Презентація"Першоцвіти"

Весняні квіти. 2 клас (легенди,вікторина,розмальовки,охорона квітів) Підготувала: вчитель початкових класів Блистівського НВК Доборович В.В.

Легенди про першоцвіти

Іван- та -Мар’я Цвітуть посеред густих пшениць біло-жовто-сині квіточки, перешіптуються з колоссям налитим і ніби розповідають людям давню легенду про велику любов. У підгірському селі жили в сусідстві легінь Іван та дівчина Марія. Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, мов хмарки легенькі пливли над горами, безжурні їхні літа. І незчулися обоє, як стали дорослими. Іван став струнким і ставним, як олень, а Марія, як ружа, прекрасна. Батьки раділи за них і милувались своїми дітьми. Та прочув про їхнє кохання злий чарівник, який убарложився в глибокій печері на Чорногорі. І задумав той злий дух викрасти Марічку. Того вечора, коли село гуляло на весіллі Йвана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, і зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її. Іван кинувся шукати свою наречену. Ішов довго, лісами, горами, видираючись на високі скелі, спускаючись у глибокі печери. І ось дійшов він до тої печери, де жив злий чарівник. Став кричати, гукати Марічку. Почула дівчина його голос і кинулася бігти підземеллями. Перед нею відкривалися усі кам'яні двері. І ось уже закохані разом. Та саме в цей час повернувся злий чарівник, побачив Івана, закричав, щоб він ставав з ним на бій. Довго билися вони над глибоким урвищем. Та коли Іван оглянувся на Марічку, підступний чарівник штовхнув хлопця в спину і збив його з високої кручі. Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за ним. Упали вони на грунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в горах. Упали на м'яку пшеницю, що саме почала колоситись. І сталося диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка, забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій. Білий колір – то знак весільний, знак єднання двох закоханих; жовтий – знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій – колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання. Цю квітку ще називають фіалка триколірна, брат-та-сестра, братчики, зозульки, сирітки тощо.

Примула А ось українська легенда про примулу. Веселий чоловік був цей Петро Семисміх. У своїй невеличкій кузні він весел вителенькував молотком по кувадлу і також весело співав пісні, які долітали ген на зелені луки до Дністра, понад кручі, зелені смереки і буки. «Ну, той чоловік може й сонцю самому золотий вінок викувати», - казали газди, посміхаючись. «А що? І викую! Ось най лиш підгледжу, куди сонце ходить спати», - весело відказує Петро. Сміялися люди з того жарту і не вірили. А Семисміх жартувати жартував, а сам щоранку ходив шукати тої потаємної місцини, де сонце на нічліг влягається. І підгледів-таки! Коли одного разу сонце, окресливши своє щоденне півколо по небу, почало хилитися на захід, Семисміх вийшов з кузні, несучи на плечах велику дротяну сітку. Ось вже сонце зовсім до Дністра опустилося, пірнуло у воду, скупалося, бризнуло золотим сміхом і покотилося низенько над лугом до синього лісу. А Семисміх слідом за сонцем біг, не виказуючи себе. Докотилося сонечко красне до ізвору глибокого, вляглося на великому плескатому камені, закрило золотаві повіки та й заснуло спокійно. Тут і накинув на нього дротяну сітку коваль. Стрепенулось сонце, хотіло вирватися на волю, але де там! І поніс коваль свою ношу до своєї кузні. Але сонце зібрало всі свої сили і розтопило сітку. Почала вона плавитися і стікати сонячними іскрами в траву. А сонце попливло над Дністром. На ранок можна було бачити на тому місці, де Семисміх не зумів утримати сонце, яскраві пурпурові квіти, що гордо задивилися в небо, вітаючи схід сонця. А люди назвали їх буквицями та бук-травою, бо недалеко від того місця розкинув крони старий буковий ліс. Тільки Семисміх посміхався весело: «То сонечко залишило свої сліди, крапельки крівці своєї, коли я борюкався з ним на цьому лузі».

Підсніжник Підсніжник Які ж саме квіти є першими провісниками весни, що першими з'являються напровесні? Так, звичайно, це підсніжники. Кожен з нас знає казку «Дванадцять місяців», у якій королеві захотілось серед зими квітів і вона відсилає бідну дівчинку – сирітку в ліс за підсніжниками. Місяць Квітень міняється з Січнем місцями, і допомагає дівчинці. Так, бо взимку не може бути ніяких квітів. Всьому у природі свій час. А з'являються підсніжники ранньою весною. А ще існує така легенда про ці чудові квіти. Богиня всього рослинного світу Флора роздавала всім квітам костюми для карнавалу. Підсніжнику дістався білий. Сніг також захотів взяти участь у весняному святі, але в нього не було вбрання. Тоді він звернувся за допомогою до квітів. Але всі вони були такі захоплені своїм яскравим вбранням, що й не почули того прохання. Ось тоді маленький, майже непомітний серед пишних квітів, підсніжник допоміг другові і поділився з ним своїм білим костюмом. З того часу вони стали нерозлучними друзями – сніг і «сніжна квітка». Тому підсніжник назавжди став символом вірності, стійкості, ніжності і чистоти. І хто б із нас не побачив цю тендітну маленьку білу квіточку, що мужньо пробивається з-під снігу, мимоволі усміхнеться їй і порадіє: нарешті прийшла весна. А ще кажуть, що квіточки підсніжника – це сльози Снігуроньки, яка проводжала зиму, йшла самотня і гірко плакала.

Мати- й- мачуха . Жили чоловік і жінка в злагоді і любові. Раділи діточками. Поїхали якось в поле пшеницю сіяти. А як додому поверталися, дощ застав. Вимокла до нитки жінка. Пронизливий вітер пробрав її наскрізь. Увечері захворіла. З кожнем днем тане, як свічечка. Та й померла невдовзі. Важко чоловікові жити одному з дітьми. Оженився він на сусідській вдові. А в тої свої діти були. От вона і поділила дітей: своїм – усе, а сиротам – нічого. Її діти нагодовані, одягнені, доглянуті, а чоловікові – голодні, холодні, в драній одежині. Та тільки сніг зійшов, сонечко пригріло, мачуха і вигнала чужих дітей грітися на сонці на берег річки. «Сонечко, сонечко! Зігрій нам головочки!» - просять дітки. Пожаліло їх сонечко та й одягло їм на голівоньки золоті віночки з свого проміння. Віночки і зігріли їх. Взнала про це мачуха. Посилає своїх дітей на берег річки з ковдрами, щоб сонечко і їм подарувало золоті віночки. Та сонечко тільки спалило утеплений верх ковдри. Хмара закрила сонце, подув холодний вітер з морозом. І діти мачухи стали холодні, як лід, аж позеленіли. Мороз заморозив їх. І осталися на березі річки жовті квіти, а поміж них зелені листочки – діти матері і діти мачухи.

Від кого і чого потрібно охороняти рослини?

Пригода рослини, яка потрапила до Червоної книги України

Краще залишити цю красу - любуйтеся красою в лісі, - фотографуй і показуй іншим

ВІКТОРИНА Під… Я перший розквітаю серед гаю, І білий , наче сніг, я колір маю. Хто я? Відгадайте! Ви мене не ображайте, Не зривайте, не топчіть. Хочу довго – довго жить. То хто ж я?

Сон………… На стеблинці волохатій Шість пелюсток лілуватих. Гарна квітка – навіть в сні Усміхається мені.

ПЕРВО………… Лікувальну силу маю, Жовтим цвітом розцвітаю. Називають ключ весни! Як я звуся? Ти скажи!

КОН……… Цвіте травневою порою, Її знайдеш в затінку лісовому, На стебельці, як намистинки вряд, Квіти духмяні висять.

ПРОЛІ……… Я найперша розквітаю Синім цвітом серед гаю. Відгадайте, що за квітка? Бо мене не буде в літку

Краса лісу - біля будинку

Розмальовки

Розмальовки