхи озброєння їх корисними знання­ми, уміннями і навичками;в) розкривати закономірності цього проце­су.

Функції дидактики

Категорії дидактики

Освіта – система набутих у процесі навчання знань, умінь, на­вичок, способів мислення.

Викладання – впорядкована діяльність педагога, спрямована на реалізацію мети навчання (освітні завдання), забезпечення інформованості, виховання, усвідомлення і практичного використання знань.

Навчання – впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямо­вана на досягнення визначеної мети.

Учіння (навчання) – процес, в якому на основі пізнання, вправ і набуття досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, зміню­ються раніше набуті.

Знання – сукупність ідей людини, в яких виражається теоретич­не оволодіння певним предметом.

Уміння – оволодіння способами (прийомами, діями) використо­вувати засвоєні знання на практиці.

Навички – уміння, доведені до автоматизму, високого ступеня досконалості.

Принципи навчання - вимоги, основні положення щодо змісту, організації і методів навчання, дотримання яких забезпечує оптимальне функціонування навчання.

Форма – спосіб існування навчального процесу, оболонка для його внутрішньої сутності, логіки і змісту. Форма, в першу чергу, пов'язана з кількістю учнів, місцем і часом навчання, порядком його здійснення і ін.

Засіб – предметна підтримка навчального процесу. Засобами є голос (мова) вчителя, його майстерність в широкому розумінні, підру­чники, шкільне обладнання і т.д.

Методи навчання - упорядковані способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань.

Закономірності навчання – об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Результат (продукти навчання) – це кінцеві наслідки навчаль­ного процесу, ступінь реалізації визначеної мети.

Дякую за увагу. Підготувала Студентка групи ФПШ21 Карпа Мар’яна