Презентація на тему: "Сучасна танцювальна музика"

«Сучасна танцювальна музика»

Що таке музика?Танцювальна музика — музика, призначена для супроводу танців, а також похідні від неї музичні твори, що не призначені для танців і мають самостійну художню цінність. Для танцювальної музики характерні високий рівень танцювальності (чіткий ритм, специфічний для кожного танцю темп). Характерні ознаки танцювальної музики та її використання Й. С. Бахом, Г.-Ф. Генделем, Л. Бетховеном, Моцартом, Г. Берліозом, Е. Грігом, Ф. Шопеном, А. Дворжак, Скрябіним, К. Дебюссі, М. Лисенком, С. Рахманіновим, Г. Малером, І. Стравінським, Д. Шостаковичем, П. Чайковським та ін. в інших музичних жанрах. У XX столітті танцювальна музика (переважно електронна) набула величезної популярності, її комерційні напрямки є складником масової культури.

РЕП     Реп (англ. rap, rapping) — ритмічний речитатив, зазвичай читається під музику з важким бітом. Виконавець репу називається репером, або загальнішим терміном MC.        Реп — один з основних елементів стилю хіп-хоп-музики. Однак реп використовується не тільки в хіп-хоп музиці, але і в інших жанрах. Багато виконавців драм-н-бейс використовують реп. У рок-музиці він зустрічається в таких жанрах, як репкор, нью-метал, альтернативний рок, альтернативний реп, хардкор. Поп-музиканти та виконавці сучасного R'n'B також нерідко використовують реп у своїх композиціях.

Поп-музика. Попму́зика (англ. pop music, скорочення від popular music — популярна, загальнодоступна музика) — поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та напрями масового музикування. Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культуІнструментальні ресурси попмузики обмежені, як правило, електрогітарами та ударними інструментами з епізодичним застосуванням саксофонів та інших, зокрема й екзотичних інструментів. Для сучасної попмузики велике значення відіграє електронна апаратура. Мелодії, як правило, нескладні, ритмічні, легко запам'ятовуються.

Поп-музика Вокальний стиль попмузики характеризується мелодійною та емоційною манерою виконання, застосуванням «відкритого» звука, наближенням до мовлення співом, демонстративно «непоставленими» голосами, неприродною теситурою, з широким використанням екстатичних вигуків, стогонів, завивань та інших ефектів. Сучасні форми попмузики поширені в усьому світі, проте складність її оцінювання як культурного явища зумовлена неоднозначністю естетичної оцінки та соціальної ролі.

Диско     Ди́ско (англ. Disco) — стиль популярної танцювальної музики другої половини 1970-их років. Пісні цього напрямку характеризуються високим, часто реверберованим вокалом, рівномірним чітким ритмом, визначеним четвертними нотами в партії бас-барабану, 8-мі або 16-ті тривалості у хай-хетів, причому на слабку долю (offbeat) грає відкритий хет та синкопованою електронною басовою лінією. На відміну від року, де переважають гітари, у звучанні диско переважають клавішні, струнні та електронні музичні інструменти, які створюють соковитий акомпанемент. Як сольні інструменти використовуються переважно оркестрові інструменти (напр. флейти). Темп — від 80 до 140 ударів на хвилину. Диско властива значна кількість оркестрових п'єс.

джаз. Джаз (англ. jazz) — вид музичного мистецтва, що виник на межі XIX—XX століття в США серед пригнобленого, безправного афроамериканського населення, серед нащадків рабів, насильно вивезених зі своєї батьківщини[1] та отримав згодом певне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Як і реггі з репом традиційно вважається «музикою чорних». Джаз виник як поєднання декількох музичних культур і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель. Для будь-якої африканської музики характерний дуже складний ритм, музика завжди супроводжується танцями, які представляють собою швидке притупування і плескання. На цій основі в кінці XIX століття склався ще один музичний жанр регтайм. Згодом ритми регтайму в поєднанні з елементами блюзу дали початок новому музичному напрямку — джазу.

джаз Витоки джазу пов'язані з блюзом. Він виник в кінці XIX століття як злиття африканських ритмів і європейської гармонії, але витоки його слід шукати з моменту завезення рабів з Африки на територію Нового Світу. Привезені раби не були вихідцями з одного роду і зазвичай навіть не розуміли один одного. Необхідність консолідації привела до об'єднання безлічі культур і, як наслідок — до створення єдиної культури (в тому числі і музичної) афроамериканців. Процеси змішування африканської музичної культури, і європейської (яка теж зазнала серйозних змін в Новому Світі) відбувалися починаючи з XVIII століття і в XIX столітті привели до виникнення «протоджаз», а потім і джазу в загальноприйнятому розумінні. Джазовий дослідник Маршалл Стернс (1908—1966) в книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури.

Блюз     Блюз (англ. blues — скор. від blue devils — меланхолія, нудьга) — жанр вокального та інструментального музичного мистецтва, що належить головним чином до джазу. Характерною особливістю блюзу є використання блюзового ладу, що включає в себе знижені V і VII щаблі (так звані «блюзові ноти»). Часто музика будується за структурою «питання — відповідь», виражена як у ліричному наповненні композиції, так і в музичному, часто побудованому на діалозі інструментів між собою. Блюз є імпровізаційною формою музичного жанру, де в композиціях часто використовують тільки основний опорний «каркас», який обіграють сольні інструменти. Споконвічна блюзова тематика будується на чуттєвій соціальній складовій життя афроамериканського населення, його труднощах і перешкодах, що виникають на шляху кожної чорношкірої людини.