Презентація навчального проекту "Калина - символ краси та дівочої вроди"

Літертурне читання,природознавство,образотворче мистецтво Навчальний проект «Калина - символ краси та дівочої вроди» Керівник: Кобець Т.А. Виконавці: учні 2 класу Сугарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів 2017 рік

Ми всі господарі природи, тож збережемо її вроду.

Вступ Упродовж багатьох віків з покоління в покоління люди зберігали і примножували традиції українського народу, його довічні символи, серед яких одне з почесних місць займають рослини. Калина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки... Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі. Наша Україна — край мальовничий. Дивовижна природа рідного краю знайшла відображення в народних обрядах, традиціях, у нашій історії і творчості. Так, синій вічнозелений барвінок вважають символом життя, плакучу вербу — символом тяжкої жіночої долі, соняшник відображує тепло й сонце. Але, мабуть, немає в нашому краї рослини, яку шанували б більше за пишну, червону калину.

Звіт групи «Народні цілителі» Калина - лікарська рослина. Свіжі ягоди з медом вживають при кашлі, серцевих захворюваннях. Вона регулює тиск крові. Соком калини вмиваються, щоб обличчя рум'янилось.

Звіт групи «Журналісти» З природою живи у дружбі, то буде вона тобі у службі.

Цікаві факти про калину На нашій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні найбільше поширена калина цілолиста. Це високий гіллястий кущ заввишки 2—4 метри з сірою корою. Плоди червоні, зібрані у кетяги. Калина — це символ рідної землі, батьківської хати. Калина — це символ України та символ дівочої краси. 3 плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, мармелад.

Звичаї та традиції В українському народі калину шанували з прадавніх часів. Калина для наших пращурів уособлювала рідний край, рідну домівку. Калинові грона вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли козак вирушав у дорогу, мати неодмінно напувала його калиновим чаєм та давала із собою хліб з калиною. Раніше не було в селах такої хати, біля якої не росла б пишна калина. Навесні дівчата прикрашали коси калиновими квітами. А коли достигали калинові ягоди, їх вішали попід стріхою. Йдеш селом, а хата неначе в коралах, червоніють густими намистинками до пізніх заморозків. В Україні існував гарний звичай: коли в сім’ї народжувалася дівчинка – обов’язково саджали кущ калини біля хати, щоб була вродливою. Весільний коровай теж не обходився без калини: калинове гроно мало лежати на короваї як символ вірності й кохання. Калину дбайливо охороняли. Нестерпне знущання над нею вкривало людину ганьбою. І це зрозуміло: адже калина уособлювала саме життя. Іноді калину вважали символом крові, вогню, сонця. Здавна вважалося, що вона пов’язує світ мертвих зі світом живих.

Звіт групи “Фотокореспонденти” Нехай земля квітує всюди, природу збережемо, люди.

Звіт групи “Літератори” Ми вміємо красою милуватися, берегти її, примножувати, оберігати.

Вірші про калину Калинонька Ось калина над водою віти стеле по воді. Хто це щедрою рукою їй намистечко надів? Червонясте, променисте, розцвітає, як вогні. Дай хоч трішечки намиста, калинонько, і мені. Марія Познанська Посадіть калину Посадіть калину біля школи, Щоб на цілий білий світ Усміхався щиро долі Материнський білий цвіт. Посадіть калину на городі, Щоб заквітнула земля! Із роси – пречиста врода, З неба – почерк журавля. Посадіть калину коло тину, Щоб злагода цвіла! Буде щедрою родина – Буде честь їй і хвала. Посадіть калину в чистім полі. Хай вона освятить час! Рід наш дуже любить волю, Хай же воля любить нас! Посадіть калину біля школи. А щоб цвіт її не стерся, Не зів’янув на спориші, Посадіть і коло серця, Щоб цвіла вона в душі.

Прислів’я та приказки Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається. Любуйтеся калиною, коли цвіте, а дитиною – коли росте. Заливається, як соловейко на калині. Дівчина, як у лузі калина. Вибери собі дівку, як калинову гілку. Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина. Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоним. У лузі калина з квіточками, неначе мати з діточками. Нема цвіту білішого, як цвіт на калині, нема в світі ріднішого, як мати дитині. Без верби і калини нема України.

Калинова сопілка розрадить, коли гірко. Щедрі гостини, як вареники з калини. Калинові пироги – здоров’ю не вороги. Компот з калини – здоров’я для родини. Завбачлива господиня до Благовіщення калину тримає. Гарна господиня калиновим стрічкам майстриня. Хто з калиною знається, той в здоров’ї купається. Буде гучна гостина, як настоялась калина. Як вареники з калиною, то й здоров’я з людиною. Кутя з калиною – здоров’я з родиною. Червоне намисто, як калина зір пестить. Калина, як дитина і літній людині зір звеселяє. Весела вдача, як калина в тузі душу звеселяє. Кетяги калини для здоров’я людини. Де калинові вінки – часті гості парубки. Калину і мак – не згордує козак. Страви з калиною гожі, коли свати на порозі. Легковажній дівчині і калинова врода не в поміч. Калиновим мостом йти легко і просто. Калина для мікробів яд, а для здоров’я – лад. Де у дворі калина – там порядна родина. Вірність лебедина – гарна, як калина. Хто калину ламає – щастя не має. Гарна калина, як рідна ненька Україна. Бузок і калина – пам’ять для сина.

Легенди про калину То було давним –давно . В одному селі жила дуже красива дівчинка , яку звали Калиною . Її любили люди за добресерце . Одного разу на село напали вороги. Жителі села встигли сховатися в байраку . Тільки Калинка лишилася в селі. Татари наказали дівчинці показати, де сховалися всі , щоб узяти людей у полон. Калина завела загарбників у дрімучий ліс. Зблиснула шабля, загинула хоробра дівчинка, але й вороги не знайшли вороття. Там, де розбризкалась дівоча кров,виросли калинові кущі. Укрилися кущі білим цвітом, а коли осипався цвіт, заблищали на кущі ягоди, а в кожній ягідці –зернятко, як маленьке сердечко .

Калинка В давні часи дівчат називали не так, як тепер. Одну дівчину звали Калина. Йшла вона мимо городів, левад, лугів. А ось і криниця. Задивилася Калинка на свою красу, а була дуже гарна. А тут чує голос з криниці: — Не дивись довго у воду, бо калиною станеш. Не послухалась дівчина та й зачерпнула водички. І перетворилася в калину, гарний, густий кущ. Зашуміла листям, всіма своїми стеблами- суглобами потяглася до людей, до сонця, вітру, хмар: — Верніть мені дівочу вроду. Але ніхто її не хотів слухати, всім було байдуже. Минав час. Якось пролітав мимо журавель, задивився він на калину, зажурену та одиноку. Накинув він на неї червоне намисто і стала вона краща, як була. Так і залишився він з нею до цих пір. Напував її водою і беріг від всього злого. А в народі криниця, журавель і калина — символи краси, добра, вічності природи і кохання.

Про дівчат-українок Гнали турки наших українок-полонянок на чужину. А вночі стали спочивати біля води. Щоб не дісталася краса їхня ворогові, дівчата різали обличчя гострою осокою. Капала дівоча кров, а на тому місці, де це було виростали кущики червоної калини. І тужила верба над гіркою долею своїх синів і дочок. А калина, овіяна вітром, омита росою, стояла красива та горда. І тільки сонце сміло цілувати її кетяги, червоні, як уста дівочі.

"Про Калинку і Килимку" Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на вербу, стрибнула у воду і втопилася. Кожного дня приходила на берег стара Килина – тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей день людей лікує.

"Як калина з'явилася..." Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо - аж чорні хмари по небі пливуть –татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали - виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину - білим цвітом, і восени, - кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали - то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати.

Звіт групи “Мистецтвознавці” Люби природу й бережи — ми ж на планеті не одні.

Микола Сусол. Снігур та калина

Родіонова С. Натюрморт

Барченков М. Калина

Валерій Апещенко Осіння Петриківська калина

Зражевський А. Натюрморт

Скрипченко Л. Осені рубіни

Панцирєв Ю. Калина