Презентація: Олександр Олесь. „Поход на Царгород”, „Княгиня Ольга”, „Ярослав Мудрий”

Тема: Олександр Олесь. „Поход на Царгород”, „Княгиня Ольга”, „Ярослав Мудрий” – робота над змістом творів

Історія промовляє... В ніч на 18 червня 860 року над Константинополем чи Царгородом, як називали його наші предки, бушувала гроза. Безпечні греки веселились, охорона на вежах понапивалаcя, впевнена, що ніяке лихо не загрожує „цариці міст” з її міцними мурами. На ранок Константинополь був приголомшений: у Золотому Розі — затоці, вхід до якої особливо охоронявся, — грізно вишикувалося кілька сотень чужих кораблів. Під стіни столиці Візантії прийшов новий, незнаний досі ворог. Невдовзі греки довідалися і про його ім’я: роси. Відтоді, з того знаменитого походу, Русь чи народ Рос, як називали їх греки, стає відомим на міжнародній арені. Грецькі хроністи детально описали цей напад. А наш літописець Нестор надавав походові настільки важливе значення, що саме від нього вирішив почати систематичний виклад нашої історії: „У рік 860 стала прозиватися Руська земля”.

Світлини

Перший історик. Улюбленим заняттям Ігоря було полювання. Якось, вистежуючи звірину в околицях Новгорода, юнак опинився аж поблизу Пскова. Там він запримітив потаємне місце, що могло б згодитися для полювання із засідки. Добратися до нього ближче заважала неширока річка. І тоді Ігор на протилежному боці узрів юнака у човні. Він підкликав його й попросив перевезти через річку. Коли ж човен пристав до берега, то Ігор побачив перед собою вродливу дівчину. То й була блаженна Ольга, яка своєю красою цнотливістю і розумом збентежила серце молодого хлопця. Через деякий час після того випадку Ігор, разом зі своїм родичем Олегом, відбув до Києва, аби сісти на княжий престол. Коли ж невдовзі потому настав час князеві одружуватися, то з усіх усюд до вельможних палат звозили юних красунь, аби вибрати з них наречену для молодого правителя. Але жодна з них не полонила ні його душі, ні серця. З пам’яті не зникав образ тієї незнайомки, що колись так вразила його своєю вродою й мудрістю. І відіслав Ігор свого родича Олега на далеку Псковщину, аби той розшукав дівчину й привіз її до Києва. Опікун виконав волю свого повелителя, й молоді одружилися. Невдовзі по тому помирає Олег, залишивши на юного князя відповідальні й численні проблеми самостійного владарювання.

Другий історик. Початковий період правління видався для Ігоря складним і насиченим важливими подіями. Доводилося вести нескінченні запеклі війни з сусідніми державами, захищати свою землю від постійних ворожих зазіхань. На цей же період припадають і успішні зарубіжні походи княжої дружини. Ходив Ігор навіть на Царгород, завойовуючи і землі, і славу. Невдовзі в Ігоря і в блаженної княгині Ольги народжується син Святослав, у майбутньому батько святого і рівноапостольного князя Володимира. Роки правління Ігоря на великокнязівському престолі відзначалися благополуччям: багатство стікалося до нього з усіх усюд — і як дарунки, і як податі. Та все-таки смерть підстерігала князя. Скориставшись мирною перервою після тривалих військових походів, Ігор вирішив об’їхати свої володіння й зібрати данину. Приступивши до древлян, він згадав, що ці племена спочатку не визнавали його правління, аж поки не були підкорені знову. За це Ігор подвоїв для них подать, чим дуже засмутив їх, прирікши на неймовірну скруту. Порадившись, древляни вирішили розправитися з ненависним князем. Вони вичікували, поки князь відішле данину з основними силами до Києва, а сам лишиться у них з невеликим загоном дружинників. І врешті напали на князівський обоз під Коростенем, убили охоронців і самого князя Ігоря. Ця гірка звістка, долетівши до Києва, болем і тугою відгукнулася в серцях киян, а особливо його вірної дружини Ольги та сина Святослава.

Третій історик. Древляни мали й інший зухвалий задум. Вони хотіли взяти княгиню Ольгу за дружину своєму князю Малу, а наслідника, малолітнього Святослава, умертвити. Вони спорядили дванадцять найдостойніших мужів, аби вони умовили блаженну Ольгу пристати на їхню пропозицію. Княгиня Ольга, тамуючи своє горе й скорботу за чоловіком, прийняла посольство з удаваною радістю, вислуховуючи хвалебні слова про себе та древлянського правителя, який хотів узяти її за дружину. Пообіцявши погодитися вийти заміж за Мала, Ольга запросила гостей завтра на бенкет, влаштований на їхню честь, і відправила їх на нічліг. Лише одну умову вона їм поставила: щоб з’явилися вони до неї так, як і прибули у Київ, — на човнах. Своїм слугам Ольга наказала викопати глибоку яму серед подвір’я заміського палацу, де наступного дня вона мала прийняти посольство. Уранці княгиня послала своїх мужів закликати сватів на бенкет. Посадивши їх у маленькі човни по одному, кияни понесли їх до княгині. Ольга, спостерігаючи зі своїх покоїв, наказала поскидати древлян до глибокої ями та засипати їх землею. Зробивши це, вона послала свого гінця до древлян з умовою: вона готова прийняти пропозицію Мала, якщо делегація буде ще численнішою та повноважнішою за попередню. Древляни поспішили спорядити цього разу п’ятдесят знатних чоловіків. Коли вони прийшли до Ольги, то княгиня запропонувала їм з дороги помитися. Щойно гості зайшли до лазні, як двері її було замкнено, а довкола розкладено солому й хмиз. Лазня спалахнула, поховавши в полум’ї древлянських старійшин з їхніми слугами. І знову Ольга посилає гінця до своїх ворогів. Вона просить приготувати мед та всяке питво й їжу на тому місці, де було вбито Ігоря. Вона хоче, прибувши до них, спочатку відбути тризну за своїм чоловіком, а вже потім — прийняти шлюб. Древляни на радощах усе зробили так, як того хотіла Ольга. Кня-гиня вирушила в похід з великим військом, мов збиралася не на весілля, а на війну. Місцеві жителі вийшли назустріч у святковому одязі, готові слугувати майбутній повелительці.

Що було далі... На запитання древлян про своїх послів Ольга відповідала, що вони їдуть іншою дорогою з її посагом. Відбувши поминальний обряд за Ігорем, княгиня повеліла насипати на його могилі величезний курган. А потім, перевдягнувшись у світле вбрання, Ольга наказала розпочинати бенкет. Коли древляни перепилися, вона наказала своїм воїнам розправитися з ворогами. Так відомстила княгиня за смерть свого чоловіка. Наступного року Ольга вирушила в похід уже зі своїм сином Святославом. Древляни вийшли їй назустріч великим числом, охоплені бажанням помститися підступній княгині за тисячі загиблих своїх одноплемінників. У жорстокій січі перемогла київська дружина, відтиснувши противника до стольного града Коростеня. Облога міста тривала близько року. Переконавшись, що заволодіти містом так просто не вдасться, Ольга застосувала хитрість. Аби зрештою припинити безглуздий спротив, княгиня пропонує древлянам сплатити їй мізерну подать — з кожного двору по три голуби та по три горобці. Древляни легко погодилися на таку пропозицію, навіть посміялися з примітивного жіночого розуму. Вони зібрали живність і передали киянам. Ольга ж роздала її своїм воїнам з наказом, щоб пізно ввечері вони до кожного голуба і кожного горобця прив’язали ганчірку, насичену сір-кою, і, підпаливши її, відпустили птахів у повітря. Воїни виконали цей наказ, і птахи з маленькими факелами з усіх кінців полетіли на ночівлю до своїх гнізд, освітлюючи завмерле місто. Коростень запалав. Населення, рятуючись від вогню, вибігло за мури, наражаючись на мечі князівської раті. За лічені години місто перестало існувати, а його мешканців майже всіх було винищено. Такою була помста княгині Ольги за свого чоловіка Ігоря. І почала вона потім княжити на своїй землі уже не як жінка, а як сильний, розумний і вольовий муж. Через кілька років по тому Ольга вирушає до Константинополя, де приймає святе хрещення. Повернувшись до Києва з новим ім’ям (після хрещення — Єлена), княгиня енергійно почала проганяти пітьму ідольського нечестя. Вона створює першу церкву в ім’я святителя Миколая на Аскольдовій могилі і багатьох киян повертає до спасительної християнської віри. Саме від неї отримав перші уроки істинного благочестя і майбутній хреститель Київської Русі її внук Володимир. Упокоїлася блаженна Ольга після многотрудного і подвижницького життя 11 липня 969 року у дев’яностолітньому віці. Поховали княгиню за її волею з честю і за християнським звичаєм.

Перший історик. Ярослав Мудрий, син Володимира, народився близько 980 p., невдовзі після утвердження в Києві його батька. Матір’ю його була князівна Рогнеда, яку Володимир силоміць узяв за дружину, вбивши її батька і братів. За Ярослава на Русі розвинулося монастирське життя, яке лише зароджувалося за Володимира. Трохи південніше Києва, на високому гористому березі Дніпра преподобний Антоній заснував знаменитий Печерський монастир. При Софії Київській та її митрополичій кафедрі Ярослав Мудрий організував освітній центр, де було створено першу на Русі бібліотеку, яка займалася великою перекладацькою діяльністю. З грецької на старослов'янську мову, зрозумілу всім освіченим людям Русі, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту. Провідну ідейну та організаційну роль у культурно-просвітницькій роботі відігравав один з найближчих сподвижників Ярослава Іларіон, який раніше уславився своїми творами і промовами. Довкола Ярослава та Іларіона при Софії Київській утворилася своєрідна академія — гурток добре підготовлених книголюбів, зайнятих не лише переписуванням та перекладом старих літературних текстів, а й творенням нових. Тут до 1037 р. було складено перший на Русі літописний звіт, який поклав основу наступному давньоруському літописанню.

Другий історик. З ім’ям Ярослава пов’язане створення видатної пам’ятки вітчизняного середньовічного права — зводу законів „Руська Правда”. За любов до знань і розсудливе, обачне управління державою Ярослава прозвали в народі „Мудрим”. Цей почесний епітет невіддільний від його імені. Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 р. у своїй резиденції під Києвом — Вишгороді. В останні дні біля нього був улюблений син Всеволод, який перевіз тіло батька до Києва і спільно з братами та онуками покійного поховав його в мармуровому саркофазі в Софійському соборі. Правління Ярослава Мудрого було одним із блискучих періодів в історії Київської Русі. Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, метою Ольги і Володимира — прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав Мудрий, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці. Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов’янських народів протягом усіх наступних століть. За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи.

Світлини