Основним джерелом найдавнішої та середньовічної історії України є літописи. Свою назву вони дістали від того, що виклад матеріалу в перших літописах починався словами "в літо". Літопис – це найдавніший вид літератури , історичний документ (факти і події минулих часів) і художній твір (легенди , прекази, байки)У літописах відображається історичне минуле нашого народу за хронологією часу.
На відміну від хронік більшості країн Європи, написаних латиною, наші літописи викладені рідною мовою, якщо й не цілком ідентичною розмовній народній, то дуже близькою до неї. Саме цим і зумовлена надзвичайна популярність літописного жанру на Русі. Їх читали й переписували впродовж кількох століть, завдяки чому вони дійшли до нашого часу.
Найстаріші літописи є історичними пам'ятками. Вони цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У літописах розповідається про походження східних слов'ян, зародження в них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами тощо.
В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072–73 ( автор книжник Никон). Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті минулих літ». «Повість временних літ», також «Повість врем'яних літ» «По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві в 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. Никон. Нестор
Оригінал "Повісті временних літ" до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.). Перший здобув свою назву від імені переписувача чернеця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі.