Презентація "Підготовка до ЗНО. "Катерина", "Кавказ" Т.Шевченка

Т. Шевченко «Катерина» (1838)Вперше ця поема була надрукована в «Кобзарі» 1840 року. Поема «Катерина» - перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше - жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т. Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка», «Марія» ін.).

Поему «Катерина» Т. Шевченко присвятив В. Жуковському на пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

Т. Шевченко «Катерина»Тема поеми: зображення трагедії дівчини-покритки, коли пани могли безкарно знущатися з беззахисних простих робітників.Ідея твору: висловлення співчуття до дівчини-покритки і в той же час – засудження жорстокості, підступності, бездушності панів(офіцера). Основна думка твору: автор через нещасну долю Катерини розкриває соціальне становище трагічного в тогочасному суспільстві та висловлює протест проти побуту, забобонів та пересудів ненависних людей. Жанр: реалістична ліро-епічна соціально-побутова поема

У творі одна сюжетна лінія, що час від часу переривається авторськими відступами різного характеру: філософськими, дидактичними, автобіографічними.

Композиція  поеми «Катерина» Складається з 5-ти розділів та епілогу. Експозиція: пролог-звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером. Зав’язка: Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків. Кульмінація: зустріч героїні з москалем; її самогубство. Розв ’язка: епілог — життєва доля Івася-байстряти, його випадкова зустріч з «батьком».

Проблематика твору:батьки і діти;любов і страждання;- честь і безвідповідальність;- порушення тогочасних моральних законів;-краху ілюзій

Роль ліричних відступів: Поет часто звертається до уявного читача своїми діалогічними вставками та ліричними відступами: "Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями", "Катерино, серце моє", "Отаке-то на сім світі роблять людям люди", "Бач, на що здалися карі оченята", "Отаке-то лихо бачите, дівчата", "Сирота-собака має свою долю". Роль у композиції твору: – затримували розвиток сюжету, зосереджували увагу читача на найбільш напружених трагічних моментах, змушували читача глибше переживати трагедію героїв.  Таким чином, єдність усіх елементів поеми дають таку художню форму, яка втілює все ідейне багатство поеми.

Роль ліричних відступів у композиції твору:– затримували розвиток сюжету,зосереджували увагу читача на найбільш напружених трагічних моментах, змушували читача глибше переживати трагедію героїв.  втілюють ідейне багатство поеми.

Т. Шевченко «Кавказ» (1845)Поему «Кавказ» Т. Шевченко написав у Переяславі у 1845 році, автограф твору міститься в альбомі «Три літа». 

Визначення жанру «Кавказу» як поеми зумовлене відносно великим розміром і суспільним значенням твору. Таке визначення умовне, адже твір:немає сюжету відсутні дійові особи «Кавказ» - індивідуальна лірико-сатирична жанрова форма, близька водночас і до інвективи, і до медитації, і до героїчної оди.ІНВЕКТИВА (лат. inuectiuo oratio — лайлива промова) — різкий виступ проти когось або чогось, викриття, образливий словесний напад

Твір присвячено другові поета, Якову де Бальмену, який загинув під час загарбницької війни Росії за приєднання Кавказу. Тугу й скорботу за другом відбито в епіграфі, взятому з біблійної книги пророка Ієремії. Яків де Бальмен (1813-1845) - військовик, художник, літератор. З 1843 року - ад’ютант начальника штабу 5-го піхотного корпусу в м. Одеса. У 1844- 1845 роках - на Кавказькій війні. Загинув у Даргинському поході (тіло не знайдено). Товаришував з Т. Шевченком.

ПАСПОРТ ТВОРУТема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, показ страждань поневолених народів Кавказу, зображення реакційної ролі церкви і прогнилої дворянської культури.Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної і мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу, гнівний осуд самодержавства, кріпосництва і православ’я — душителів сво­боди, носіїв темноти, страждань та звироднілої панської моралі, полум’яний інтернаціональний заклик об’єднаної боротьби всіх народів проти спільного ворога — російського царизму.

Основним героєм твору є кавказькі народи, яких намагається закути у ланцюги неволі російське самодержавство. Віра в їхнє безсмертя й непереможність виявилася в символічному образі нескореного Прометея - титана з грецької міфології. Проводячи цю паралель, поет висловлює думку, що вільного народу ніколи не уярмити, він нездоланний і відроджується знову й знову, як серце Прометея.

Композиційно «Кавказ» - це розгорнутий ліричний монолог, звернений послідовно до кількох умовних адресатів:до Бога, До народів Кавказу, до правлячого класу, до Христа, знову до кавказців, до Якова де Бальмена.

Сюжет: Поема розповідає про загарбницьку безглузду війну, що деся­тиріччями веде самодержавство з маленькими кавказькими народами, чия національна свідомість настільки висока, що не вдається цей народ здолати. У творі звучить ніби гімн героям-кавказцям, що борються за волю, й звинувачення в безглуздій невиправданій війні, яка не принесе користі ні Кавказу, ні народам імперії. Тільки верхівка країни може отримає зиск і задоволення.

Композиція: експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея. зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, прини­женням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засу­дження бездіяльності, пасивності простого люду в зв’язку з цим. кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця. розв’язка: інтимний реквієм по загиблому другові, «доб­рому», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив з мос­ковської чаші московську отруту». Значить, його вбивця — ца­ризм, а не горці.

Твір починається мотивом залитого кров’ю Кавказу. Поет стверджує непереможність народу, який захищає свою волю, свою землю (образ Прометея). Кавказькі гори „засіяні горем, кров'ю политі” — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: Не вмирає душа наша. Не вмирає воля. Крилаті вирази з поеми

Центральна частина твору - уявний монолог загарбника, звернений до горців, написаний з найвищою мірою іронії та сарказму. Сатиричні удари спрямовані проти: -деспотизму: У нас же й світа як на те – Одна Сибір несходима...,національного гноблення: На всіх язиках все мовчить..., -кріпосництва: Продаєм або у карти програєм Людей..., -церкви як ідеологічної служниці царизму: За кражу, за войну, за кров, - Щоб братню кров пролити просять, І потім в дар тобі приносять 3 пожару вкрадений покров!!

Виправдовуючи свої загарбницькі дії, російський завойовник намагається пояснити їх тим, що несе темним народам Кавказу світло цивілізації, різні блага, сам же не хоче мати ніякої вигоди з цього. Проте сам же загарбник неначе прохоплюється, які «блага» він може дати завойованим народам: тюрми, Сибір неісходиму та ще чурек їхній їм же кинуть, «як тій собаці», та їхню саклю їм же й подарувать.

Крилаті вирази з поеми. Осмисливши, хто є справжнім винуватцем загибелі Якова де Бальмена, а також тисяч «людей муштрованих», що полягли на тій війні, Т. Шевченко підтримує народи Кавказу у цій жорстокій, нерівній боротьбі за свободу: Борітеся - поборете!Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая!

Твір закінчується зверненням до Якова де Бальмена, яке має і глибоко ліричне звучання, й пряме звинувачення завойовнику й катові народів:І тебе загнали, мій друже єдиний,Мій Якове добрий! Не за Україну,А за її ката довелось пролить. Кров добру, не чорну. Довелось запить. З московської чаші московську отруту!

Франко про поему«Кавказ» - се огниста інвектива проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета».