Презентація "Століття українського кінематографа"

ПЕРШІ КІНОЗЙОМКИВлітку 1893 року (за два роки до відкриття братів Люм’єр) Йосип Тимченко разом з фізиком М. Любимовим розробив скачковий механізм «слимак», який було використано для удосконалення стробоскопу. Принцип дії цього механізму став основою для нового апарату «кінескопу», у створенні якого брав участь винахідник Михайло Фрейденберг. У листопаді 1893 року в одеському готелі «Франція» (на розі вул. Дерибасівської та Колодязного провулку) відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих «кінескопом» на Одеському іподромі: «Вершник» та «Метальник списа». Йосип Тимченко

У січні 1894 року на IX з'їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії Тимченко за допомогою свого апарату демонстрував зображення на екрані. Учасники з'їзду схвально сприйняли апарат Тимченка й висловили подяку винахіднику. Це сталося за рік до появи комерційного кінематографа в Західній Європі. Таким чином Йосип Тимченко випередив західноєвропейських винахідників Л. Люм'єра, Ж. Демені, С. Складовського. Але його апарат ніколи не був запатентований. «Кінескоп» Й. Тимченка досі зберігається в запасниках Політехнічного музею в Москві. ПЕРШІ КІНОЗЙОМКИ

У 1896 році Альфред Федецький зняв хронікальні сюжети (перша українська кінозйомка), а потім влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. ПЕРШІ КІНОЗЙОМКИТоді ж у Львові стартували кіносеанси французьких фільмів.

Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі. РОЗВИТОК НІМОГО КІНО

З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. РОЗВИТОК НІМОГО КІНОРазом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П. Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється». Кадр з фільму «Ягідка кохання» Олександра Довженка

 У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси. Кадри з фільму «Броненосець Потьомкін» Сергія Ейзенштейна. РОЗВИТОК НІМОГО КІНО

Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О. Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Цікаво також те, що Довженко, який знаходився у лавах Армії УНР, тепер знімав фільм Арсенал «з іншого боку». Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно». ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

ЗВУКОВЕ КІНО У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О. Соловйова «Фронт». Наприкінці 1930-х тотальний терор у СРСР поєднується з кон'юнктурним поверненням до національно-історичної тематики. Фільми «Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігоря Савченка — дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості. Кадр зі стрічки Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу»

ЗВУКОВЕ КІНОУкраїнське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, серед них премія «Оскар» (1944) в номінації «кращий іноземний фільм».

ЗВУКОВЕ КІНО Сценарій Олександра Довженка «Україна в огні», який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора — шельмуванню. Одною з причин цього, про що Довженкові натякнули, було те, що у сценарії нічого не було сказано про вирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом. Крім того, у фільмах воєнних років за вказівкою «вождя» пропагувалася ідея швидкої та легкої перемоги над фашизмом.

ЗВУКОВЕ КІНО«За двома́ зайця́ми» (1961) — український радянський художній комедійний фільм за мотивами комедійної п'єси Михайла Старицького. Легковажний цирульник Свирид Голохвостий, вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність і «вченість», Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш. Первинна версія фільму була українськомовною і лише легковажний Свирид Голохвостий розмовляв на суржику, чим підкреслювалася його недолугість. Для фільму було також створений російський дубляж, де всі репліки окрім монологів Голохвастого на суржику, були дубльовані російською. У головних ролях знялися Олег Борисов, Маргарита Криницина.

ПОЕТИЧНЕ КІНОЩось дивовижне відбувалось в українському культурному житті в 60-70 роки ХХ століття. Талановиті режисери провокують Ренесанс національного кінематографу, народження нової епохи – українського поетичного кіно.

ПОЕТИЧНЕ КІНОНадихаючись картинами свого вчителя Олександра Довженка, нове покоління художників продовжує його традицію: вони створюють картини сповнені чуттєвих та яскравих образів, сам Довженко казав: «Я належу до табору поетичного». Картиною, з якої все розпочалося, стала стрічка Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», що вийшла на екрани в 1964 році. Зрозуміло чому –  «Тіні забутих предків» являють собою чарівне поєднання емоційно забарвлених сцен, яскравих образів, колоритних персонажів, гуцульської душі та щирої любові. Незвичний підхід до знімального процесу, трепетне ставлення до культури та вроджена любов до прекрасного зробили Сергія Параджанова одним з класиків українського кіно, а його фільм –  шедеврами світового кінематографу.

ПОЕТИЧНЕ КІНО

ПОЕТИЧНЕ КІНОНаступного року Юрій Іллєнко випускає свій дебютний фільм в якості режисера –  «Криниця для спраглих». Це щось небачене донині. Абстрактна, метафорична, майже німа кінострічка про сільське життя, з натяком на критику тогочасних цінностей та суспільства споживання. Кіноцензори підбирають гнівні формулювання для заборони, Параджанов на всю студію Довженка проголошує шедевральність картини та геній Іллєнка. Врешті-решт, фільм заборонили, всі примірники плівки було наказано знищити, працівники студії дивом врятували єдиний екземпляр, який було показано глядачам лише через 22 роки. Потім були «Вечір на Івана Купала» та «Білий птах з чорною ознакою», який так само було заборонено.

ПОЕТИЧНЕ КІНОЛегенда українського кіно: зіркова історія Івана Миколайчука. Говорячи про українське поетичне кіно, неможливо не згадати ще одне ім’я. Іван Миколайчук в буквальному сенсі був обличчям цієї епохи. Він виконав головні ролі в картинах Параджанова, Іллєнка, Осики та інших українських режисерів, він сам був поетом, він писав сценарії, займався музичним оформленням, картина Миколайчука «Вавилон ХХ» стала фактично фінальною крапкою в історії українського поетичного кіно. «Та, що входить в море», «Захар Беркут» Л. Осики, «Всупереч усьому» Ю. Іллєнка, «Совість» В. Денисенка, «Комісари», «Іду до тебе» М. Мащенка, «Пропала грамота» Б. Івченка, «Пізнай себе» Р. Сергієнка –  це і є українське поетичне, яскраве, образне кіно, яке відмовилося констатувати соціальний реалізм, яке відірвалося від буденності та проговорило до глядача красою своїх кадрів.

МІСЬКА ПРОЗА КІРИ МУРАТОВОЇІнший напрям вітчизняного кінематографа, що отримав назву «міська проза», асоціюється насамперед з унікальною творчою манерою Кіри Муратової, естетика якої вирізняється високою кінематографічною культурою. Кінорежисера цікавить відображення на екрані моральних і психологічних проблем сучасності: людських взаємин пересічних городян, їхньої самотності. У першому своєму фільмі «Короткі зустрічі» режисер зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким. Всесвітнє визнання здобули майже всі її художні фільми, зняті на Одеській кіностудії; багато з них нагороджено відзнаками. Фахівці відносять творчість К. Муратової до інтелектуального, артхаусного кіно, адже незалежно від тематики воно сповнено глибини думки й виразовості форми при повній відмові від пафосності («Настроювач», «Мелодія для шарманки» та ін.).

МІСЬКА ПРОЗА КІРИ МУРАТОВОЇКіра Георгіївна Муратова — український кінорежисер, академік Національної академії мистецтв України (1997). Кіра Муратова — єдина з кінорежисерів України, удостоєна російської незалежної премії «Тріумф» (1995) — за великий особистий внесок у світову культуру.2017 року Кіру Муратову запрошено до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!