Презентація на тему" Українські землі у складі Польщі"

До складу яких країн увійшли західноукраїнські землі після Першої світової війни? Покажіть ці території на карті. Назвіть дату проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Хто очолив її уряд? Кого було обрано президентом ЗУНР? Коли було прийнято універсал Директорії УНР про возз'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки? В чому полягає його історичне значення? Як, на вашу думку, позначилося на долі українського народу насильне приєднання західноукраїнських земель до Польщі, Румунії та Чехословаччини?

Польща 132,2 тис.км2 8,200 тис. Румунія 17,6 тис.км2 1,240 тис. Чехословаччина 14,9 тис.км2 735 тис. Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя Північна Буковина, частина Бесарабії Закарпаття

Обставини входження українських земель до складу Польщі Найвища Рада Антанти надала Польщі мандат на Східну Галичину строком на 25 років, після чого долю краю мав вирішувати всенародний плебісцит. 25 червня 1919 р. Рішення країн Антанти щодо Східної Галичини 20 листопада 1919 р. Рада міністрів закордонних справ Англії, Франції, Італії, США уповноважила Польщу окупувати Східну Галичину по річку Збруч. 14 березня 1923 р. Найвища Рада Антанти передала Східну Галичину в управління Польщі. Варшавська угода Ризький договір 21 квітня 1920 р. Директорія УНР передавала до складу Польщі Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя та Полісся в обмін на визнання Польщею незалежності УНР. 18 березня 1921 р. До Польщі відійшли: Східна Галичина, Західну Волинь, Холмщина, Підляшшя та Західне Полісся в обмін на визнання Польщею УСРР.

Статус українських земель Найбільше українців опинилося у складі Польщі. Це передовсім жителі Східної Галичини. Польські власті поділили її на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське. Крім Східної Галичини, до Польщі відійшли Західна Волинь і Західне Полісся. Кількість українців у Польщі на початку 30-х років становила близько 6 млн. чол., а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі. У складі Польщі опинилося найбільше українців. їхня кількість становила близько шести мільйонів чоловік. Українці були найбільшою національною меншиною у цій державі — близько 19 % — і заселяли третину її території.

Статус українських земель Питання про приєднання цієї території до Польщі постало на Паризькій мирній конференції 1919 р. І нехай тоді воно остаточно не було вирішене (йшлося лише про «Тимчасовий східний кордон Польщі», який тоді встановили за так званою «лінією Керзона»), та польські правлячі кола завжди розглядали Східну Галичину як невід'ємну частину своєї території. Урешті-решт, незважаючи на протести галицького населення, Рада послів великих держав 14 березня 1923 р. визнала Східну Галичину частиною Польщі за умови надання українському населенню автономії.

Статус українських земель у складі Польщі Територія східної Галичини поділялася на три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське. На основі даних діаграм зробіть висновки про роль українських земель в складі Польщі

У Польщі, де проживало найбільше з усіх західних українців, до того ж із високою національною свідомістю, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, переслідуючи стратегічну мету – повне ополячення загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. Національний склад населення Польщі. Українське питання та ставлення до нього польських правлячих кіл

Політика польської влади щодо українських земель Намагання влади довести свої права на українські землі та забезпечення усіх прав національних меншин польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і у навчанні в початкових школах; закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (Львівському, Станіславському та Тернопільському воєводствам). 1919 – 1923 рр. Перший період Учні та вчителі однієї з українських шкіл. 1923 р.

Протягом 1919 – 1922 рр. польське керівництво намагалося довести світовій громадськості, що Польща нібито забезпечує усі права національних меншин. Але тільки-но 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину територією Польщі, усі декларовані права українцям залишилися на папері. В існування української державності ніхто в Європі не був зацікавлений. Адміністративне районування Польщі. Карта 1923 р.

Денаціоналізація українського населення За рішенням Ради послів українські землі у складі Польщі мали одержати автономний статус. Проте українці не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські пости в армії, поліції, таємних службах. У 1920 р. для Східної Галичини офіційно запропонували назву – “Східна Малопольща”.

«Є. Петрушевич. Протест Української Національної Ради проти прилучення Східної Галичини до Польщі» 24. 03. 1923 р. «...Українське населення як значно переважаюча більшість населення Східної Галичини ніколи й ці за яку ціну не згодиться на те, щоб цей край перейшов під Польщу... Українське населення має непохитну волю й однодушне бажання, щоб Східну Галичину було визнано незалежною державою, бо тільки така розв'язка східногалицької справи дасть йому спромогу вільного життя...». І хоч польський уряд обіцяв, що на цих землях відновить право користування українською мовою, відкриє для українців університети, гарантуватиме права культурного й духовного розвитку, та. наступні події показали, що він і не збирався виконувати ці обіцянки. Щоправда, закон від 26 вересня 1922 року надавав самоврядування Львівському, Станіславському й Тернопільському воєводствам. Однак це було не справжнє прагнення, а скоріше політичний маневр, який мав полегшити полякам перебрати владу в Галичині. Дійсно, правлячі кола Польської держави спрямовували свої зусилля на посилення контролю, над українськими територіями. Вони проводили політику національно-культурної асиміляції українців.»

Таким чином, до складу Польщі увійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина й Підляшшя, землі, що отримали назву «східні креси». «Східні креси» — термін для позначення пограничних земель на сході Польщі. Правовий статус цих земель у складі Польщі закріпили Постанова Ради послів Антанти від 14 березня 1923 р. та умови Ризького мирного договору від 18 березня 1921 р. У цей час у Відні діяв еміграційний уряд ЗУНР, очолюваний Євгеном Петрушевичем, який неодноразово надсилав великим державам ноти про­тесту проти польської окупації.

керівниками органів місцевого самоврядування призначалися лише поляки; українцям заборонялося займати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії, поліції, таємних службах; для Східної Галичини було офіційно запропоновано назву «Східна Малопольща»; польська мова витісняла українську з усіх державних і муніципальних установ, освітніх закладів. Українські імена та прізвища замінювались польськими; переслідування православних українців, масове примусове навертання їх до католицької віри,знищення православних храмів; українські землі перетворювались на аграрно-сировинні придатки, ринки збуту й джерела сировини та дешевої робочої сили; матеріальна скрута, нестерпні житлові умови, непосильна експлуатація українського населення; активний еміграційний рух українців Становище українських земель і українського населення:

Денаціоналізація: штучний поділ (бойки, гуцули, поліщуки) насильницька асиміляція заборона української мови назва «Східна Малопольща» зміна імен та прізвищ закриття українських шкіл обов’язкове вивчення польської мови велика плата за навчання у вузах процентний прийом - Львівський університет – 50% чиновники “східні креси” (землі) “Сокальський кордон” (Східна і Західна Галиччина) створення “п’ятої колони”.

Було зменшено кількість українських навчальних закладів: в 1911-1912рр. їх було 2240, а в 30-х роках – лише кілька сотень. У гіршому стані була середня і фахова освіта. Із 138 загальноосвітніх середніх шкіл Галичини у 1939р. Працювало лише 5 українських державних шкіл. На галицьких землях діяло просвітянське товариство “Рідна школа”. Під час перепису 1931 року близько 700 тис. чол., що проживали на Західноукраїнських землях не назвали українську мову своєю. Для них мова, якою вони розмовляли, була "місцевою", "хлопською", а російська і польська—"панською".

На основі діаграми «Полонізація народної освіти в Галичині»: Яку політику проводила Польща на українських землях в галузі освіти? До яких наслідків це могло привести?

Політика польської влади щодо українських земель Наполеглива політика асиміляції поневолених народів польський уряд поділив країну на дві господарські території: корінні польські землі (Польща “А”), західноукраїнські та західнобілоруські землі (Польща “Б”); стосовно Польщі “Б” застосовувалася політика штучного стримування соціально-економічного розвитку та повного скасування поступок національним меншинам. 1923 – 1926 рр. Другий період Значок Спілки осадників.

Після визнання Антантою у 1923 р. приналежності території Східної Галичини до Польщі польська влада почала активно проводити політику національно-культурної асиміляції українців. Незважаючи на конституцію 1921 р., права національних меншин всіляко утискувалися. Щодо населення Західної України Польща проводила відверту колонізаційну політику, яка була направлена на утворення в цій місцевості своєрідної "п'ятої колони" — так званих осадників. Це були демобілізовані солдати, відставні чиновники, а потім усі бажаючі, які почали "осаджуватися" на українських землях. До 1939 року у сільській місцевості оселилося 200 тис. поляків, а в містах — 100 тис.. Багато українців вимушені були емігрувати за океан. В 1924 р. партія ендеків (націонал—демократів), яка була найбільш популярною серед населення Західної України, добилося прийняття закону, що забороняв вживання української мови в урядових установах. Вони доводили, що Західна Україна — складова частина Польщі, а українці — "руська гілка великого польського дерева". Така політика польських правлячих кіл розпалювала міжнаціональну ворожнечу і приводила до зміцнення авторитаризму.

Стан промисловості Про колоніальну відсталість галицьких земель красномовно свідчив стан промисловості: 85% підприємств були дрібними, на кожному з них працювало менше 20 чоловік. Переважали ті галузі, що забезпечували високі прибутки без великих вкладень: нафтодобувна деревообробна, харчова. Стан української промисловості погіршувався й через засилля іноземного капіталу. У 1934 – 1937рр. Спостерігалося деяке пожвавлення економіки. Проте воно не переросло в нове піднесення.

Економічний розвиток українських земель Польща «А» Польща «Б» Корінні польські землі Західноукраїнські та західнобілоруські землі Підтримка розвитку економіки Гальмування розвитку економіки 85% підприємств були дрібними Засилля іноземного капіталу Високі залізничні тарифи Розвиток кооперативного руху

Соціальний стан українського населення Постійним супутником життя українців в Польщі було безробіття. В період економічної кризи воно набуло небачених розмірів. У 1931-1932рр. в Східній Галичині, за даними офіційної польської статистики, було зареєстровано 27 тис. безробітних.

Закон про восьмигодинний робочий день на практиці не виконували. У період кризи у деревообробників він сягав 14 годин. Реальна заробітна плата не збільшувалася, а часто і зменшувалася. Надзвичайно тяжкими були умови праці. На підприємствах частішали нещасні випадки.

На основі даних карти: Визначте, яка кількість українців емігрувала із Східної Галичини? Визначте, яка кількість українців емігрувала із Західної Волині та Західного Полісся? Скільки поляків осіло на українських землях за міжвоєнний період? Зробіть висновки.

Питома вага поляків на західноукраїнських землях На основі даних діаграм зробіть висновок про еміграційні та колонізаційні процеси на західноукраїнських землях у міжвоєнний період.

Основним завданням колоністів-осадників було забезпечення проведення колоніальної політики Польщі на західноукраїнських землях. Акт про право власності на землю. 1922 р. Осадництво як засіб полонізації краю Осадництво – заселення українських земель польськими колоністами.

Осадництво як засіб колонізації краю 1921 р. 8 тис. осіб виділено землі 1922 р. 12 тис. осіб 20 тис. осіб 1923 р. Волинь Полісся Сх. Галичина 112 тис. га 113 тис. га 200 тис. га Марш польських військових колоністів вулицями Рівного. Середина 30-х рр. Осадництво як засіб полонізації краю

Українська кооперація як засіб економічного виживання Українська кооперація Галицькі українці намагалися протистояти іноземному економічному впливу. Сформувалася розгалужена мережа кооперативів: заготівельних, торгівельних та інших. Польська влада штучно стримувала розвиток української кооперативів, обмежуючи їх діяльність. Газета кооперативного руху. Львів, січень 1928 р.

Опір українського населення Національне і соціальне гноблення викликало опір українського населення. У 1920-1921рр. Робітники Львова, Стрия, Станіслава та інших міст виступили з вимогами підвищити заробітну плату, припинити терор, забезпечити демократичні свободи. Боротьба не припинилася: робітники вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці, відмовлялися сплачувати податки.

Кириченко В.А. Політика польської влади щодо українських земель Соціальне становище населення жорстка експлуатація при низькій заробітній платі та відсутності безпеки праці; низький життєвий рівень; високий рівень безробіття; майже повна відсутність медичного обслуговування, через це висока захворюваність та смертність населення; витіснення українців та збільшення питомої ваги іноземців у всіх сферах виробництва. Селянка-українка обробляє наділ землі. Середина 30-х рр.

Польща не була тоталітарною державою, політичні партії не заборонялися, якщо їхня діяльність не суперечила законодавству. Політична діяльність на українських землях

Українська військова організація Рік створення: 1920. Програмні засади: здобуття незалежності шляхом збройної боротьби, побудова демократичної України. Соціальна база: переважно колишні вояки армії УНР та УГА, студентська та шкільна молодь. Засоби досягнення мети: терористичні акти проти польських урядовців, акції саботажу, експропріаційні заходи. Українська соціал- демократична партія Рік створення: 1899. Програмні засади: здобуття незалежності України та побудова держави на демократичних засадах. Засоби досягнення мети: мирні легальні методи боротьби, співпраця з польською владою. Соціальна база: промислові та сільськогосподарські робітники. Євген Коновалець Лев Ганкевич Політична діяльність на західноукраїнських землях

Українське національно- демократичне об’єднання Рік створення: 1925. Програмні засади: здобуття незалежності правовим шляхом, побудова соборної демократичної України. Соціальна база: старше покоління діячів національного руху, заможне селянство. Засоби досягнення мети: мирні легальні методи боротьби, співпраця з польською владою. Комуністична партія Західної України Рік створення: 1919 - 1923. Програмні засади: об'єднання з Радянською Україною, соціалістичні реформи. Засоби досягнення мети: соціалістична революція. Партія стала слухняним знаряддям сталінської політики у Західній Україні. У 1938 р. розпущена. Соціальна база: робітники і селяни усіх національностей. Дмитро Левицький Йосип Крілик Політична діяльність на західноукраїнських землях

Розгортання українського націоналістичного руху Партії Лідери Провідна ідея УНДО (Українське національно – демократичне об’єднання, 1925 Д.Левицький Самостійність України Радикальна партія Л.Бачинський І.Марчук Незалежність, самостійність України КПЗУ (Компартія Західної України), 1919 - 1938 Від ідеї возз'єднання з УРСР до самостійності ОУН (Організація українських націоналістів), 1929 Є. Коновалець «інтегральний» націоналізм» - досягнення незалежності будь – якими методами Український союз хліборобів - державників В. Липинський Незалежна монархічна українська держава

Організація українських націоналістів (ОУН) Установчий конгрес ОУН 28 січня – 3 лютого 1929 р. Відень УВО прийняв статут організації; розробив основні засади політичної лінії організації. Група української національної молоді Ліга українських націоналістів Союз української націоналістичної молоді

Організація українських націоналістів (ОУН) ОУН Програмні засади: побудова незалежної соборної національної держави на усій етнічній українській території шляхом національної революції та встановлення диктатури. Ідейне підгрунтя: “інтегральний націоналізм”. Засоби досягнення мети: насильство як політичне знаряддя проти зовнішніх та внутрішніх ворогів, революційний вибух. Соціальна база: колишні вояки армій УНР та ЗУНР, студенти, учнівська молодь, інтелігенція. Визнавши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні партії Галичини як колабораціоналістські. Організація українських націоналістів Євген Коновалець

Інтегральний націоналізм – тоталітарна форма націоналізму (фр. nationalisme) - ідеології і напрямку політики, базовим принципом яких була теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності у державотворчому процесі.

Засади інтегрального націоналізму Дмитра Донцова Інтегральний націоналізм як ідеологія ОУН нація – абсолютна цінність політичні партії, класи повинні об'єднатися заради Вищої мети Вища мета – незалежність держави мета оправдовує усі засоби майбутню державу повинен очолити вождь – керманич з необмеженою владою соціально-економічні питання другорядні

Причини виникнення інтегрального націоналізму на західноукраїнських землях жорстка антиукраїнська політика польської влади зневіра української національної еліти в демократичні ідеали загальноєвропейська тоталітарна тенденція у національно-визвольних рухах неможливість легальної боротьби за відновлення української державності Інтегральний націоналізм як ідеологія ОУН

Населення краю прагнуло захистити свої права за допомогою трьох політичних сил – комуністів, центристів та націоналістів. Антиукраїнська політика влади підривала авторитет центристів і сприяла підвищенню авторитету націоналістичних партій та рухів, які діяли в нелегальних умовах. Національно-визвольний рух посилився.

Політична ситуація. «Пацифікація» Пацифікація - умиротворення ПАЦИФІКАЦІЯ Закриття українських громад Переслідування лідерів українського руху Домашній арешт українських депутатів Посилення «взаємного невизнання»; Посилення українського націоналістичного руху

Кириченко В.А. Політика польської влади щодо українських земель Національно-культурне гноблення для українських земель офіційно введено назву “Малопольське Всходнє” - “Східна Малопольща”; заборона українцям обіймати адміністративні посади у державі та керівні в армії; заборона вживання українських назв та прізвищ; заборона вживання української мови в державних установах; перехід українських шкіл на польську мову навчання; поява утраквістичних шкіл (польська мова, польська історія, польські вчителі, але викладання українською мовою); високі ціни на навчання у середніх та вищих навчальних закладах; наявність відсоткової норми на прийом українських студентів у вищі навчальні заклади (у Львівському університеті – 5 %).

В 1924-1925 навчальному році існувало 2558 українських початкових шкіл, то в 1937-1938 – їх залишилося тільки 461. Освіченість населення, рівень його грамотності завжди визначали рівень національно-культурного розвитку нації. Серед українців у складі Польщі 70 % були неписьменними або малописьменними.

Погромлена поляками під час Пацифікації читальня Просвіти. с. Княгиничі, Рогатинського повіту, 1930 рік.

Пацифікація Замиренням українців з 16 вересня по 30 листопада 1930 р. було охоплено 450 населених пунктів у 16 регіонах Східної Галичини. Особлива увага каральних загонів була приділена не тільки місцевим активістам, вчителям, священикам, але й усім українським установам – школам, осередкам Просвіти, кооперативам. Прояв пацифікації в одному з сіл Східної Галичини. 1930 р.

Політика польської влади щодо українських земель Деякі поступки і компроміси у стосунках з національними меншинами у період “санації” деякі поступки і компроміси у стосунках з національними меншинами; державна асиміляція національних меншин; спроба перетворення Волині на “колиску польсько-українського порозуміння”, що фактично мало бути розколом серед українців; будь-який прояв національного життя трактувався владою як сепаратизм. 1926 – 1937 рр. Третій період Юзеф Пілсудський.

Національно-визвольна боротьба на українських землях Причини розгортання національно-визвольного руху колонізація та полонізація; денаціоналізація; обмеження демократичних прав і свобод; мало- та безземелля як наслідок обмеженості земельної реформи; тяжкі умови праці; безробіття; низький рівень життя; низький рівень медичного обслуговування та висока смертність. Розправа над учасниками повстання. Художник невідомий.

Заспокоєння національних меншин у Польщі Карикатура з львівського журналу “ЗИЗ”. Середина 30-х рр. У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин.

Влітку 1934 р. в Березі Картузькій було створено концентраційний табір для ув'язнення переважно українців, які чинили опір польській колоніальній владі та діячів українського національного руху. Керівництво концтабору. 1935 р. Береза Картузька як символ незламності українського національного духу

Ув'язненим у таборі було важче, ніж у найсуворіших тюрмах. Хоч потрапити сюди можна було значно легше – без жодного суду, лише на підставі припису відділення поліції. З сучасного малюнка невідомого художника Береза Картузька як символ незламності українського національного духу

Тяжка фізична праця, нерідко беззмістовна, була лише одним з методів знущання над людьми. З експозиції музею концентраційного табору у Березі Картузькій. Береза Картузька як символ незламності українського національного духу

Береза Картузька як символ незламності українського національного духу Сьогодні це містечко неможливо знайти ані на українських, ані на польських картах. Утім саме тут розгорнулася одна з найбільших драм українсько-польських стосунків другої половини 30-х рр. Будинок адміністрації та обеліск в'язням концентраційного табору.

Репресивні заходи польської влади дали тимчасово бажаний результат. По закінченню акції польська адміністрація та преса висловили задоволення про успіхи в умиротворенні Галичини і вважали проблему східних земель Польщі вирішеною. В перспективі ця акція дала протилежний результат – сильний поштовх до подальшого зростання серед українців національної самосвідомості та до загострення українсько-польських відносин на цих окупованих землях.

Політика польської влади щодо українських земель Повернення до жорсткої антиукраїнської політики польська влада відкинула будь-які поступки українцям; країною прокотилася потужна хвиля репресій щодо українців; у 1938 -1939 рр. у прикордонній смузі з СРСР проведені акції з виселення українців. 1937 – 1939 рр. Четвертий період Перед загрозою Другої світової війни польська влада боялася, що українське питання стане розмінною картою у великій грі. Малюнок з англійського гумористичного журналу “Punch”. 1939 р.

Отже, ви навели факти, які характеризують політику Польщі як антиукраїнську, а також спря­мовану на асиміляцію, розчинення українців у польському середовищі, тобто колонізацію. У відповідь українці чинили опір політиці польських властей. Вони саботували перепис населення та парламентські вибори, як такі, що порушують соціальний статус Галичини. А на знак протесту рішенню Ради послів 24 березня 1923 р. багатотисячні збори українців біля церкви св. Юра у Львові склади урочисту присягу найстарішому членові Української народної ради 81-річному Юліанові Романчуку, що вони ніколи не визнають рішення Ради послів і залишаться вірними ідеї української державності. Протягом 1921-1925 рр. у Львові діяли Львівський таємний український університет, просвітянське товариство «Рідна школа», осередки товариства «Просвіта». Продовжувало роботу Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка. Та все ж, незважаючи на національні та соціально-економічні утиски, українське населення Польщі в 20-30-х роках не зазнало таких знущань і жахливих втрат, які випали на долю жителів радянської частини України.

1. Оберіть країни, до складу яких входили західноукраїнські землі. а) Польща; б) Австро-Угорщина; в) Румунія; г) Росія; д) СРСР; ж) Чехословаччина. 2. Входження західноукраїнських земель до складу Польщі зафіксували міжнародні угоди: а) Постанова Ради послів від 14 березня 1921р; б)Варшавська угода 24 квітня 1920 р.; в) Ризький мирний договір від 18 березня 1921 р. 3. Польські власті поділили територію Східної Галичини на три воєводства: а) Львівське, Тернопільське, Станіславське; б) Львівське, Волинське, Тернопільське; в) Львівське, Тернопільське, Івано-Франківське. 4. На території Польщі діяли такі українські товариства: а) «Рідна справа»; б) «Рідна школа»; в) «Просвіта»; г)Наукове товариство імені Т. П Шевченка; д) «Діло»; є) «Думка»; ж) Львівський таємний український університет. 5. На західноукраїнських землях почали діяти школи: а) українські; б) польські; в) утраквістичні. 6. У складі Польщі проживало: а) близько 15 млн. чол.; б) близько. 6 млн. чол.; в) близько 8 млн. чол. 8. Українці заселили частину Польщі: а) 1/12; б) 1/3; в) 1/6. 9. Вибори 1922 р. в Польщі українці: а) бойкотували; б) підтримували; в) не брали участь. 10. Продовжте перелік утисків, яких зазнавало українське населення Східної Галичини: а) в органах місцевого самоврядування керували переважно поляки; б) у державних установах панувала польська мова; в) ... 11. Поясніть поняття; «асиміляторська політика», «автономія», «полонізація ». Відповіді: 1 - а, в, д, ж; 2 - а, в; 3 - а; 4 - б, г, ж; 5 - в; 6 - б; 7 - в; 8 -а.

В чому проявилися особливості економічного та політичного розвитку західноукраїнських земель у складі Польщі у міжвоєнний період?