Урок української літератури Михайлової Н.В. «Вона мала понад двадцять років і була висока. Хоч русинка від голови до ніг, було в неї рудаве волосся, що у русинів рідкість, та в чертах бачилась порода, а майже меланхолійний сум, що відбитий на всім, що нагадує отсей нещасний народ, був і в неї основою характеру. Її очі, великі, трохи нерухомі й вогкі, були сумні й тоді, коли уста усміхалися. За сі очі звали її « РУСЬКОЮ МАДОННОЮ» (Ольга Кобилянська «Природа»). Інформація для роздумів
“Я уявляю себе дитиною, що стоїть самітна на березі річки. Повз неї ненастанно пропливають люди, по двоє і по одному. Декотрі всміхаються дитині й поспішають далі, декотрі зупиняються, озиваються до неї, балакають і теж відпливають, а декотрі обдаровують її ласкавими словами й гостинцями, щоб потім навіть не озирнутися на неї. Сердешна дитина стоїть, а люди, радіючи, все пропливають повз неї. Вона стоїть самітна, незмінна, сповнена любові, щоб колись нарешті скам’яніти. Оце моя доля...” “Щоденник” 28 березня,1884