Презентація "Перший стаціонарний український театр. Театр "Березіль". Нова генерація митців"

Перший стаціонарний український театр. Театр «Березіль». Нова генерація митців.42 урок

Перший стаціонарний український театр. Працювати цей театр почав 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїхав нагастролі в різні міста і лише навесні 1907 року переїхав в Київ, у приміщення Троїцького народного дому (нині Театр оперети) для постійної праці. Одержавши театр, М. Садовський уперше зміг сформувати трупу, яка була потрібна йому для великих постановочних вистав. САДОВСЬКИЙ Микола Карпович, справжнє прізвище ТОБІЛЕВИЧ (1856-1933) - актор, режисер, корифей українського побутового театру. На фото справа - Троїцький народний дім у Києві, в якому в 1907 році був заснований перший український стаціонарний театр.

Колектив театру, 1910

У формуванні трупи йому активно допомогла Марія Заньковецька, до співпраці були запрошені художник В. Кричевський, хормейстер О. Кошиць, балетмейстери В. Верховинець і В. Авраменко. Важливим елементом у театрі була музика. Крім опер («Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина») йшли вистави мішаного жанру — музично-драматичні,— де велика роль приділялась пісням і танцям, наприклад «Енеїда» Івана Котляревського. Перший стаціонарний український театр

Перший стаціонарний український театр. Тому в театрі був постійний зіграний оркестр, який набував особливого звучання, коли за пульт диригента ставав український композитор О. Кошиць. Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, В. Винниченка, О. Олеся. За свідченням критиків, М. Садовський розвинув кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. Микола Садовський, –професіонал високого ґатунку і патріот, до того ж людина дуже темпераментна, амбіційна, –поставив за мету створити театр високої культури, піднести його на один рівень з кращими російськими драматичними і оперними театрами.

Порівняно з іншими театрами Києва стаціонарний український театр встановив найдешевші ціни на квитки, організовував виїзні вистави у селах і швидко зажив слави театру «для мужиків і плебсу». Катеринославський аматор –кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка». Тим самим було започатковано історію українського художнього кінематографа. Перший стаціонарний український театр. Київська кінофабрика в той час ставила фільм «Вітер з порогів», де М. Садовський виконав свою останню роль –старого лоцмана, який доживає свого віку. «Лоцманом» він залишився до самої смерті 1933 року. Похований на центральній алеї Байкового цвинтаря поряд з М. Заньковецькою.

Театр «Березіль»

Театр «Березіль»Іменем видатного українця Леся Курбаса названо театр  у Львові, а в столиці України - проспект. Діяльність Курбаса вивчають у школах та університетах. Його ім'я відоме далеко за межами нашої батьківщини. А якщо вдуматися: у Леся Курбаса завжди був вибір – ким стати і на чию культуру працювати. Він обрав українську в час, коли це було немодно. Курбас об’єднав обидві частини  України, західну і східну, адже найвідоміша його діяльність пов’язана з Харковом. Сьогодні цим діячем пишається вся Україна.

Театр «Березіль»31 березня 1922 року у Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив студію-театр "Березіль", що стала флагманом модернізму в українському театральному мистецтві. Назва театру символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень - слово "березіль" взято  з язичницького слов’янського календаря. Курбас вбачав у цьому слові символічний зміст -  початок весни, початок нового мистецтва. І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді сповнені ентузіазму. Відгриміла Громадянська війна, і навіть у розрусі варто створювати культуру, бо за зимою  завжди йде весна, вважав драматург. 

Театр «Березіль»Чотири роки "Березіль" працював у Києві, а у 1926 році як найкращий театр республіки переїхав до тодішньої столиці радянської України - Харкова, де 16 жовтня відкрив перший сезон прем'єрою вистави "Золоте черево". Актори “Березоля”. 1922 р. Другий ліворуч унизу Лесь Курбас

Театр «Березіль»Творчі методи "Березолю" зазнали впливу європейського модернізму. Курбас вважав, що театр не має просто відбивати повсякденне життя, а повинен формувати життєві принципи. Як творче об'єднання, "Березіль" мав 6 акторських студій у Києві, Білій Церкві, Умані та Одесі, "режисерську лабораторію" (режлаб), мюзик-хол. Лесь Курбас запропонував українцям новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати – і це в умовах, коли "совєтські" переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї. 

Театр «Березіль»Варто згадати й умови, в яких у той час розвивалося мистецтво. У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм. Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск. "Березіль" узяв все це на  озброєння, поєднуючи гру і літературу.  Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився.

Театр «Березіль»"Березіль" ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних п’єсах 20-х років, і на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко. Новий театр не боявся брати теми, які висував час. Активно залучається драматургія експресіоніста Миколи Куліша, трагедії: голод у селі; розрив між ідеалами і дійсністю, гордіїв вузол мрії і реальності."Березіль" не опускався до примітивного рівня, він вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем, Курбас ставив не примітивні агітки, а класичні твори.  Наприклад, на тему селянської війни він поставив п’єсу Проспера Меріме "Жакерія". 

Театр «Березіль» У 1930 році "Березіль" поставив сміливу п’єсу Миколи Куліша "97", в якій йдеться  про трагедію українського села. Центральною темою вистави є голод. Тут потрібно згадати, що Голодомор фактично почався не в 1932 році, а раніше, а наслідки вже були кричущі в 1932 – 33-му. Вистава "97" була і як попередження, і як свідчення того, що бачили інші – хто хотів бачити. У Харкові знали про трагедію голоду. Звичайно, така діяльність Курбаса не могла сподобатися владі. До певного періоду йому дали фору, але в 30-х посипалися звинувачення в буржуазності, формалізмі, націоналізмі та інших "ізмах". А слово "експресіонізм" стало тоді мало не лайкою.

Театр «Березіль»У 1933 році Курбас потавив виставу "Маклену Ґрасу". За сюжетом, польська дівчинка застрелює банкрута – за його ж бажанням. Умови: він розплатиться з нею, щоб убога родина Маклени не вмерла з голоду. І хоча  описувана у п'єсі Польща, здавалося б, ніяким боком не стосувалася постреволюційної України, але  прем’єру цієї вистави відвідали чекісти – і взяли"Березіль" на замітку. Того ж року застрелився Микола Хвильовий. Лесь Курбас пішов на його похорон, але просто на вулиці режисера схопили і заарештували.

Театр «Березіль»Після допитів відправили етапом, у 1934 році присудили п’ять років. Послали на відбудову Біломорсько-Балтійського каналу. Цей канал – трагічний у долі багатьох, бо людям елементарно не давали знарядь, і вони пробивали бетон голіруч. Митця, інтелектуала принижували в’язницею і нелюдськими умовами праці. Далі були Соловки. 1937 року його розстріляли в карельському урочищі Сандармох разом, як і Миколу Зерова та інших. І лише в теперішній час з'ясувалося, що і Микола Куліш, і Лесь Курбас були в одному розстрільному списку – № 177 і 178. Реабілітували режисера в 1957 році. Але до 1989 року про Леся Курбаса фактично не знали в Україні.

Театр «Березіль»

Театральний соцреалізм. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. У радянську добу в театрах України примусово впроваджувався соціалістичний реалізм, перетворюючи все, що відбувалося на сцені, в ілюзію безтурботного життя, безхмарного щастя. Як не дивно, основними втілювачами цього ідеологічного міфу стали талановиті українські актори, які працювали в театрах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Полтави та ін.

Водночас формується нова генерація митців, які щиро прагнули реалістичності та психологічної розробки образів. Театральний соцреалізм. Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка. Сергій Данченко. Федір Стригун. До представників творчої інтелігенції, що шукала шляхи до національних джерел, належали видатні режисери і актори Сергій Данченко, Федір Стригун, Богдан Ступка та багато інших. Богдан Ступка

Богдан Ступка, вірш Ліни Костенко "Крила"

Театральний соцреалізм. Амвросій Бучма. Наталія Ужвій. Гнат Юра. Портрет Амвросія Бучми (на аверсі праворуч) на ювілейній монеті НБУ присвяченій театру ім. Івана Франка

В епоху постмодернізму провідні режисери шукали нові театральні форми, оновлювали сценічну мову і репертуар. Виникли театри-студії, численні експериментальні спектаклі, на афішах з’явилася раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі. Театральний постмодернізм. До експериментальних авангардних театрів належали насамперед Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса під керівництвом В. Кучинського, Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра під керівництвом Е. Митницького. Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса. Київський академічний театр драми і комедії

В Одесі відбулася прем’єра першої української рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка і Ю. Рибчинського. Театральний постмодернізм. У Києві створено перший приватний театр «Браво» (художній керівник Л. Титаренко), єдиний в Україні музичний театр для дітей та юнацтва. «Свобода» з рок-опери «Біла ворона»

В Україні функціонують близько 30 державних і кілька приватних лялькових театрів, проводяться міжнародні фестивалі лялькарів: «Інтерлялька» (Ужгород), «Золотий Телесик» (Львів), «Подільська лялька» (Вінниця). У низці спектаклів глядачі мають змогу спостерігати роботу актора з лялькою. Театральний постмодернізм. Київський академічний ляльковий театр

У роки незалежності в Україні зростає інтерес до нових театральноорганізаційних форм, до вуличного театру, перформансів, флешмобів. З одного боку, театр інтегрує елементи розважальних видів мистецтв — шоу, естради, цирку, з другого — тяжіє до камерності, стає все більш елітарним. Нині українське театральне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Театральний постмодернізм

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!