Презентація "Життєвий та творчий шлях Павла Тичини"

Мета: дослідити життя та творчість українського поета Павла Тичини

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Бобровицького району Чернігівської області в багатодітній родині дяка.

Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850 —1906), був сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Мати Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька; 1861 —1915) була на 11 років молодша від поетового батька. Була вродливою , лагідною, працьовитою, письменною.

Родина Тичини була великою - 5 сестер: Єфросинія (Проня, 1881 —1949), Поліна (1884 —1925), Оксана (1893 —?), Олександра (Олеся, 1899–1931) і Наталія (1902–1922) — і 4 братів: Михайло (1885–1920), Іван (1888–1969), Євген (1895–1955) та Костянтин (помер дитиною). Найвідомішим із братів був Євген Тичина, який працював педагогом у Харкові.

У 1898 – 1899 роках Павло навчався у початковій земській школі.

Великий вплив на Павла мала вчителька Серафима Миколаївна Морачевська, яка помітила і належно оцінила неабиякі вокальні дані, абсолютно музикальний слух, феноменальну памя’ть дякового сина.

З 1900 по 1907 рік Павло навчався у Чернігівській духовній бурсі, а також співав у Троїцькому хорі, заробляючи собі на життя.

Великою подією в житті Тичини було знайомство з Михайлом Коцюбинським, який запросив його до участі в літературних «суботах». Тут зустрічалась творча молодь.

У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

Перша сторінка рукопису спогадів Павла Тичини про мандрівку із капелою Стеценка

З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Засідання правописної комісії в селі Поміри на Харківщині під головуванням Павла Тичини, 28 серпня 1943 р.

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці. Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р.

Павло Тичинасеред друзів, 1913-1914 рр.

Перша збірка віршів «Сонячні кларнети» (1918)«Плуг» (1920) ,«Вітер з України» (1924),«Чернігів» (1931 р.).

Приховане протистояння з тоталітаризмом засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Вшанування пам‘ятіЛітературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини відкритий у Києві по вул. Трещенківській,5 У селі Піски Бобровицького району є музей історії села, до складу якого входить хата–садиба Тичини та кімната в сусідньому будинку, присвячена поету. У селі також є пам'ятник письменнику. У Чернігові на фасаді будинку № 40 на вулиці Гетьмана Полуботка, де колись розміщалася Чернігівська духовна семінарія і де навчався майбутній поет, встановлено меморіальну дошку. Одну з вулиць Чернігова названо іменем Тичини. Одну з вулиць Києва названо іменем Тичини.1973 року засновано літературну премію імені Павла Тичини республіканського значення.16 квітня 1981 року Постановою Ради Міністрів УРСР Бобровицькій районній бібліотеці надано ім'я Павла Тичини.3 лютого 1981 року засновано стипендію імені Тичини.