Презентація "ПЕРІОДИЗАЦІЯ ТА ЗАГАЛЬНІ РИСИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ у ХХ столітті"

у XX ст. Періодизація та загальні риси розвитку культури України

XX ст. був періодом бурхливого розвитку культури українського народу, періодом протистояння багатьох культурних парадигм. Беручи за основу пануючі ідеологічні доктрини, розвиток української культури XX ст. доцільно поділити на етапи.

Період національно-демократичних перетворень (1917-1921 рр). Цей період припадає на революційні роки, коли постала самостійна Українська держава, на чолі якої змінилося кілька національних урядів. Політичні режими революційної доби стимулювали відродження національних традицій у культурі, без чого було неможливо відродити державність. Зокрема, розширювалася сфера вжитку української мови у системі середньої та вищої освіти (відкривалися україномовні гімназії, українські університети).

Період національно-демократичних перетворень (1917-1921 рр). Заохочувалося вивчення українознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах. Підтримувався розвиток української науки, особливо історії, філології, філософії. 14 листопада 1918 р. відкрилася Академія наук, яка стала головним науковим осередком України XX ст. Отже, період революційних змагань характеризувався значним культурним підйомом, що сприяло відродження духовності народу.

Період новаторського піднесення та українізації (1920-ті - поч. 1930-х років)Прийшовши до влади у 1921 р., більшовицький уряд певний час стимулював подальше відродження національних традицій у духовному житті народу. 1920-ті роки позначилися відносною свободою творчості митців, вільним культурним пошуком. У мистецтві розвивалися модернові ірраціональні напрями: футуризм, супрематизм та інші.

Період новаторського піднесення та українізації (1920-ті - поч. 1930-х років)У літературі панував революційно-пролетарський романтизм, символізм, україномовність. В українській науці продовжувалася розробка українознавчої проблематики, а в освіті - боротьба з неписемністю населення. З 1923 р. розпочалася хвиля українізації, розширювалася сфера вжитку української мови в усіх сферах суспільного життя.

Тотальне панування радянської державної ідеології у духовному житті (1930-ті - 1950-ті роки)З кінця 1920-х років у СРСР встановлюється режим особистої влади Й. Сталіна, що призвів до контролю держави над усіма сферами духовного життя народу. 1930-ті роки позначилися хвилею репресій проти представників української інтелігенції, яка набула назви «розстріляне відродження».

Тотальне панування радянської державної ідеології у духовному житті (1930-ті - 1950-ті роки)Особиста свобода творчості людини зазнала обмеження. На зміну творчому пошуку, який панував у культурі 1920-х років, прийшла суворо централізована державницька культурна доктрина з возвеличуванням особи Сталіна. З 1930-х років і до самого розпаду СРСР домінуючою державною доктриною у розвитку культури став соцреалізм.

Період «відлиги» (кінець 1950-тих - перша половина 1980-тих років)Ззовні цей період виглядає найбільш стабільним часом радянської історії, але і він відзначається глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова, політична ситуація у країні поступово змінюється, настає «відлига». Свою назву цей час отримав за назвою повісті І. Еренбурга «Відлига» (1954 р.), яка дуже точно передала зміст епохи.

Період «відлиги» (кінець 1950-тих - перша половина 1980-тих років)Це - десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення із забуття багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почалося згортання перетворень, що призвів до «застою».

Період «перебудови» (друга пол. 1980-х - 1990-ті рр.)З другої половини 1980-х років в СРСР почалася політика перебудови, яка привела до розпаду радянської держави та відновлення незалежності України. У цей період відбувався процес реабілітації українських культурних діячів, репресованих у радянські часи.

Період «перебудови» (друга пол. 1980-х - 1990-ті рр.)Почався процес відродження національних традицій у культурі, дослідження раніше замовчуваних фактів української історії, широке використання української мови в національній системі освіти, мистецтві, літературі, політичному житті.

У цілому можна сказати, що однією з принципових особливостей української культури XX століття є визначальна роль політичного чинника. Держава постійно намагалася використовувати культуру у пропагандуванні пануючих політичних принципів, які протягом XX ст. неодноразово змінювалися. Як наслідок, змінювалася і пануюча культурницька парадигма. У культурі переважала не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи її розвитку в цьому буремному столітті.

Світлана Ільченко. Дякую за увагу!