Презентація на тему: "Леонід Іванович Глібов".

Леонід. Глібов(1827-1893)“.. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування…”

Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком.  Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії.

Важка хвороба змусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безборо-дька. Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі (1856). Письменницький авторитет Глібова на той час настільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в Чернігові й навіть Петербурзі. Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі «Основа», що з 1861 р. виходив у Петербурзі. У середині 1861 р. він почав видавати тижневик «Черниговский листок» (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р. видання «Основи». Значну частину статей для «Черниговского листка» писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами. Позбавлений роботи, Глібов ЗО жовтня 1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини. Тільки через два роки він зміг повернутися до Чернігова на посаду переписувача губернського статистичного комітету. Наприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею. На цій посаді йому судилося пробути до кінця свого життя.

У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Улітку потрапив “Кобзар” Тараса Шевченка та приказки Є. Загрибільного. Вражений прочитаним він почав писати українською мовою. Цього ж літа вийшли байки “Вовк і Ют”, “Лебідь,Щука і Рак”,”Зозуля і Півень”

Спеціальним указом Валуева було заборонено «Черниговский листок» у 1863 р. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п'ятнадцять літ. І саме цього року вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище».

Байка (від давньорус. баять, байти, тобто говорити, роз­повідати) — невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Фабула байки завжди стисла, дія розвивається швидко. Іноді цьому сприяє діалогічна будова твору. Пишуться байки переважно так званим вільним віршем. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше — на початку.

Байка “Жаба й Віл” Байка Л. Глібова розповідає про Жабу, яка, побачивши Вола, захотіла ти такою великою, як він. Заздрість примусила її надиматися, поки ! луснула, хоч подруга й застерігала її про небезпеку. Це алегорична картина, яка висміює людей, що прагнуть досягти того, що виходить межі їхніх можливостей. Причому йдеться не про щось необхідне, суспільно корисне, а про звичайні забаганки. Автор у кінці виводить мораль: треба жити так, «як милосердний Бог дає», тобто відповідно до своїх можливостей та здібностей. Байка побудована у формі динамічного діалогу, з емоційно забарвленою лексикою (голубонька, одубіла та ін.). 

Байка “Щука” Байка «Щука» Л. Глібова — гостра сатира на несправедливий суд, у якому нікчемні судді могли засудити безневинну людину. Такі шахраї, як лисичка, за хабарі вміють повернути справу на користі кривдника, ввести в оману суддів. І донині часто користуються крилатим висловом із байки — «І щуку кинули у річку», — коли хочуть сказати, що замість заслуженого покарання хтось потрапив у свою рідну стихію, у звичну обстановку й уникнув відповідальності за свої ганебні вчинки, за злочини. 

Байка “Цуцик”Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав;То ляже на бочок, то догори на спинку. Або на лапки морду клав. Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: «Бач, яким він паном,Ледачий Цуцик, став». — Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? —Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.— Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? — Промовив той.— Аж я злякавсь... Ну, як же ти там поживаєш?— Нащо питать! Либонь, не знаєш. Собачого життя мого? — Сказав Бровко.— Далеко до твого... Живу собі, бо треба жити;Двір стережу і день і ніч;Всього доводиться терпіти, Не так, як ти, панич;Та ще к тому і їжа препогана,Хлиснеш помий, коли дадуть, А як невлад загавкаєш на пана,То ще й під боки натовчуть.— Жаль! — каже Цуцик.— Що ж робити!Буває всяк,— Обуха батогом не перебити;А от мені — хоч і довіку б так... Живу у горницях, на килимах качаюсь, Жартуючи на сміх;Частенько з панночками граюсь І лащуся до них;І м'яко спать мені, і ласо можна їсти, І бігаю не в бур'янах, Сухенькі лапки, хвостик чистий, Не так, як твій, у реп'яхах... — Ет, реп'яхами дорікаєш! — Сказав Бровко.— А пам'ятаєш, Як у пекарні був щеням?Чи так жилося там? Замурзаний під лавкою тинявся...— Веселий Цуцик засміявся І каже: — То колись було,Та загуло... Дивись тепер, а не рівняй малого! —І він спесиво глянув на Бровка. — Як бачу, ти не робиш там нічого,— Сказав Бровко,— за що ж се честь така? — Дурний Бровко! Не розумієш,—Звиняй, що так кажу,— Я те роблю, чого ти не зумієш: На задніх лапках я по-вченому служу.—«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче, А вимовити не посмів, Бо Цуцик дуже запанів: Скубне й Бровка, коли захоче. Бровко мовчить, і я мовчу, Води не сколочу... Вам сміх, мені гостинців в'язка. Чи гарна моя казка?

Байка «Цуцик» відноситься до другого періоду творчості Глібова, в якому порушувалися переважно морально-етичні проблеми. Перо сатирика байкар спрямував на висміювання паразитизму, лакейства, лицемірства, прислужництва, егоїзму. Байка «Цуцик» — кращий твір цього періоду. Вона побудована на діалозі двох собак — Бровка та Цуцика. Цуцик — кімнатна собачка. Нероба, прислужник, він з гордістю вихваляється перед Бровком своїми лакейськими здібностями, умінням вислужуватися. Сите благополуччя отруїло Цуцика чадом погорди, він тепер зверху, спесиво дивиться на всіх, бо дуже запанів, байдужий до страждань свого колишнього друга. Бровко — дворовий пес. Він стереже добро хазяїна вдень і вночі, за це змушений терпіти знущання, їсти що прийдеться, спати під парканом. Він усвідомлює своє рабське становище, якому не може зарадити, але з огидою ставиться до панського лакея. Бровко справедливо називає своє життя «собачим», бо воно повне приниження, голодування, побоїв та тяжкої праці, але це не вбиває в ньому гідності. Перед Цуциком він не запобігає, не лащиться до нього, а навпаки, сміливо нагадує, що той колись був звичайнісіньким щеням. В алегоричному образі Цуцика автор засудив зрадництво, паразитизм, моральну ницість, плазування панських «цуциків»,«які заради легкого життя втрачають людську гідність і людську подобу, їм він протиставив Бровка, в алегоричному образі якого втілено риси чесного, щирого, працьовитого трудівника, з високим почуттям людської гідності, у душі якого визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. Але якщо подивитись на проблематику цієї байки під кутом нашої дійсності то не можна не помітити, що, иа жаль., такі «цуцики» мають місце і в нашому «некріпзць-кому» суспільстві.

Хто хвастає?«Я таке, що всякий знає,Бо на мене світ увесь. Ласо дуже поглядає»,—Обізвався хтось і десь.«Кращі, може, є від тебе,—Одмовля чийсь голосок,—І приманюють до себе. Гарні очі і роток. Роздивися, милий друже,У кого краса видніш,Шелестиш про себе дуже,А мене кохають більш». Хто баба?Сидить хитра баба аж на версі граба.«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба.—Вловіть мені тую курочку рябую,А я подарую грушку золотую». Літературна діяльність Леоніда Глібова активізувалась наприкінці 80-хрр.: налагодились зв'язки з дитячим журналам «Дзвінок», де він публікував свої вірші, загадки, байки й жарти.

Акровірш. Акровірш — вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення. Розрізняють види акровіршу: 1. Акровірш-ключ: читається по перших літерах і текст в концентрованому вигляді виражає зміст твору і, за авторським задумом, повинен бути помічений всяким читачем; окремий випадок такого рішення – вірш-загадка з розгадкою в перших літерах. 2. Акровірш-присвята: читається по перших літерах і текст називає його адресата; часто цей адресат зазначений у тексті іншим способом (у назві, в епіграфі, прямо у вірші), іноді інших вказівок немає, і тоді посвята помітна тільки дуже уважному або підготовленому читачеві. 3. Акровірш-шифр: читається по перших літерах текст не має прямого відношення до змісту вірша і вводить у твір нову, побічну інформацію. Часто такий тип акровірша використовувався як засіб обійти цензурні чи інші заборони. У різних мемуарах зустрічаються згадки про акровірші Фелікса Чуєва із зашифрованим девізом «Сталін в серці» (відповідь акровірш Олександра Єременка «Сталін в дупі» належав до іншого типу, оскільки і його зміст був антисталінським).

Хто вона? Хто бреше?Лиха зима сховається,А сонечко прогляне,Сніжок води злякається,Тихенько тануть стане,—Оддалеку бистресенько. Вона до нас прибуде,Кому-кому любесенько,А дітям більше буде. Колись я нудилось. У срібнім кайдані;Розбила неволю. Чубатая пані,А я на Вкраїну. Тихенько нищечком…Колись на Великдень. Оддячу яєчком!

Що таке загадка? Це невеликий твір, у якому в прихованій формі описано предмети чи явища, які потрібно назвати. Існують і літературні загадки, їх пишуть для дітей письменники. Зображуючи предмет, який треба розгадати, вони подають більше ознак прихованого змісту. Часто літературні загадки закінчуються відгадкою.

Газета Леоніда Глібова "Черниговский листок" Не надовго пережив "Основу" і побратим її — "Черниговский Листок", перше число якого за редагування Л. Глібова появилося 12 липня 1861 р. Ініціатива цього видання, очевидно, від того ж гуртка літераторів, що постачав матеріали до згадуваних "Черниговских Губернских Ведомостей" і в якому Л. Глібов, тоді професор місцевої гімназії, брав найактивнішу участь.

“Химерний маленький”Химерний, маленький,Бокастий, товстенький Коханчик удавсь; У тісто прибрався. Чимсь смачним напхався, В окропі купавсь. На смак уродився,Ще й маслом умився,В макітрі скакав... Недовго нажився, У дірку скотився. Круть-верть — та й пропав. Хотів був догнати — Шкода шкандибати: Лови не лови!А як його звати —Лінуюсь сказати, А нуте лиш ви!«То ж, діду коханий,Вареник гречаний!» —Кричить дітвора. Чому не вгадати! Не бігать шукати Такого добра.

Коментар. Л. Глібов, складаючи віршовані загадки для дітей, зашифровував у цікавій поетичній формі звичайні, знайомі речі. У даному випадку — це вареник, пухкенький, товстенький, смачненький. Про це говорить відгадка в кінці вірша. Єдине що — нині рідко хто готує вареники з гречаного борошна. Раніше це була традиційна українська страва, до речі, дуже корисна.

Прохання до цензурного комітету подано було 12 березня 1861 р. за підписом "младший учитель Черниговской Губернской Гимназии Глебов". Разом з тим подано було назву часопису: тижневик "Черниговский Листок" і програму, в яку входили такі відділи: Літературний; Новини, вісті і чутки; Загальнокорисні відомості (сільське господарство, хатнє господарство, промисловість, торгівля, популярна медицина тощо); бібліографія, відомості; Різні об'яви, виклики, запити.

У липні 1863 р. заарештували І. Андрущенка. Серед його паперів було знайдено листи Глібова. Становище ускладнилося ще й тим, що І. Андрущенко передав з тюрми «на волю» Л. Глібову конфіденційні листи, які той мав переслати в московську та петербурзьку організації «Землі і волі». Ці компрометуючі Глібова послання «державного злочинця» потрапили у слідчу комісію. Хоч обшук на квартирі письменника був безрезультатним, у серпні 1863 р. заборонили «Черниговский листок» та встановили поліційний нагляд за Глібовим, а згодом, з 1 жовтня, розпорядженням міністра освіти його звільнили з посади вчителя. Віднині все листування Глібова пильно переглядав місцевий поліцмейстер.

10 листопада (29 жовтня) 1893 р. Глібова не стало. Чернігів урочисто поховав свого великого громадянина. На пам'ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В. Самійленка, написані вдень смерті Глібова.

Чернігів урочисто поховав свого великого громадянина. На пам'ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В. Самійленка, написані в день смерті Глібова.«...І от замовк твій голос, погас огонь ясний,Що в темному світі окопі;Але не вмре поет у пам'яті людській. Згадаєм ми тебе в недоленьці лихійІ в кращий час нової долі…»

Протягом 1890-1893 років байкар написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей. Ці твори друкувалися під псевдонімом "дідусь Кенир", відрізняються дотепністю, щирістю, досконалістю художньої форми. В пошані й славі, але фізично розбитим, майже зовсім сліпим доживає Л. Глібов останні свої дні. 10 листопада (29 жовтня) 1893 року від астми й хвороби серця на 66 році життя його не стало. Ясного й теплого осіннього дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета. Труну Глібова несли на руках далеко за місто до Троїцького монастиря, де його було поховано