Презентація на тему: "Урок № 21 "Суспільно-історичні умови розвитку укр.літ. ХХ ст., "Розстріляне відродження"."

Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями. Урок № 21

Ю. ЛавріненкоІ. Багряний. П. Тичина. О. Вишня. Л. Курбас. М. Яворський. В. Підмогильний. М. Драй-Хмара. М. Куліш. М. Семенко

Михайло Драй-Хмара. Микола Зеров. Микола Куліш. Лесь Курбас. Валер’ян ПідмогильнийЄвген Плужник. Михайль Семенкота іншіТермін запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-1930-х рр.«Розстріляне відродження»це літературно-мистецьке покоління 20 – початку 30-х рр. в Укра­їні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знище­не тоталітарним сталінським режимом. Література цього періоду відзначається багатством стилів, жанрів, вершинних мистецьких надбань.

Це відродження було пов’язане з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12-13 травня відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового у харківському будинку «Слово». Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення були роз­стріляні: Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан (А. Баб’юк), Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко (Снісар), Михайло Яловий… В один день, за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 представників української інтеліге­нції — цвіту української нації.

Головними складниками новітньої еліти, її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. У більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особис­тість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й високі запити. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, а підтекст, дух, «запах слова». Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. Стиль сильних почут­тів та проникнення в сутність явищ називають неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напря­мку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Михайло Яловий, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5 000 письменників

Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Микола Хвильовий), репре­сії і концтабори (Борис Антоненко-Давидович (Давидов), Остап Вишня (П. Губенко)), замовчування (Іван Багряний (Лозов’ягін), В. Домонтович (Петров)), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк) або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була реп­ресована і розстріляна. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку в боротьбі з українськими письменни­ками, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Твори здавали до спец-сховів, забороняли, замовчували, багато з них були назавжди втрачені.  Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Представників інтелігенції, що належать до «Розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій.І група, жертви терору Валер’ян Підмогильний. Валер’ян Поліщук, Марко Вороний. Микола Куліш. Микола Хвильовий. Михайль СеменкоЄвген Плужник. Микола Зеров. Лесь Курбас та багато інших,  були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство, перебуваючи за пів­кроку від арешту.

Представників інтелігенції, що належать до «Розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій.ІІ група репресовані й переслідувані представники української радянської інтелігенції їм вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах та концтаборах. Причому декому з них вдалося навіть втікати з концтаборів (Іван Багряний). Відбувши свій строк, Остап Вишня про­довжував писати, а Борис Антоненко-Давидович, якого звільнили лише після реабілітації у 1957 році, до кінця життя залишався в опозиції до радянського режиму.

Представників інтелігенції, що належать до «Розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій.ІІІ група, діячі культури, які уникли репресійале через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений ра­дянською владою. Творчість таких осіб теж забороняли й замовчували, твори вилучали зі сховищ і знищували. Більшість цих осіб померла ще до розгортання масових репресій (Леонід Чернов (Малошийченко), Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко), дехто врятувався завдяки тому, що відійшов від активної діяльності, як, наприклад, Марія Галич, дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен (О. Бургардт).

Представників інтелігенції, що належать до «Розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій.ІV група, митці, чия творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж (здебільшого) зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших, створені в цей час та в подальшому, не мають високої художньої вартості, індиві­дуальності форм і стилів, є типовими зразками соцреалістичного пропагандистського мистецтва.

У тридцяті роки була також знищена і значна кількість діячів культури старшого покоління, яка стала відомою ще до приходу радянської влади і належала до покоління діячів початку XX століття, а не 1920-1930-х років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші.

Літературні угруповання та об’єднання. Аспанфут«Неокласики»«Плуг»«Гарт»«Ланка»МАРСВАПЛІТЕ«Молодняк»ВУСППс. СПУ«Празька школа»МУР