Презентація на тему: "Олександр Грін. Подорож у країну Грінландію"

«ОЛЕКСАНДР ГРІН ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ГРІНЛАНДІЯ». Інформитивна година на тему:

Олександр Грін 20 серпня 1880 р. у невеличкому повітовому містечку В’ятської губернії Слобідське в незаможній сім’ї Гринєвських народився син. Хлопчик був мрійником, цінував прекрасне. У 1826 р. майбутній письменник залишив родину і вирушив до Одеси з надією влаштуватись на який–небудь корабель, щоб помандрувати до омріяних країн. Йому довго не щастило, та нарешті юнака взяли матросом у рейс Одеса – Батумі. Однак його списали з корабля, тож капітаном він так і не став, а далекі країни залишилися у мріях. Але на все життя О.Грін запам’ятав море, зоряне небо над головою, портові міста Ялту, Севастополь, Феодосію, які згодом зобразив у своїх творах під іншими назвами.

Олександр Грін почав мріяти про береги Нездійсненного дуже давно. Коли йому було лише 16 років і він ще не був письменником Гріном, а мрійливим юнаком Сашком Гринєвським і приїхав до Одеси, щоб вирушити у кругосвітню подорож. Грін народився у далекому місті В’ятка у 1880 р., де не було ніякого моря. Маленький Сашко мріяв стати капітаном і відкривати невідомі землі. Між тим, життя його було тяжким і драматичним. . Від такого життя, повного безпросвітності, безнадії і самотності, юнак шукав порятунку в іншій, вимріяній ним дійсності: в книгах, лісовому полюванні. З дитячих років він знав уже не тільки Фенімора Купера, Майн Ріда, Густава Емара і Луї Жаколіо, але й всіх російських класиків. Захоплювався романами Віктора Гюго і Діккенса, віршами і новелами Едгара По, читав наукові книги. Та що найбільше вабило хлопчика, про що він мріяв настирливо і пристрасно, то це було море, «живописний труд мореплавання». Свою роль тут зіграли книги Жуля Верна, Стівенсона, морські оповідання Станюковича. Та долю Гріна повертали не лише книги але і моряки у білосніжній формі, в безкозирці зі стрічками, в смугастій тільняшці, які прибували у флот.

Влітку 1896 року, відразу після закінчення міського училища, Грін поїхав до Одеси, взявши з собою лише корзинку з лози зі зміною білизни та акварельні фарби з наміром малювати ними «де-небудь в Індії, на берегах Гангу»… Хлопчина з В’ятки, що відправляється на береги Гангу в височенних болотних чоботах і солом’яному брилі, який здавався йому схожим на мексиканське сомбреро, з базарним кошиком і набором акварельних фарб під пахвою – насправді являв собою фігуру досить живописну. Побачивши його у такому вигляді, капітани одразу розуміли, що він новачок, і відмовляли йому. Сашко цілодобово тинявся у порту, скрізь пропонуючи свої послуги: спочатку матросам за зарплатню, потім – без платні і врешті-решт – за саме харчування. Однак скрізь він чув лише: «Ні, ні, ні!..»

Нарешті йому пощастило: його взяли матросом на рейс «Одеса – Батумі». Сподівань було багато, проте моряк з нього не вийшов і невдовзі його списали з корабля. Капітаном він так і не став, і далекі країни залишилися лише в його мріях. Однак на все життя йому запам’яталося нічне море, ланцюжок ліхтариків на березі і зоряне небо над головою.

. «Чудеса в самих нас…» Грін зрозумів цю істину ще замолоду і почав шукати дивовижне не в казкових країнах. А передовсім – у душах людей. Він шукав надзвичайне і неповторне, де він був. Йому, довелося працювати і дроворубом, і слюсарем, і рудокопом… Не знайшовши справи по душі, у 1902 р. Олександр Гринєвський записується в солдати. З 10 місяців військової служби три з половиною він просидів у карцері. Про той час він згадував: «Моя служба пройшла під знаком безперервного бунту проти насильства». Він тікає з армії й захоплюється революційними ідеями. 11 листопада 1903 р. Гринєвського вперше заарештували. У 1905 р. його звільнили, потім знову арешт, втеча і нелегальний приїзд до Петербурга. У його захопленні революцією не було нічого дивного: тоді всі марили про майбутній всесвітній рай. До того ж письменник шукав конкретної можливості допомогти бідним людям. Однак мрії про щасливе майбутнє залишалися лише мріями… І ось тоді, у 1916 – 1917 рр., Грін усвідомив, що може сам творити прекрасний світ. Творити – у літературі. Так Гринєвський стає письменником Олександром Гріном, узявши собі за псевдонім хлопчаче прізвисько. За таким підписом були надруковані його перші твори: «Капітан Дюк», «Загадкові історії», «Шукач пригод», «Людина з людиною» та ін.

Карта країни Гріна

І все ж таки душа Гріна прагнула до берегів прекрасної країни, де немає місця брехні й насильству і на всіх людей чекає довгождане щастя. У 1921 р. написана дивовижна повість, яка стала класикою світової літератури, – «Пурпурові вітрила»… Важко повірити, що Грін дописував останні сторінки повісті, пройняті яскравим сонцем і чарівним блиском моря, у 1921 р. у своїй холодній квартирі, саме в той час, коли тисячі людей гинули від голоду, хвороб, на фронтах громадської війни. Дехто дивувався: як міг Грін написати таку світлу, ліричну казку? Гріна називали «несучасним письменником», на що він відповідав: «А хіба «Пурпурові вітрила» не сучасна річ? Ви не уважні, їй-богу…»

. У лютому 1921 р. Грін узяв шлюб із Ніною Миколаївною Мироновою, Котра залишалася з ним поруч до останніх його днів. У тому ж 1921-му письменник розпочав роботу над романом «Сяючий світ» про людину, яка вміла літати без усяких допоміжних приладів. В образі головного героя твору Грін втілив думку про могутність людського духу, який не можна здолати, якщо людина залишається внутрішньо незалежною. Хоча герой роману, Друд, гине під натиском людей, безкрилих і жорстоких , але його душа не підкорилася земному тяжінню. Вона, покинувши тіло, летить до сліпучих зірок – туди, де панують краса та ідеал. Грін вважав, що в житті треба йти від легенди до перетворення дійсності. Ось чому він і писав свої романтичні твори – не для того, щоб втекти від дійсності, а навпаки – щоб зробити її кращою, показати шляхи її вдосконалення.

Крим – чарівна країна, де романтик Олександр Грін знайшов утілення своїх мрій, спокій і душевний притулок. Пишна природа Криму, синє море, яскраве сонце – усе це збуджувало натхнення. Уперше Грін приїхав у Крим у 1923 р. За надрукований роман «Сяючий світ» письменник одержав гонорар, який він і його дружина вирішили витратити на подорож. За його словами, вони хотіли «зробити із «Сяючого світу» не крісла й шафи, а веселу мандрівку». Побували в Севастополі, Ялті, Лівадії, Алупці, Гурзуфі. Чотири роки по тому знову приїхали в Крим… Потім вирішили тут оселитися через загострення хвороби О. Гріна (у нього був туберкульоз). Шість років митець разом із дружиною прожив у Феодосії. За цей час З’явилися романи «Золотий ланцюг» , «Та, що біжить хвилями», «Джерсі і Моргана», «Дорога в нікуди» та ін. Напевне, не менше половини доробку Гріна створено у феодосійський період його життя. Зараз у Феодосії є музей-квартира письменника, оформлений відомим художником С. Бродським у вигляді корабля. У Феодосії багато років існує юнацький клуб «Пурпурові вітрила» -- клуб романтиків, котрі люблять літературу, мистецтво, пригоди й подорожі.

8 серпня 1932 р. Грін помер. Могила письменника в Старому Криму досить скромна, але її одразу можна знайти за різнокольоровими стрічками, квітами, аркушами із віршами, які приносять сюди шанувальники таланту митця. І смерть не в змозі подолати світ добра, мрії і надії, який залишив нам Олександр Грін у своїх творах.