Презентація "ПІДГОТОВКА БАТЬКІВ ДО ЗДІЙСНЕННЯ КОРЕКЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ"

ПІДГОТОВКА БАТЬКІВ ДО ЗДІЙСНЕННЯ КОРЕКЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ 1. Особливості прийняття батьками дитини з порушеннями розвитку 2. Співпраця з батьками дітей з порушеннями інтелекту в умовах різних типів закладів і служб. 3. Зміст і методика навчання батьків окремим корекційним прийомам і методам виховання дитини у сім’ї

1. Особливості прийняття батьками дитини з порушеннями розвитку Водночас із традиційними функціями сім’я, що виховує дитину з вадами психофізичного розвитку (репродуктивна, виховна, господарсько-побутова, економічна, сфера первинного соціального контролю, духовна, соціально статусна, дозвільна, емоційна, сексуальна) починає виконувати й специфічні функції, відмінні від функцій сімей, що виховують здорових дітей : - відновлення психофізичного й соціального статусу дитини: залучення до нормального життя й праці в межах її можливостей; відновлення соматичного здоров’я дитини; - функція емоційного прийняття: створення сприятливої сімейної атмосфери і емоційної стабільності; повага до дитини незалежно від її порушення; підтримка дитини у різних ситуаціях; - корекційно-освітня: участь батьків у виправленні або послабленні порушень психофізичного розвитку дитини; організація спеціальних умов для розвитку й навчання дитини в сім’ї; співпраця із фахівцями в галузі навчання і корекції розвитку; - функція пристосування та адаптації: участь в адаптації дитини до життя та адаптація середовища до можливостей дитини; - соціалізуюча: вибір адекватної моделі сімейного виховання; орієнтація дитини на активні взаємостосунки з навколишнім соціумом, пізнання світу, контакти з ровесниками, оволодіння знаннями і доступною професією; - професійно-трудова: участь у формуванні в дитини трудових навичок; привчання до праці; формування мотивації до праці; професійна орієнтація; - функція особистісно-орієнтованого підходу: визначення, розвиток і підтримка здібностей дитини, її індивідуальності, самобутності; забезпечення потреб; - рекреаційна: організація дозвілля не лише у вузькому колі сім’ї, а й за її межами.

Функціювання сім'ї, яка виховує дитину-інваліда чи хронічно хворого малюка, має низку особливостей і проблем, найважливіші з яких — вплив сім'ї на стан хворої дитини і вплив самої дитини-інваліда на психологічний клімат сім'ї. Народження дитини з відхиленнями в розвитку — велике потрясіння для сім'ї, і реакція на цю звістку може бути різною: від депресії, параноїдальних тенденцій до відмови від дитини. Вчені О. Агевелян, В. Юртайкін, О. Комарова вирізняють кілька стадій пристосування сім'ї до такої ситуації, а саме — стадія шоку, агресії, відмови від усвідомлення факту. Батьки шукають винного у трагедії, звинувачуючи одне одного чи лікарів; іноді агресію спрямовують на новонародженого у сім'ї, зростає емоційне напруження; — стадія скорботи за здоровою дитиною, якої немає. Батьки починають усвідомлювати свою відповідальність, однак відчувають себе безпорадними в питаннях догляду, виховання дитини, звертаються до спеціалістів; — стадія адаптації: батьки «прийняли» ситуацію, починають будувати життя з урахуванням того, що в сім'ї дитина-інвалід.

Людина, якій поставлено серйозний діагноз, а також її рідні проходять кілька стадій прийняття того, що сталося, перш ніж їм вдається усвідомити те, що сталося. Якщо йдеться про дитину, то подібне переживають її батьки, а вже сама дитина реагує на емоції батьків. (За Кюблер-Росс) Етап перший. Заперечення. Перша реакція на звістку про інвалідність – заперечення. Думки на кшталт "Цього просто не може бути!", "Це помилка!", "Такого не могло статися зі мною" - типові ознаки стадії заперечення. Одні люди несвідомо блокують прийняття реальності, інші роблять це цілком усвідомлено. Тривале перебування у стадії заперечення є небезпечним для самої дитини Непоодинокі випадки, коли захворювання може посилюватися, тому що батьки, якщо йдеться про дитину, відмовляються починати лікування, не вірячи в реальність того, що відбувається. Етап другий. Гнів. Небажання вірити у те, що це відбувається насправді, змінюється люттю, злістю, гнівом. Думки, типові для цього етапу: «Чому?», «За що це мені нам?», «Це несправедливо!». Гнів може бути спрямований на людей, пов'язаних з отриманням інвалідності, або на людей, які виявили її, наприклад, на родича, який вказав на типово аутичну поведінку дитини, або на подругу, яка помітила ознаки відхилення. Втім, гнів може бути безособовим. На цьому етапі людина може негативно реагувати на інших людей, спалахи гніву часто неконтрольовані, трапляються не тільки словесні образи, а й фізичні напади на тих, хто викликає гнів.

Етап третій. Торги. Батьки часто затягують із лікуванням дітей, намагаючись знайти альтернативні методи лікування або корекції. Багато хто з них все ще вірить у можливість повного одужання навіть тоді, коли поставлений діагноз не передбачає такої ймовірності, – вони звертаються до народної медицини, знахарів, бабок, до релігії. Для цього періоду типові неконструктивні думки та молитви на кшталт «Я зроблю будь-що, нехай тільки хвороба зникне». Етап четвертий. Депресія. Близькість до прийняття інвалідності, її усвідомлення, викликає депресію. Почуття безнадійності, розуміння того, що вже нічого не буде так, як раніше, вина, смуток, відчуття безпорадності – всі ці емоції призводять до депресії. Ускладнюється депресія страхом перед майбутнім, невизначеністю, необхідністю пристосовуватися. Незважаючи на те, що депресія сама по собі є неприємним захворюванням, вона говорить про те, що людина визнала існування проблеми і готова йти далі для того, щоб боротися. Етап п'ятий. Прийняття. Після проходження попередніх чотирьох стадій люди готові до того, щоб прийняти захворювання і навчитися жити з ним, починають усвідомлювати, які саме проблеми на них чекають у зв'язку з інвалідністю. Людина, яка прийняла інвалідність, відкрита для інформації про цей стан, психологічно готова брати участь у лікуванні та реабілітації. Батьки, які прийняли інвалідність своєї дитини, починають вчитися дбати про своє дитя з урахуванням його нового стану.

Структура та функції сім'ї змінюються впродовж плину часу, її життєвий цикл, як правило, складається з певних стадій (періодів). Дослідники Є. Холостова, В. Мошняга виокремлюють такі періоди життєвого циклу сім'ї дитини-інваліда: народження дитини: отримання інформації про патологію розвитку, емоційне звикання, інформування найближчого оточення; шкільний вік: прийняття рішення про форму отримання освіти дитиною та позашкільної діяльності, переживання реакцій однолітків; підлітковий вік: звикання до хронічної природи особливостей дитини, виникнення проблем, пов'язаних із сексуальним усвідомленням, ізоляцією від однолітків, плануванням майбутнього; період «випуску» з сімейного «гнізда»: визнання постійної відповідальності за долю дитини, прийняття рішення про місце її проживання; постбатьківський період: перебудова стосунків між чоловіком і дружиною, якщо дитина почала проживати окремо, взаємодія з її новим оточенням, спеціалістами з реабілітації. Найбільш поширеними є такі помилки у вихованні дітей з ІП: - надмірна опіка дитини, ставлення до неї як до сильно хворої, виконання за неї всіх справ, принесення себе у жертву дитині; - відсутність уваги і необхідного виховання, ставлення до дефекту як до тимчасового явища, пред’явлення дитині вимог нарівні здорової дитини; - презирливе ставлення до дитини, приниження її, сприймання її як сімейного тягаря і ганьби.

Отже, залежно від типу внутрішньосімейних стосунків і стилю сімейного виховання, сім'ї, які мають дітей з особливими потребами, диференціюються на чотири групи. Характерними особливостями кожної з них є: — 1 група: стиль виховання — гіперопіка, що з часом може змінитися гіперпротекцією (фобія втрати дитини). Дитина стає центром життєдіяльності такої сім'ї, тому комунікативні зв'язки з оточенням деформовані. Батьки взагалі мають неадекватні уявлення про можливості дитини, у матері — гіпертрофоване почуття тривожності; систематичні подружні конфлікти, що виникають, можуть призвести до розлучення. Така сім'я справляє негативний вплив на формування особистості дитини-інваліда, що виявляється в її егоцентризмі, постійній залежності від батьків, відсутності власної активності в діях, зниженні самооцінки; — 2 група: «холодні» стосунки з дитиною, гіпопротекція, зниження емоційних контактів. Увага акцентується на медичній стороні проблеми, тому батьки виявляють завищені вимоги до медичного обслуговування, намагаючись у такий спосіб компенсувати власний психологічний дискомфорт. Саме у таких сім'ях зустрічається явище прихованого алкоголізму батьків. Сім'я такого типу сприяє формуванню в особистості дитини емоційної неврівноваженості, високої тривожності, нервово-психічного напруження, породжує комплекс неповноцінності, беззахисність, невпевненість у собі; — 3 група: стиль співробітництва, конструктивні і відповідальні стосунки з дитиною, батьки усвідомили проблему, вірять в успіх, знають усі сильні сторони особистості дитини, розвивають її самостійність. Батьки цієї групи мають, як правило, високий освітній рівень, виявляють постійний інтерес до організації соціально-педагогічного розвитку дитини, підтримують прояви її самостійності, налагоджують контакти із зовнішнім світом. За таких умов у дитини-інваліда розвивається почуття захищеності, впевненості у собі, потреби в активному встановленні міжособистісних стосунків не лише з найближчим оточенням, а і з соціальною дійсністю загалом; — 4 група: репресивний стиль сімейного спілкування; авторитарна батьківська позиція; песимізм; обмеження прав дитини; постійні вимоги дотримання певних правил, а при відмові — можливі й фізичні покарання. У такій сім'ї в дитини формується афективно-агресивні поведінка, плаксивість, підвищена збудливість, дратівливість.

Умови успішного сімейного виховання дитини з порушеннями інтелекту:  своєчасне виявлення у дитини розумових та інших вад, їх причин;  знання батьками природи виявленої вади та особливостей розвитку дитини з цією вадою;  систематичне спостереження за розвитком дитини;  наявність у батьків необхідного мінімуму дефектологічних знань і вмінь; 2. Співпраця з батьками дітей з порушеннями інтелекту в умовах різних типів закладів і служб.

 організація спеціального виховання і корекційної роботи з моменту виявлення вади: - вироблення разом із фахівцями (лікарі, корекційні педагоги, психологи) програми розвитку дитини і відповідної програми дій; - організація систематичного навчання дитини, спрямованого на корекцію її вад і подальший розвиток (під керівництвом фахівців); - визначення оптимального ставлення до дитини самих батьків і інших членів сім’ї; - регулювання процесу формування взаємостосунків дитини з членами сім’ї та іншими людьми; - спеціальна організація життя, поведінки і діяльності дитини у сім’ї;

 сприяння батьків роботі спеціального закладу, де перебуває їхня дитина: - дотримання оздоровчого охоронно-педагогічного режиму у сім’ї; - дотримання принципів корекційної роботи у сімейному вихованні; - допомога школі у проведенні позакласних виховних заходів; - серйозне ставлення до професійно-трудової підготовки у школі.

Для правильної роботи з батьками необхідно ознайомитись із їхнім контингентом. Для ефективної роботи з батьками педагогам необхідно вивчити такі відомості: загальні відомості про сім’ю (склад сім’ї, наявність батьків, місце роботи батьків, територіальна віддаленість сім’ї від школи, житлові, матеріально-побутові і санітарно-гігієнічні умови); стан здоров’я членів сім’ї, наявність спадкових захворювань; культурний рівень сім’ї, освіта батьків та інших членів сім’ї; положення дитини у сім’ї, хто із членів родини найбільше займається її вихованням; ставлення сім’ї до закладу спеціальної освіти і результатів його роботи, педагогічна обізнаність дорослих членів сім’ї, участь сім’ї у виховній роботі закладу; вплив на дитину сусідів, родичів, здорових ровесників.

3. Зміст і методика навчання батьків окремим корекційним прийомам і методам виховання дитини у сім’ї Зміст сімейного виховання дитини з порушеннями інтелекту містить ті ж складові, що й виховання нормотипової дитини. Це, зокрема: фізичне, моральне, трудове, інтелектуальне, естетичне, екологічне, статеве виховання. Проте всі компоненти мають поєднуватись із кореційно-розвитковим впливом. Саме на цьому аспекті слід акцентувати увагу батьків спеціалістам. Консультування (консультація, бесіда). Батьків слід навчити сприймати свою дитину як повноправну людину з її індивідуальністю, а її особливості розвитку як нещасний випадок природи. Для цього батькам необхідно надати інформацію про стан і можливості дитини, підтримати їх, допомогти усвідомити власні почуття, навчитись із розумінням ставитись до не завжди приязного ставлення інших людей. Основна мета консультування – допомогти батькам сформувати реалістичне ставлення до дитини і самих себе.

виховна тактика у сім’ї стосовно дитини з порушеннями розвитку має бути такою ж, як і у вихованні здорової дитини дитина має одержувати в сім’ї підтвердження, заохочення і радість вагомого значення набуває створення охоронного режиму дня вдома: правильне чергування навантаження і відпочинку, раціональне харчування, прогулянки; по необхідності – лікування чи оздоровлення в санаторії спільні ігри й діяльність батьків з дітьми вагомими завданнями особистісного розвитку дитини в сім’ї є розвиток у неї самосвідомості, спрямованості, характеру.

Важливим для розвитку і соціалізації розумово відсталої дитини є спілкування з ровесниками, що розвиваються нормально. На жаль, часто батьки уникають спілкування з іншими людьми, обмежують в цьому й дитину через побоювання, що її будуть ображати Дітей слід навчити правилам поведінки у громадських місцях, ознайомити із закладами соціально-побутового призначення. Важливим завданням сімейного виховання є підготовка дитини до трудової діяльності.

Форми роботи з сім’єю по підвищенню здібності батьків до корекційно-розвивальної роботи Вагомою формою роботи з сім’ями є знайомство батьків із закладом, який рекомендують дитині фахівці ІРЦ для навчання і виховання. Ефективною формою співпраці є відвідування сім’ї. Це надає можливість оцінити організацію сімейного виховання. Ефективним методом є спільний аналіз актуальних проблем дитини. Спеціаліст разом із батьками аналізує різні проблеми й труднощі, що виникають у сімейному вихованні, розвитку дитини, й радить шляхи виходу з конфлікту, методи взаємодії. Читання батьками літератури, яку радить корекційний педагог

Навчання батьків окремим прийомам виховання дитини (ігрова діяльність; образотворча діяльність; праця; читання літератури; підготовка домашніх завдань; закріплення навичок, одержаних на занятті чи уроці тощо) Для цього використовують такі методи: читання лекцій демонстрування прийомів роботи з дитиною безпосередньо під час корекційного заняття; перегляд відеозаписів із заняттями та їх обговорення; практичні заняття з батьками «круглі столи», батьківські конференції батьківські збори проведення спільних занять

Основними напрямками просвіти батьків можуть бути наступні: - причини виникнення проблем у розвитку дитини; - типові труднощі учнів з ІП в оволодінні навчальними предметами; - особливості поведінки, інтересів учнів молодших класів; - особливості підліткового періоду у розвитку дитини; - підготовка учнів до самостійного життя; - роль сім’ї у навчанні та вихованні дитини.

Батькам, у яких з’явилась дитина з особливими потребами, потрібно дотримуватись деяких правил: • Не виділяти своїм ставленням цього малюка з-поміж інших, не нагадувати що він хворий. Варто забути про його інвалідність і ставитись, як до будь-якої іншої дитини (пам’ятаючи про процедури, схеми лікування). • Частіше спілкуватися з батьками, які мають дітей з такими ж проблемами. Це корисно і вам (завжди можна дізнатись для себе щось нове), і вашій дитині — він буде бачити, що не один такий на світі. • Ніякої гіперопіки! Ні в якому випадку не робіть за дитину самостійно нічого. Не може він самостійно прибрати тарілку, покласти річ, зав’язати шнурівки на взутті, ви потім приберете, покладете, зав’яжете, але не говоріть, не нав’язуйте допомогу. • Головне — позбавте себе почуття провини. Ви не винні, так вирішила природа. Не ставте на собі хрест, як на батьках — цілком можливо, ви ще зможете народити здорову дитину!