театр шекспірівської доби. У 70-х роках XVI ст. у Лондоні з'явилася велика група акторів, що називали себе слугами графа Лестера. Вони починали грати на порогах готелів, як робили це за часів своїх мандрівок. У 1576 р. столяр Джеймс Бербедж, батько знаменитого драматурга Річарда Бербеджа, побудував у передмісті Лондона стаціонарний театр. Протягом недовгого часу з'явився другий. А до кінця століття у Лондоні налічувалося вже 9 театральних споруд. Найбільшим із них був «Глобус», який побудував у 1599 році той же Бербедж. У жодному європейському місті не було такої кількості театрів.
«Глобус» за своєю архітектурою нагадував поріг готелю: великий овальний простір був огороджений високою дерев'яною стіною. Під час вистави двір заповнювався бідняками — платили за вхід усього одне пенні. Вздовж внутрішньої стіни були влаштовані галереї для багатих жителів міста. Дехто міг сидіти прямо на сцені.
Передня частина сцени була розташована просто неба, задня частина — прикрита навісом. Декорацій у сучасному розумінні цього слова не було. За часів Шекспіра іноді навіть писали на папері: «Ліс» або «Площа»; вивішували надписи, щоб глядачі зрозуміли, де відбувається дія п'єси. Однак дуже багатими були костюми акторів: їх шили з шовку та атласу, прикрашали справжніми перлинами.
Як і за часів давньогрецьких театрів, в англійському театрі усі ролі виконувалися чоловіками. Якщо вистава затримувалася, глядачі жартували: «Королева голиться». Дуже поважали в театрі «зберігача книг», у якого зберігались рукописи п'єс, і який вів вистави, а також був відповідальним за роботу суфлерів, тому що на підготовку вистави відводилося небагато часу і актори не завжди могли запам'ятати свої слова.
Творчість Шекспіра поділяють на 3 періоди:1590 – 1600 рр. – «оптимістичний» . Були написані історичні хронічки та комедії, основною темою яких була віра в життя та красу душі людини: «Приборкання норовливої», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч» та ін..1600 – 1608 рр. – «трагічний». Створені шедеври в жанрі трагедії: «Гамлет», «Король Лір», «Макбет».1609 – 1612 рр. – «романтичний». Трагікомедії зі щасливим фіналом: «Зимова казка», «Буря». Усього написано 37 п’єс , 2 поеми та 154 сонети.
сонет № 66 В. Шекспіра. Я кличу смерть - дивитися набридло. На жебри і приниження чеснот,На безтурботне і вельможне бидло,На правоту, що їй затисли рот, На честь фальшиву, на дівочу вроду. Поганьблену, на зраду в пишноті,На правду, що підлоті навдогоду. В бруд обертає почуття святі, І на мистецтво під п'ятою влади,І на талант під наглядом шпика,І на порядність, що безбожно краде,І на добро, що в зла за служника! Я від всього цього помер би нині,Та як тебе лишити в самотині?!
сонет № 116 В. Шекспіра. Не буду я чинити перешкодиЄднанню двох сердець. То не любов,Що розцвіта залежно від нагодиІ на віддаленні згасає знов. Любов — над бурі зведений маяк,Що кораблям шле промені надії,Це — зірка провідна, яку моряк. Благословляє в навісній стихії. Любов — не блазень у руках часу,Що тне серпом своїм троянди свіжі —І щік, і уст незайману красу. Той серп любові справжньої не ріже. Як це брехня — я віршів не писав,І ще ніхто на світі не кохав.
сонет № 130 В. ШекспіраЇї очей до сонця не рівняли, Корал ніжніший за її уста, Не білосніжні пліч її овали, Мов з дроту чорного коса густа. Троянд багато зустрічав я всюди, Та на її обличчі не стрічав, І дише так вона, як дишуть люди,- А не конвалії між диких трав. І голосу її рівнять не треба До музики, милішої мені, Не знаю про ходу богинь із неба, А кроки милої - цілком земні. І все ж вона - найкраща поміж тими, Що славлені похвалами пустими. (Переклад Д. Паламарчука)
Підсумок. Сонети В. Шекспіра – одна з найпрекрасніших сторінок інтимної лірики зарубіжної літератури. Знавець людської психології, поет оспівує почуття кохання і дружби, захоплюється людиноє та красою її почуттів. В. Шекспір вніс чимало нового у традиційний сонет: він змінив його форму, написав вірші, присвячені дружбі, описав свою кохану не як ангелоподібний ідеал, а як реальну жінку, яка хоч і має певні недоліки, але теж заслуговує на велике кохання.