Презентація на тему: "Та, що молиться Богові віршами ( Ірина Жиленко)"

«Вірші мої, недосяжні для тьми, будуть відлунювать сонце!..» Ірина Жиленко ppt_xppt_xppt_x

"Та, що молиться Богові віршами". Микола Жулинський "Світ Ірини Жиленко твориться за принципом інакшості, іншості, несхожості зі світом реальним. У тому, іншому, інакшому світі — світі художньої реальності — вона вільна, нічим і ніким не скута…”

Ірина (Іраїда) Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Дитинство пройшло на Черкащині. Після війни сім'я повернулася до Києва.

Іринка – дитя війни. Вона залишилася сиротою в зовсім маленькому віці й знайшла підтримку в іншій родині. Тому, мабуть, вірила в людське добро, в чудеса, в казкове перетворення світу. Перший вірш написала у 8 років.

середня школа вечірнє відділення філології Київського державного університету імені Тараса Шевченкавихователька в дитячому садку редакції газет «Молодь України», «Літературна Україна», журналу «Ранок». На сторінках цих видань почали з'являтися її перші літературні твори.

Стала дружиною письменника Володимира Дрозда. Разом виховали двох дітей: Орисю та Павла. Дочка Орися, яку офіційно звуть Іриною (1966 р.н.), кандидат богослов’я. Пережила чоловіка на 10 років.

Фото з родинного архіву. 1980-і роки. Діти.

1964 - вийшли друком одразу дві книжки — «Достигають колосочки» (для дітей) та нариси «Буковинські балади». 1965 - «Соло на сольфі».

Поетичні збірки (близько 20)«Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» ( 1981) «Дім під каштаном» (1981) «Ярмарок чудес» (1982) «Збулося літо. Вибране» (1983) «Останній вуличний шарманщик» (1985) «Дівчинка на кулі» (1987) «Вечірка у старій винарні» (1994)

5 збірок для дітей:«Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1978), «Двічі по два — дорівнює кульбабці» (1983), «Казки буфетного гнома» (1985), «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилятися номером» (1986).

Ірину Жиленко вважають найбагатшою на кольори поетесою. Підраховано, що в її збірках назви кольорів ужито 1059 разів. Поетеса дуже любила рослини, особливо квіти, іНа честь фіалок (своїх улюблених квітів) вона навіть створила літературний жанр „фіалки-вірші”.

Світогляд поетеси надзвичайно оптимістичний. Навіть свої мемуари вона назвала "Нomo feriens" – «людина святкуюча». «О затишок старих київських дворів із лавами і голубниками, з дерев’яними верандами, мансардами, зі сходинками між кімнатами, з галереями і драбинами «чорних ходів»! О густі палісади – як продовження осель, ледь прикриті липами і бузками, а тому – такі таємні і затишні! Столи з самоварами, гамаки, табуретки, іграшки, швейні машинки «Зінґер», керогази, жаріючі вугіллям праски. Зараз, коли цей світ в моїй пам’яті вже розмивається туманцем забуття, – він особливо прекрасний».

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій винарні») та премії імені Володимира Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на кулі»).

Там, за осінньою горою, розкрились сонячні врата. Я крізь життя пройшла, мов промінь, — пора у сонце повертать. Цей світ без мене проживе. Хоча й не так, як жив зі мною. Назад до себе не позве мене майбутньою весною. Померла 3 серпня 2013 року в Києві