Біографія. Довженко Олександр Петрович народився у багатодітній селянській сім’ї на хуторі В’юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії. У різних джерелах називають різні дати народження О. Довженка: 10, 11 або 12 вересня. Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня 1894 року за «старим стилем» — тобто 10 вересня за новим.
Сім’я. Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану. Сім’я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім’ї швидко помирали, майже всі, не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».
Юні роки1911 — вступив до Глухівського вчительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів і тут, як пише сам Довженко, «перестав вірити в Бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів». В інституті вперше знайомиться з українськими книжками, які читали він і товариші потай від педагогів. Сам Довженко пізніше говорив: «Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів—обрусителів краю».1914 — закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Першу світову він сприйняв «як обиватель», спершу радів та закидав квітами поранених, що «завалили» Житомир, лише через кілька років почав дивитися на них «вже з тугою і соромом».
У роки війни. Успіхи «Щорса» давали Олександру Довженку підстави вважати себе реабілітованим: він став депутатом, керівником Київської кіностудії та членом президії комісії з присудження Сталінської премії. У цей час майстер продовжував працювати над своєю давньою мрією, що була відкладена майже на 10 років — сценарієм «Тараса Бульби». Наприкінці травня 1940 року, після довгих консультацій з видатним фахівцем з історії козаччини Дмитром Яворницьким, Довженко закінчив його. Але якраз у той час, коли Олександр Довженко готувався до від'їзду до Інкерманської фортеці на натурні зйомки, почалася війна, яка остаточно поклала край заповітному бажанню (у повоєнні роки він також не зміг здійснити цей проект: цього разу на заваді стала жданівська культурна політика та слабке здоров'я майстра).
1943 р. О. Довженко завершує кіноповість “ Україна в огні ”,яку Сталін заборонив друкувати й ставити за нею фільм. Це стало відчутним ударом для митця. У повоєнний час письменникові не дозволяли повернутися в Україну, його мучила серцева недуга, і до останніх своїх днів митець жив у Москві. Олександир Довженко помер 25 листопада 1956р., похований у Москві.