Презентація на тему: "Протиборство добра і зла як основна ідея роману В.Гюго "Людина, яка сміється".

Протиборство добра і зла Як основна ідея та структурна особливість роману В. Гюґо “ЛЮДИНА, ЯКА СМІЄТЬСЯ” Секція: Зарубіжна література. Олійник Наталія Олексіївна, учитель зарубіжної літератури та російської мови Харківської гімназії № 144

Протиборство добра і зла як основна ідея та структурна особливість роману В. Гюґо “Людина, яка сміється” Актуальність теми Актуальність піднятої в науковій роботі проблематики полягає в очевидній «вічній сучасності» ідей Гюґо, проблеми боротьби «добра і зла», жорстоких та добросердних начал в людських душах. Ідея першочерговості особистих якостей, характеру, а не зовнішності, реальної доброти справ, а не слів є особливо значущою в умовах, які сьогодні переживає наша держава і наше суспільство. Предмет дослідження Роман В. Гюго «Людина, яка сміється». Мета дослідження Всебічний аналіз принципів побудови та головних прийомів викладення В. Гюго сюжетної лінії своїх романів;

ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯАналіз витоків та суті французького романтизму як культурного взагалі та літературного зокрема явища;Романної складової творчості В. Гюґо та місця досліджуваного роману в творчому спадку автора;Побудованої автором системи викладу сюжету в романі.

Творчість Гюґо дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи. Віктор Гюґо Французьку літературу XIX століття неможливо уявити без Віктора Гюґо. Віктор Гюґо народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Батько Гюґо, котрий народився в сім'ї майстра столярного цеху, за часів Наполеона став генералом. Мати письменника, навпаки, ненавиділа Наполеона й була роялісткою. Сім'я Гюґо часто переїжджала, деякий час вони жили в Іспанії. У Гюґо рано пробуджується поетичний талант. Ще підлітком він починає писати, і вже в 1815-1816 роках його оди та поеми відзначаються на конкурсах Тулузької академії, а згодом і королівським урядом.

Французький романтизм ХIХ столiття та його значення в зарубіжній лiтературi Французький романтизм остаточно склався пiзнiше, нiж англiйський i нiмецький. Рівень нацiонального явища вiн набув лише у 20-х рр. ХIХ ст. Поштовхом до розвитку романтизму завжди ставав розвиток буржуазних настроїв у суспiльствi. На замiну застарілим, архаїчним феодальним і релiгiйним цiнностям прийшли цiнностi нові. Здійснивши відмову вiд суворого, ортодоксального Бога, люди пiсляреволюцiйної ери створили новий ідеал - грошовий, заможний, який нiяким чином не мiг задовольнити художньо налаштованi душi.

«Людина, яка смiється» Один з найвідоміших романів Віктора Гюго був створений в шістдесяті роки XIX століття і виданий у квітні 1869-го. У ньому французький письменник підняв кілька важливих загальнолюдських і соціальних питань, пов’язаних з вічними темами життя і смерті, духовної любові і тілесної пристрасті, істини і брехні, непереборної прірви, що існує між жебраком, страждаючим народом і наділеної багатством і владою знаттю. Місце дії роману – Англія (Портленд, селище Уеймет, містечко Мелкомб-Реджис, інші невеликі сільські міста країни, Лондон). Час дії – кінець XVII – початок XVIII століття. Хронотоп роману визначається бродячим характером головнихдійових осіб – фіглярів, що дають уявлення на початку в крихітній возі, а потім у величезному театрі на колесах під назвою «Зелений ящик».

Основна частина твору проходить у двох просторово-часових площинах: в районі плоскогір’я Портленда, на березі якого 29 січня 1690 був залишений десятирічний потворний хлопчик і в Лондоні, взимку-навесні 1705 року, коли двадцятип’ятирічний Гуинплен дізнається таємницю свого народження, вічного сміху і сенсу життя. Всі персонажі роману, як головні (який виростив Гуінплена філософ Урсус, сліпа дівчина Дея, зведений брат «людини, яка сміється» – лорд Девід Деррі-Мойр, герцогиня Джозіана, колишній лакей Якова II, відкривача океанських пляшок Баркільфедро), так і другорядні (компрачикосов з урки «Матутіна», народ, що дивиться вистави артистів з «Зеленого ящика», знати і службовці Палати лордів) пов’язані один з одним через образ центрального героя – Гуінплена / лорда ферми Кленчарли, пера Англії.

У першiй частинi роману, що становить одну третину його загального обсягу, фабула не просувається далi зав`язки: Гуінплен, покинутий компрачикосами, рятує крихiтку Дею й разом з нею знаходить притулок у Урсуса. Компрачикоси, що кинули Гуінплена напризволяще, гинуть пiд час морської бурі. Зате у вiдступах, що займають тут головне мiсце, намiчені iсторичне й соцiальне тло, даний поетичний опис морської бурі (уже на самому початку придає роману суворий i похмурий колорит), розказано про торгiвлю людьми й розбiйницьку дiяльність компрачикосів, зграї яких перебували довгий час майже на легальному становищi, про суворi закони проти бурлак, до числа яких ставилися всi бiдняки, що не мають даху, про просмолений труп людини на шибеницi як лиховiсному символi феодальної Англiї i т.д. I, нарештi, для контрасту з усiм цим дається перерахування багатств, привiлеїв, титулiв, якими надiленi вищi кола англiйського дворянства.

У другiй, самiй великiй частинi роману зображується аристократична Англiя початку XVIII столiття, який протистоять як втiлення справдi шляхетного морального початку, що живе в народi, головнi герої - Гуінплен, Дея. Розвиток сюжету обумовлений, з одного боку, чистою любов`ю Гуінплена до Деї й низинним потягом до Гуипплена демонiчної аристократки Джозіани, а з iншого боку, розкриттям таємницi походження Гуінплена, введенням його в палату лордiв i викривальною мовою, вимовленої їм у парламентi. Розвиток фабули й тут займає досить скромне мiсце в порiвняннi iз численними вiдступами й iсторичними екскурсами, з яких читач довiдається про полiтичну реакцiю при Стюартах, пiсля придушення англiйської революцiї XVII столiття, i в роки царювання королеви Ганни. Тут же Гюґо описує жорстокiсть англiйських королiв, не крiм i сучасної йому королеви Вiкторiї, говорить про паразитичний образ життя й моральне розкладання придворних кiл i англiйської аристократiї в цiлому, про реакцiйнiсть англiйських законiв По контрасту iз цiєю вiдразливою картиною дикої розгнузданостi й огидного розгулу свiтської чернi, що веселиться, у роман уведенi епiзоди звичайного життя позитивних героїв - мандрiвних акторiв, що перебувають у постiйному спiлкуваннi з народом i складових плоть вiд його плотi.

Наша цивілізація, XXI століття, успадкувала багато від свого минулого, і є каламутним відображенням експлуататорського суспільства англійської аристократії XVII - XVIII століть, адже в будь-який час, в будь-яке століття, історія повторюватиметься, і це неминуче. Людське життя поставлене на платівку, а керує нею влада, завжди наділена дикою розгнузданістю і огидним розгулом світських веселощів. Вона робить тільки те, що сприятливо впливає на її подальше існування, забуваючи про людей. Висновок