Презентація на тему: "Узагальнення та систематизація вивченого (Л.Українка, М.Вороний, О.Олесь)"

Узагальнення та систематизація вивченого. Леся Українка. Микола Вороний. Олександр Олесь

Письменники та їх твори для узагальнення знань. Леся Українка: «Contra spem spero!», «Слово, чому ти не твердая криця…», «Стояла я і слухала весну…», драма-феєрія «Лісова пісня». Микола Вороний: «Блакитна Панна», «Інфанта». Олександр Олесь: «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!...», драматичний етюд «По дорозі в казку».

Леся Українка (Лариса Косач)https://www.youtube.com/watch?v=_Jz. WAYj. AObc –перегляд відео «Цікаві факти (дитинство, життя, біографія)»Перша збірка поетичних творів Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла друком у Львові на початку 1893 р. У виданні збірки брав безпосередню участь І. Франко. Йому надсилала Леся Українка частинами рукопис збірки, він наглядав за складанням книжки у друкарні. Збірка складається з поетичних творів, написаних у 1880-х роках, та ранніх поем «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1891 – 92), «Русалка» (1885).

«Contra spem spero!»,Гетьте, думи, ви, хмари осінні!То ж тепера весна золота!Чи то так у жалю, в голосінніПроминуть молодії літа?Ні, я хочу крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Жити хочу! Геть думи сумні!Я на вбогім сумнім перелозіБуду сіять барвисті квітки,Буду сіять квітки на морозі,Буду лить на них сльози гіркі.І від сліз тих гарячих розтане. Та кора льодовая, міцна,Може, квіти зійдуть – і настане. Ще й для мене весела весна. Я на гору круту крем’яную. Буду камінь важкий підійматьІ, несучи вагу ту страшную,Буду пісню веселу співать. В довгу, темную нічку невидну. Не стулю ні на хвильку очей,Все шукатиму зірку провідну,Ясну владарку темних ночей. Так! я буду крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Буду жити! Геть думи сумні![2 травня 1890 p.]Тема вірша:  роздуми про негаразди у житті та сподівання на краще. Головна ідея: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості. Провідний мотив: оптимізм людини за будь-яких життєвих обставин.

«Слово, чому ти не твердая криця…»Тема — звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.Ідея — уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може її захистити, чим вона може добитися справедливості. Лірична героїня прагне удосконалити його й передати «месникам дужим». Головна думка: Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів. Твір побудований на персоніфікації: до свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Поетеса вважає, що її слово може бути «мечем на катів» не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і кинуться одважно до бою: «Зброя моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам!». Слово, чому ти не твердая криця,Що серед бою так ясно іскриться?Чом ти не гострий, безжалісний меч,Той, що здійма вражі голови з плеч?Ти, моя щира, гартована мова,Я тебе видобуть з піхви готова,Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,Вражого ж серця клинком не проб'єш... Вигострю, виточу зброю іскристу,Скільки достане снаги мені й хисту,Потім її почеплю при стініІншим на втіху, на смуток мені. Слово, моя ти єдиная зброє,Ми не повинні загинуть обоє!Може, в руках невідомих братів. Станеш ти кращим мечем на катів. Брязне клинок об залізо кайданів,Піде луна по твердинях тиранів,Стрінеться з брязкотом інших мечей,З гуком нових, не тюремних речей. Месники дужі приймуть мою зброю,Кинуться з нею одважно до бою... Зброє моя, послужи воякам. Краще, ніж служиш ти хворим рукам!25/ХІ 1896

«Стояла я і слухала весну…»Ідея: возвеличення почуття кохання,що дає людині радість,мрію,надію; уміння ліричної героїні жити в гармонії зі світом природи . Тема : Зображення весняного відродження природи, сподівання ліричної героїні на щастя і сум через його недосяжність, через утому від життєвих подій. Вірш сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом. Стояла я і слухала весну,Весна мені багато говорила,Співала пісню дзвінку, голосну. То знов таємно-тихо шепотіла. Вона мені співала про любов,Про молодощі, радощі, надії,Вона мені переспівала знов. Те, що давно мені співали мрії.

«Лісова пісня»Тема: зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах. Ідея : оспівування краси людських взаємин, пориву до щас­тя, незбагненної сили великого кохання. Головні герої:селяни: Лукаш – молодий хлопець, у якого закохується Мавка. Лев – дядько Лукаша. Чоловік є символом єдності людини та природи, мати Лукаша, Килина – молода дівчина, яка стала дружиною Лукаша. У її образі втілено бездуховність та обивательську обмеженістьжителі лісового царства: Мавка, Лісовик, символізує старість та поміркованість, Водяник,Перелесник – залицяється до Мавки, він є символом молодості та волі Русалка; Другорядні герої: Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

Історія написання: цей твір був написаний всього лише за 12 днів липня у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства. Прототипами реальних образів у драмі-феєрії були волинські селяни, подібні Левові Скулинському, розповіді якого письменниця ще дитиною слухала в Нечимному.  Головним джерелом, з яких письменниця черпала матеріали для своєї драми, були реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості. Проблематика: в основу драми покладено таку вічну проблему – людина і природа. Також можна виділити такі проблеми: проблема добра і зла, людини і мистецтва. проблема самозради, проблема кохання, краси людських взаємин, сутності щастя.

Композиція: твір складається з прологу і 3 частин. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв’язану з розвитком сюжету. Він вводить читача у світ природи, знайомить із фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяного роду» до людини. Зав’язка: Мавка прокидається від зимового сну, коли чує як грає на сопілці сільський парубок Лукаш. Розвиток дії: молодиця Килина в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватається до Килини, Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ. Кульмінація: Мавка провалюється в підземелля «Того, що в скалі сидить». Відбувається найбільша боротьба пристрастей. Тут Лукаш стає звіром і знову людиною, Килина закляла Мавку в вербу.  Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство. Розв’язка: Лукаш замерзає, Килина з дітьми йде в село, Мавка перетворюється на вербу. Завершується твір прекрасним монологом Мавки. Звучить останній монолог Мавки.

1871 – 1938 ПОЕТ ПЕРЕКЛАДАЧ КРИТИК ПУБЛІЦИСТ АКТОР РЕЖИСЕР ІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИ ДОСЛІДНИК ТЕАТРУ ДРАМАТУРГІЇ РЕДАКТОР ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧМикола Вороний

Народився на Катеринославщині (Дніпропетровськ)Став режисером театру “РУСЬКА БЕСІДА”1897-1901 Р. гастролював у трупі Кропивницького У 1903 р. альманах “З-над хмар і долин” . Почав друкувати вірші з 1897 р. У 1910 р. оселився у Києві, де видав збірки “Ліричні поезії” (1911), “В сяйві мрій” (1913). Пробував свій талант у критиці (статті “Згадка про Тараса Шевченка”, “На могилі генія”, “Твори Павла Граба”, “Пантелеймон Куліш”). Талановитий перекладач (“Ромео і Джульєтта” Шекспір, “Моцарт і Сальєрі” і “Кам’яний гість” Пушкін, вірші Гумільова).1920 – виїздив до Варшави, бо не міг сприйняти більшовицької наруги над Україною, згодом повернувся у Львів, 1926 р.– в Східну Україну. У 1936 р. був засуджений на три роки таборів як “ворог народу”, але кару замінили засланням до Казахстану. Марко Вороний 18.03.1904—13.11.1937 Митця розстріляли 7 червня 1938 року.

«Блакитна Панна»,Має крилами Весна. Запашна,Лине вся в прозорих шатах,У серпанках і блаватах... Сяє усміхом примар. З-поза хмар,Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить. Майорить,Довгождана, нездоланна... Ось вона — Блакитна Панна!.. Гори, гай, луги, поля —Вся земляЇй виспівує: "Осанна!"А вона, як мрія сну. Чарівна,Сяє вродою святою,Неземною чистотою,Сміючись на пелюстках,На квітках. Променистою росою.І уже в душі моїй. В сяйві мрій. В'ються хмелем арабески,Миготять камеї, фрески,Гомонять-бринять пісніГолосніІ сплітаються в гротески.Ідея: возвеличення краси й природи, життя як джерела творчої енергії. Тема: гармонія природи й мистецтва. Головне для автора– звук. Це пейзажна лірика про весняні настрої. Микола Вороний зазначив про свій вірш таке: "Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більш ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша.«

«Інфанта»У поезiï поет розмiрковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина пiд такою ж назвою. Твiр починається романтичною пейзажною картиною, в якiй багато авторських неологiзмiв, створених його поетичною уявою (промiннострунними, мрiйнотканому, вогнелунними). З чуттям побожноï хвали лiричний герой оспiвує жiночу красу, що, виринувши iз глибини столiть, залишилася вiчною й нетлiнною. А свiт продовжує жити, у ньому є завжди два мечi — добро та зло, i це слiд сприймати як належне. Червоний колiр полотна нагадав поетовi червонi заграви революцiï.

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми. Зійшлись,— і стріча та жива. На землю тканками прозорими. Лягли осінні дерева. Акордами проміннострунними. День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними. Венера кинула алмаз. У завивалі мрійнотканому. Дрімала синя далечінь, —І от на обрії туманному. Замиготіла ваша тінь. Дзвінкою чорною сильветою. Вона упала на емаль,А поза нею вуалетою. Стелився попелястий жаль. Ви йшли, як сон, як міф укоханий,Що виринає з тьми століть. Вітали вас — мій дух сполоханий,Рум'яне сяйво і блакить. Бриніли в серці домінантою. Чуття побожної хвали,Коли величною інфантою. Ви повз мене перейшли. Ви усміхнулись яснозоряно. Холодним полиском очей, —І я схилився упокорено,Діткнутий лезом двох мечей. Освячений, в солодкій муці я. Був по той бік добра і зла... А наді мною Революція. В червоній заграві пливла.(1907-1922)

Олександр Олесь (Кандиба)1878-1944народився в містечку Білопілля на Слобожанщині“Науки не любив і школу згадую як катівню”, – так писав поет. Першого вірша склав у 9 років, а в 11 – читав напам’ять Шевченкового “Кобзаря”Харківське землеробське училище. Там вивчав англійську, польську, болгарську, сербську. Тоді ж і почав редагувати журнал “Комета” та друкувати в ньому свої вірші (російською). Ветеринар. У 1905 році в альманасі “Багаття” вперше були надруковані твори Олександра. Відтоді письменник поринув із головою в літературну працю. За 11 років видав шість книг.

Жив Олександр Олесь то в Будапешті, то у Відні, Берліні, Празі. Свою тугу відводив у праці. Поета-емігранта жахали звістки про Голодомор 1932–1933 років в Україні, репресії проти української інтелігенції, про розправу над його приятелем – письменником Антоном Крушельницьким та його синами Іваном і Тарасом. Їхня трагічна доля спонукала написати в січні 1935-го драму “Земля обітована”. Останні роки життя Олеся були тяжкими. Нацисти окупували Чехію, угорці втопили в крові незалежність Карпатської України, спалахнула Друга світова війна. Його син Олег Ольжич присвятив себе участі в українському Русі Опору. Восени 1941 року він приїхав до окупованого нацистами Києва, сподіваючись взяти участь у відродженні української державності. Але гітлерівці почали арешти українських підпільників. Зрештою був заарештований і Ольжич, у червні 1944-го його закатували в концтаборі Заксенгаузен. А 22 липня того ж року Олександр Олесь помер у Празі, отримавши звістку про загибель сина. Поховали його на Ольшанському цвинтарі. Лише в січні 2017-го Олександра Олеся вдалося повернути на Батьківщину. Він знайшов вічний спочинок на Лук’янівському кладовищі Києва.

«Чари ночі»Шедевр інтимної лірики та один із кращих ліричних творів автора. У ньому влучно передано піднесенний, мажорний настрій ліричного героя, який перебуває під наливом почуття кохання. Тут все складає «хвалу життю. Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Провідний мотив: захоп«Чари ночі» — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові..

«О слово рідне! Орле скутий!...»Пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, «коли він сам стоять не міг». Слово в поезії О. Олеся може бути мечем і сонцем. Слово — це душа народу і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» виступає зверненням автора як прихильника рідної мови до слова, яким він захоплюється і яке намагається возвеличити в очах людей. Символічні образи: скутий орел (символ великої сили й свободи, яка неприродно скута); сонце (символ нового життя); судні дощі (символ покари за гріх безпам’ятства); меч (символ сили слова). Тема: любов до рідної мови і заклик до її збереження.Ідея: рідне слово має стати духовною зброєю народу.

«По дорозі в казку»« По дорозі в Казку» - це драма життя, драма людства, у якій відбита дійсність, яка була, є і , на жаль, буде актуальна ще не для одного покоління людей планети . Тема: зображення вбогого і жалюгідного життя людей, що заблукали у темному лісі; похід людей крізь хащі лісу до мрії під керівництвом лідера; трагічне протистояння непересічної особистості, героя-одинака й сірої, байдужої чи й озлобленої маси.Ідея: заклик народу не зневіритись у перемозі, відстоювати ідеали свободи, боротися за людей і жити в ім’я волі рідного народу. Сюжет: Герой веде людей за собою, веде у світлі часи та щасливу країну загального щастя, де немає голоду й холоду, де люди добре ставляться одне до одного і живуть у статку. Вони йдуть дуже довго, долаючи на своєму шляху безліч перешкод, та, коли втративши рівновагу духу та зневірившись на мить у своїх силах, ватажок падає, свавільна юрба закидає його камінням і повертає назад — у ліс, на болото — перед самою брамою сонячної Казки. У цю мить до нього підходить Хлопчик, мешканець Казки. Він пояснює герою, що Казка — не для всіх, а тільки для обраних. Отже, герой встигає довідатись про досяжність мети, але трагізм цієї заключної сцени в тому, що його слабкого голосу вже ніхто не чує...