Презентація на тему: "Павло Загребельний - автор історичної прози"

Загребельний Павло Архипович – автор історичної прози ( 20 романів)

 „Не забуваю про людей, які мене читатимуть…”

Народився 25 серпня 1924 р. у селі Солошине на Полтавщині в бідній родині. Але, незважаючи на це, вона була освіченою. Почав читати хлопець у 4 роки, і ще до початку 1 класу він засвоїв мало не половину усієї шкільної програми. Матір померла, коли йому було 6 років. А з мачухою були складні стосунки. Павло впродовж життя не розлучався з іконою святої Варвари, бо так звали його маму.

1941- у неповних 17 років, закінчивши десятирічку, пішов добровольцем на фронт: став курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, був двічі поранений. Після другого поранення 1942 потрапив у полон і до лютого 1945 поневірявся по нацистських концтаборах. Після звільнення працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

«Мене, помираючого, підібрала німецька трофейна команда — літні, як мені тоді здалося, фріци, років сорока. Напоїли кавою із солдатської фляжки, переправили в Болхов, потім в Орел. Там у колишній в’язниці був великий табір. Не помер я тільки тому, що був молодим і досить міцним. У рані в боку завелися черви, ніхто мене не лікував… Два з половиною роки я був у німецьких концтаборах: в Орлі, в Гомелі, в Кальварії — тихому литовському містечку, чия назва у католиків означає Голгофу — місце, де Христос прийняв смертні муки…». Спогади

1946 - вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. 1951 - закінчив університет і працював на журналістській роботі (обласні газети, журнал «Вітчизна»).

У родині Загребельних було три Павла: дід, онук і правнук. Загребельний із дружиною Еллою Михайлівною мали двох дітей – сина й доньку, троє онуків та правнука. Родина

ІІ половина 50-х років - видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).1957 - «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого солдата, який загинув у нацистському концтаборі. Три перші романи : «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

1961-1963 - головний редактор газети «Літературна Україна», де він уславився підтримкою молодих поетів-шістдесятників. 1979-1986 - очолював Спілку письменників України, був головою комітету по Державних преміях ім. Т. Г. Шевченка, обирався депутатом Верховних Рад СРСР та України.

«Під час написання твору міг працювати по 16 – 18 годин на добу. Причому він начисто друкував на машинці “Колібрі”, без чернеток і не переробляючи написане. Павло Архипович вважав, що машинка дисциплінує. А маючи надзвичайну, ніби чортячу пам’ять, твір формував у голові, запам’ятовуючи енциклопедичні дані, найдрібніші деталі, що лягали до нового роману. Він міг на кілька днів, на тиждень, на місяць поїхати у відрядження і, повернувшись, із ходу продовжувати терзати “Колібрі”, навіть не глянувши на попередню фразу». Спогади очевидців

1968 - історично-психологічний роман «Диво». Романіст

1976- зразок «монументального епічного стилю» - роман «Розгін», у якому змальовувалася радянська епоха доби науково-технічної революції. Завдяки ідейній єдності героїчної біографії академіка-кібернетика Петра Карналя з історією радянського суспільства особисте і державне у творі ототожнювалося, а відсутність соціального аналізу замінялася морально-етичною проблематикою. Романіст

«Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980). Цикл романів про історичне минуле

Створив кілька п'єс на основі романів : «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»);виступи в пресі зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності». Драматург

За сценаріями письменника на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982). Сценарист

За заповітом, ми зможемо прочитати його щоденник через 20 років після смерті автора (2029)

Був дуже освіченою людиною. Знав історію, світову літературу, добре орієнтувався у різних галузях науки. Любив читати, міг багато цитувати напам’ять. Емоційний, небайдужий, гострий на слово. Був людиною обдарованою та різнобічною. Залишив дуже велику бібліотеку, бо все життя купував книжки, особливо тоді, коли отримував великі гонорари.

Письменник останні роки прожив на своїй дачі у Кончі-Озерній під Києвом. На фото – із канадським меценатом.

Державна премія СРСР за роман «Розгін» (1980). Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві»Звання Героя України (2004). Нагороди.

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

20 серпня 2014 року у Києві відкрили меморіальну дошку українському письменникові Павлу Загребельному з нагоди 90-річчя його народження.