Стаття "Квітка Основ'яненко і Харків"

Про матеріал

У статті висвітлюються нерозривні зв’язки письменника з Харковом, його захоплення рідним містом, наводяться рядки його творів, присвячені Харкову, згадані харківські місця, пов’язані з Квіткою-Основ’яненком.

Перегляд файлу

Г.В. Бусигіна,

Мереф’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6

Харків очима Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка

Анотація. У статті висвітлюються нерозривні зв’язки письменника з Харковом, його захоплення рідним містом, наводяться рядки його творів, присвячені Харкову, згадані харківські місця, пов’язані з Квіткою-Основ’яненком.

Є видатні постаті в исторії Харкова, без яких місто просто не змогло б існувати. И це не тільки тому, що вони жили чи працювали в Харкові, а тому, що зробили вагомий внесок в розвиток рідного міста, допомогли йому стати культурним, розвинутим осередком Слобідської України. Серед таких фігур головне місце посідає Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко з відомого, заможного старшинського роду Квіток. Пропоную побачити чудовий Харків очима того, хто був в нього щиро, безумно закоханий. Пройтися містом XIX століття, у якого все найцікавіше тільки починалось, разом з «екскурсоводом», чиїм іменем зараз названо немало видатних місць Харкова...

З 1843 року в університетській типографії почав видаватися український літературний збірник (альманах) «Молодик». Відкривав перший випуск матеріал авторства Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненко «Основание Харькова. Старинное предание». Текст автор присвятив Валеріану Андрійовичу Квітці, а «отцом-основателем» міста молодий письменник зробив власного пращура. Нібито якийсь Андрій Квітка, коли покохав воєводську дочку, втік з нею з Києва в ці місця та побудував власний маєток. Якось, прогулюючись Університетською гіркою, був вражений відкрившимся чудовим краєвидом і вирішив заснувати в цьому місці місто. Безумовно, не варто розглядати цю фантастичну історію виникнення нашого чудового міста всерйоз. Набагато важніше і цінніше для нас інше. Адже на початку цієї історії Григорій Федорович дуже яскраво змальовує Харків та його мешканців.

«Взгляните на него хоть слегка, хоть со всею внимательностию; прелесть! Улицы ровные, чистые, прямые; публичные здания великолепны, частные дома красивы, милы; магазины наполнены всякого рода товарами, вещами в изобилии и беспрестанно сменяющимися новейшими, изящнейшими; не успеет что явиться в Петербурге, уже привезено в Харьков и продано. Училища, театр, гостиный двор, различные художественные заведення… чего в нем нет! Сколько потребно времени пройти город вдоль ― устанешь, просто устанешь; а кругом обойти его, и не говорите, чтобы можно было в один день; это же еще и без предместий. И что в нем завидно, так это то, что в нынешнем году город был, кажется, кончен совсем; крайний двор известен; на следующий год, глядишь, уже от того двора выдвинулось в поле несколько улиц, выстроены домики и границы города изменились. Да чего? Сама Основа (не забудьте, пожалуйста, об этом; нам нужно будет вспомнить), Основа уже почти соединена с городом ― город вливается в нее. В сем году ходишь по городу, идешь из улицы в улицу, видишь домики, дома, деревянные, не только не ветхие, но еще и не старые; зайдешь туда на другой год… батюшки светы! Где я? Все это застроено новыми, каменными, уже не домами, а палатами обширными, в два, три, четыре этажа; и все красиво, мило, и все и везде наполнено народом, везде жизнь, движение, суета... нет, именно нет во всем городе пустого, не занятого уголка». [1,341]

«На будущее лето вырастет из земли пятьдесят домищев в несколько этажей, каждый растянется на десятках саженей, верх еще кладут, до крыши далеко, а внизу жильцы движутся, промышляют. Стало быть, нужно строиться, есть из чего строить. Стало быть, народ прибавляется, — не покидают Харькова, а стекаются в него из разных мест. Стало быть, в нем жить привольно, покойно, удобно: мастеровому, если только не сидеть без работы; промышленнику, который удачно ведет свои обороты; купцу, сбывающему выгодно свой товар; где им защита и покровительство от начальства, так они туда роем летят. Классу людей, понимающих, к чему ведут науки, уже какое удобство обучать детей! Из каких мест не наезжают в Харькове! Расположились прожить, пока дети окончат учение, глядишь, купили дом, остались жить у нас навсегда: покойно, угодно, неубыточно, весело... что еще нужно для безмятежной жизни?» [1,348]

«Все эти добрые христиане проводят день всякий по своему состоянию, дружно, согласно, а потому и приятно. В одном доме двадцать, в другом тридцать, пятьдесят обедают. Везде роскошь, изобилие! Лучшие яства, вина, сочные свыше плоды, серебро, хрусталь, вазы с цветами... Говор, шутки, смех, свобода приправляют обеды. Разговоры без пересудов, хотя из обедающих больше половины дам; без сплетни; рассуждения здравые, прямые; судят, рядят о музыке, литературе, произведениях искусств, прислушиваешься... суждения точные, je vous assure дельнее, чем в ином журнале». [1,353]

«Пришел вечер. Не сговаривались, не условливались, а все опять вместе, в театре или в благородном собрании. В театре есть на что посмотреть, есть чем заняться и потом послушать хоть и не печатных, а дельных суждений. Входите в благородное собрание... зала превосходная, огромная! Цари хвалили ее!.. Свет, блеск, многолюдство. Чинно, пристойно, весело; в толпе вас никто не теснит, кажется, заботится о вашем спокойствии. Поговорите с кем и о чем угодно; находите знание, образованность, сведения… Взгляните на прекрасный пол, сидящий на возвышении в ожидании бала. А? Что скажете? Цветник, сударь, да еще какой! Отличных, прелестных, цветочек к цветочку подобранных, благоуханных, ароматных... ну, не приберу слов; голова отупела, гляжу, любуюсь и ... Наряды, убранство, ловкость во всем; все у места, грациозно, лучше нельзя придумать. Поговоривши с молодыми людьми, вас окружавшими, вы приятно провели время, насладились дельным разговором... Подойдя к цветнику, любуетесь; вот студенты, чиновники... О чем вам угодно будет поговорить, о литературе русской, французской, о музыке немецкой, итальянской, о композиторах... суд здравый, толковый, французский язык правильный, выговор чистый... Столица, право слово, столица!.. Музыка гремит, кадрили, вальсы, мазурки, все идет своим порядком. Везде грация, ловкость, пристойность, в парных разговорах острота, любезность немножко». [1,358]

«Смешон мне наш Харьков!.. Как он упитался, как он распространился, как он разукрасился! Привлек к себе иногородних торговых гостей, ворочающих миллионами, вкоренил учение высшим наукам, сам принарядился, расфрантился, шаркает по-европейски, отплясывает французские кадрили, погуливает на многолюдных ярмарках, припасает самое лучшее из наилучшего, любезничает с дамами, не наговорится о премудрости, чванится далекою о себе славою, гордится перед своими братьями, не дает никому ступить себе на ногу, поглядывает только, как старшие его братья шапки пред ним снимают, а сам, заломя голову, руки по-столичному заложа в карманы, думает, что он и в самом деле фря какой!.. Эх, голубчик ты мой! Ну, что, как я расскажу про твое рождение, как ты рос и мужал? Каков был ты вначале и каков теперь — сравнить, так просто умора! Быль так — себе, ничего, даже и в простые городишки не норовился, а глядишь, как счастие послужило?» [1,362]

Небагато описів Харкова можуть похвалитися таким відвертим захопленням. «Посмотрите вы на этого молодца, на этого франта между городами, посмотрите на Харьков в праздничный, торжественный день — чудо!» — в цих рядках Григорія Федоровича стільки любові до родного міста! А ми поки платимо йому чорною невдячністю, планомірно знищуючи всі визначні пам’ятки, які повязані з цією видатною людиною. Так, в 1990-х роках було знесено двоповерховий будинок Кундіної на розі вулиць Дмитрівської та Коцарскої, де мешкав з молодою дружиною щасливий Григорій Федорович. Зараз на його місці багатоповерхівка з магазином. Не зберіг Харків и прах Квітки. Письменник був похований на Кузинському цвинтарі на Холодній горі. В 1970-і на місці цвинтаря побудували стадіон «Трудові резерви». Прах Квітки-Основ’яненка повинні були ексгумувати та перепоховати на 2-му кладовищі. За свідченнями краєзнавців старшого покоління, спочатку перенесли пам’ятник (він зберігся до наших днів), а ось саму могилу потім знайти не змогли, тому що старе кладовище швидко зносили, і орієнтири зникли. [2,3]
Харків в боргу перед Квіткою-Основ’яненком. Сьогодні у нас є можливість хоча б частково зберігти пам'ять про цю видатну людину, заполонивши «квіткінським змістом» пов’язані з ним місця. Створити музей в колишній школі, яка носила його ім’я. Облаштувати парк, де розташовувався маєток Квіток. До речі, в цьому парку бували такі видатні поети і художники, як Жуковський, Гребінка, Айвазовський, Кричевський та інші. А на Гончарівці можна проводити фестивалі або вуличні акції, присвячені як самому Квітці, так і тому періоду в житті старого Харкова, який описаний в його творах. Все це стало би справжньою, а не вигаданою «родзинкою» Харкова, туристичним брендом, цікавим не тільки гостям міста, але й пізнавальним для самих харків’ян.

Ось уже другий рік стоїть занедбаним старовинна споруда на вулиці Москальовській, 131 (бувша вул. Жовтневої революції). До недавнього часу тут розташовувалось відділення міліції, раніше була вечірня школа. З самого початку споруда будувалась на народні кошти та пожертвування рідних Григорія Федоровича — як школа імени Квітки-Основ’яненко. Було це у 1878 році, до сторіччя письменника. Як відомо, родина Квіток жила в селі Основа, недалеко від того місця, де зараз знаходиться завод ім. Т. Г. Шевченка. Ще до 1970-х років на території сучасного парка ім. Квітки-Основ’яненка (який у часи письменника був набагато просторішим) залишались руїни родового маєтку Квіток. Та згодом їх розібрали. Не зберіглись будинки ні самого письменника, ні його брата Андрія, ні племінника — Валеріана Квітки (на честь якого, до речі, названа вулиця Валер’янівська). Єдина «ниточка», яка повязує ці місця з Квіткою-Основ’яненком та його просвітницькими ідеями, це уже згадувана споруда на вулиці Москальовській.
— Будівництво школи було дуже вірним рішенням: адже сам Г.Ф. Квітка-Основ’яненко приділяв велику увагу просвітництву, - розповідає культуролог, почесний член Всеукраїнського союзу краєзнавців, член консультативної ради з охорони культурної спадщини при Харковській ОДА Михайло Красиков. — Він стояв у витоків створення в Харкові Інституту благородних дівиць, був фундатором першої суспільної бібліотеки, певний час очолював місцевий театр. І школа його імені слугувала ідеям освіти більш ніж 100 років! А зараз ця споруда гине на наших очах. На жаль, сьогодні можна говорити про збереженні тільки її частини. З самого початку школа складалася з трьох корпусів. На жаль, одного уже немає, другий стоить в напівзруйнованому стані. Зараз руйнується і третій, дуже привабливий корпус. Але ж в ньому міг би розташуватися музей Квітки-Основ’яненко, якого в Харкові, на сором городян, і досі немає. Безсумнівно, це повинна бути філія Харківського літературного музею (такий же, як музей Г. Хоткевича в селищі Високому) з неодмінним проведенням в цих місцях екскурсій з літературного краєзнавства. [3,4]

Треба сказати, що спроби створити музей Квітки-Основ’яненко в місті вже були. Харків’янка Раїса Иванівна Подать, вчитель українскої мови та літератури, відмінник освіти України, пригадує: «Ще під час навчання в університеті я готувала дипломну роботу за творчістю Квітки-Основ’яненко, і під час захисту її оцінили як кандидатську. Згодом, вже під час моєї роботи у 54-й школі, ми з учнями організовували заходи, присвячені творчості нашого видатного земляка. В 1988 році мені запропонували створити музей Квітки-Основ’яненко у сусідній 53-й школі. Але я відмовилась, оскільки в цій школі не працювала. Проте матеріали про Квітку я все-таки зібрала, відшукавши багато цікавих фактів. Мені допомогли співробітники Харківського літературного музею и мої учні, які згодні були стати екскурсоводами в майбутньому музеї. На жаль, ідею його створення в тій школі, де я працювала, або в «квітківській» школі (де на той момент знаходилось відділення міліції) ніхто не підтримав. Хоча ця старовинна будова з гарною ліпниною якнайкраще підходила для музея. В ХІХ столітті ініціаторами створення школи були вчителі. Міською управою їм було дозволено почати будівництво на виділеній ділянці землі. А більше чим через сто років, наприкінці 1980-х, я брала участь у зборі коштів на пам’ятник письменнику. Якби ви знали, як важко було збирати ці гроші! А сам пам’ятник в результаті був встановлений у малолюдному місці, причому так, що його майже ніхто не бачить. Хоча Квітка-Основ’яненко, по суті, є громадянином Харкова номер один.» [4,6]

Незважаючи на те, що багато своїх творів Квітка писав російською мовою, він був ярим прихильником української культури, підтвердження чого можна знайти у його листах до Т. Г. Шевченка, який, до речі, називав Квітку «батьком» в свойому вірші «До Основ’яненка». Але, головне, він увічнив Харків в класичній літературі, в свойому знаменитому творі «Сватання на Гончарівці». В місті досі є вулиці Мала Гончарівська і Велика Гончарівська. Був ще Середній Гончарівський бульвар, зараз це вулиця Маршала Конєва. Правда, в цьому районі не зберіглось жодної будівлі епохи Квітки, проте є будинки, які побудовано дещо пізніше, в середині та кінці ХІХ століття. [5,3] Місцями тут настільки виразно відчувається дух старого Харкова, що просто дивно, чому досі ніхто не взявся оживити уривки творів Квітки прямо на цих історичних вулицях. Тим більш що і самі його повісти є прямим керівництвом до дій: в них можна знайти і слова, які були тут у вживанні на рубіжі XVIII-XIX століть, і назви блюд місцевої кухні, і описи одягу того часу. Квітка-Основ’яненко першим відобразив в літературі етнографічне багатство Слобожанщіни і тим самим зберіг для нас великий пласт історії.

У творах нашого земляка стільки любові до рідного міста! Небагато описів Харкова подані з таким відвертим захопленням. Таким було наше місто, таким ми його забуваємо, ну а яким буде воно – залежить вже від нас. Хто знає, може через сто або двісті років якийсь дослідник знайде опис чудового, зручного та гарного місця для життя з назвою Харків? Кохайте своє місто, і воно неодмінно відповість вам взаємністю…

Література