Презентація "Підготовка до ЗНО. "Сон", "І мертивим, і живим..." Т.Шевченка

Національна проблематика періоду «Трьох літ». Поема («комедія») «Сон» («У всякого своя доля…») і тогочасна суспільно-політична дійсність. Композиційний прийом «сну», його роль для розширення можливостей поетичного зображення

І. Франко у статті «Темне царство» зауважив: «Я не знаю ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної в подібних обставинах…».

«Возвратясь в Малороссию, …я увидел угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства» . Тарас Шевченко

«СОН» (У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ...) (1844)На початку 1844 р. в Москві, повертаючись з України до Петербурга з метою закінчити Академію мистецтв, Т. Шевченко написав вірш «Чигрине, Чигрине…». Проте вражень і висновків від побаченого в поета було стільки, що він вирішив написати великий твір-узагальнення, що викриває політичний устрій царської Росії. Так з’явився зразок політичної сатири — поема «Сон» («У всякого своя доля...»).ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ ПОЕМИ

Поема «Сон» — перша політично-сатирична поема у творчості поета. У цьому творі автор найповніше виразив політичні вимоги покріпаченого селянства. «Сон» — нищівна сатира на деспотичний режим Миколи

«Сон» написаний від першої особи у формі розповіді. Це дало авторові змогу виразити власне ставлення до зображуваних подій.

Саме Т. Шевченко започаткував різновид ліро-епосу «поема» у світовій літературі. Авторський підзаголовок — комедія —указує не стільки на жанр твору, скільки на спосіб відображення дійсності в ньому. Тема поеми — зображення справжньої суті російського імперського режиму. Щоб художньо висловити в поемі багатогранну проблематику — засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів, Т. Шевченко використав прийом сну (фрескова будова). Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії.

В основі композиції поеми — 4 частини (хоча на розділи автор твір не поділяє):вступ і 3 частини — зображення України, Сибіру й Петербурга. СТРУКТУРА ТВОРУ

Вся частина звучить іронічно: У всякого своя доля І свій шлях широкий... Але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з таких рядків: Той мурує, той руйнує,Той неситим оком. За край світа зазирає,Чи нема країни,Щоб загарбать і з собою. Взять у домовину. А той, щедрий та розкошний,Все храми мурує;Та отечество так любить,Так за ним бідкує,Так із його, сердешного,Кров, як воду, точить!..(останній рядок звучить саркастично)вступ

У поемі «Сон» ліричний герой періодично постає в бурлескній масці простака: у вступі, потім у петербурзькому епізоді — звідси й селянська манера оповіді: -Петербург — город на болоті, -у царя Петра І «якимсь листом Голова повита». Саме простакові вдається осягнути істину, яку не здатні побачити вчені й царські вельможі.

Маскування та форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України в Сибір, а звідти — до Петербурга. Сова –у народі як віщий птах, який накликаєсмерть, цей образ ніби навіює тривогу

Частина 1 Пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість й естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівнаприрода різко контрастує з картинами життя простих людей: Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,Латану свитину з каліки знімають,... бо нічим обуть. Княжат недорослих …А найбільш трагічно й контрастно звучать рядки про багату й розкішну картину української природи:… під тином. Опухла дитина, голоднеє мре,А мати пшеницю на панщині жне.

Частина 2 Далі спостерігаємо зимовий пейзаж, який уже не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним з ним: на тлі холодної пустелі чути гул кайданів багатьох тисяч людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий цар волі, про якого урочисто говорить оповідач?А меж ними, запеклими,В кайдани убраний. Цар всесвітній! Цар волі, цар,Штемпом увінчаний!В муці, в каторзі не просить,Не плаче, не стогне!Раз добром нагріте серце. Вік не прохолоне!

Частина 3 Ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого дуже поважав Т. Шевченко.

Автор поеми піддає різкому висміюванню свого земляка, якого зустрів перед царським палацом. Цей дрібний чиновник-хабарник відцурався рідної мови, так і не навчившись літературної російської — тут суржик є засобом характеристики героя, глузування з нього:… «Так як же ти. Й говорить не вмієш. По-здешнему?...

Нищівній критиці підлягають у Т. Шевченка й інші українці-запроданці, яких у Петербурзі багато: Україно! Україно!Оце твої діти,Твої квіти молодії,Чорнилом политі. Московською блекотою. В німецьких теплицях. Заглушені!..

Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше —сарказм: він наділяє панів емоційно-оцінними епітетами — пикаті, пузаті, порівнянням — мов кабани годовані, називає їх блюдолизами.Їхню суть розкриває гротескна картина. У епізоді «генерального мордобитія» узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, її політичний устрій, у якому вирішальним є кулак. Сарказм— їдка, викривальна,особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівногопрезирства. Сарказм, на відміну від іронії, виражається прямо й не маєподвійного, прихованого значення. А братія мовчить собі, Витріщивши очі!Як ягнята. «Нехай, — каже, — Може, так і треба». Гротеск—явне спотворення, перебільшення чи применшення зображуваного, поєднання різних контрастів: фантастичного з реальним,трагічного з комічним. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Н-д: сцена «генерального мордобитія» (І. Франко)- класичний зразок гротеску

Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її цяцею, він розчарований, бо раніше повірив її віршемазам, описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога... З осудом ставиться до Петра І та Катерини ІІ, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво: Це той первий, що розпинав. Нашу Україну,А вторая доканала. Вдову сиротину.

Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму. Як крикне. На самих пузатих —Всі пузаті до одного. В землю провалились!Він вилупив баньки з лоба —І все затрусилось,Що осталось; мов скажений,На менших гукає —І ті в землю; він до дрібнихІ ті пропадають!Він до челяді — і челядь,І челядь пропала;До москалів — москалики,Тілько застогнало,Пішли в землю;

І. Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова про-ти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом нагниль і неправду кріпацтва».

У поемі «Сон» («У всякого своя доля…») Т. Шевченко вдається до умовності. Умовність — це нетотожність образу відповідному об’єкту зображення, характерна для іншої дійсності, сформованої в процесі творчості. Цей прийом полягає у свідомому порушенні правдоподібності з метою зробити зримим те, що з якої-небудь причини не може бути назване прямо. Приклад умовності в поемі:зображення побаченого як сну.

ПАСПОРТ ТВОРУ: Підзаголовок: "Комедія"Літературний рід: ліро-епос. Жанр: сатирична поема, поема-інвектива. Провідний мотив: засудження справжньої суті російського імперського режиму. Головні ідеї: засудження кріпосництва та самодержавства в Росії; викриття аморальності паразитизму та вірнопідданства, заклик до людської гідності, пробудження національної свідомості. Епіграф: «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.»Композиція: поема орієнтовно розмежовується на такі частини:пролог;покріпачена Україна;сибірські нетрі;самодержавний Петербург;прийом у царських палатах;видіння над Невою;вранішня столиця;другий прийом у палатах.

Сюжет: Експозиція: пролог, у якому Шевченко роздумує над тим, що у кожної людини своя доля; зображення соціальних й моральних гріхів, які процвітають в країні. Зав’язка: п’яний ліричний герой лаштується до сну і врешті-решт летить до неба. Розвиток подій: зображуються картини життя у часи, коли простий люд був покріпачений самодержавством. Кульмінація: сатирично висміюються кати і грабіжники народу. Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

Т. Г. Шевченко«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні, моє дружнєє посланіє »

ПАСПОРТ ТВОРУРік: 1845 Літературний рід: лірика. Жанр: послання. Вид лірики: громадянська (патріотична)Провідний мотив: засудження української еліти, яка цурається свого народу; заклик до примирення заради відродження нації. Епіграф: слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце». Композиція: 5 частин - епіграф, вступ (ліричний герой закликає інтелігенцію полюбити свій народ), 3 частина (критика тогочасної еліти), 4 частина (проповідницький монолог), 5 частина (ліричний герой закликає інтелігенцію народ праведним шляхом). Особливість назви: мертві - українські поміщики, живі — інтелігенція, ненароджені — простий народ. Послання написано в грудні 1845 року в с. В’юнищах. Там Тарас Шевченко гостив у маєтку С. Самойлова.

До жанру ПОСЛАННЯ Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим…» стало тим Шев-ченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків із нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля», «Нема на світі України, Немає другого Дніпра...», «Одцурається брат брата І дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя», «І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь»…

Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа (розкриває головну ідею твору): «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію в покріпаченій Україні.

Цікавим у поемі-посланні є образ автора. «Цей образ неоднозначний: “автор” обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний, І день і нічплачу На розпуттях велелюдних...”), то пророка (“Схаменіться!будьте люди, Бо лихо вам буде”), то апостола-проповідника (“І чужому научайтесь...”), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей(певний образ) автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».

Поема-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» рясніє прикладами алюзії. Наприклад, у поемі згадується Коллар. Ян Коллар (1793–1852) —чеський учений і поет, який послідовно обстоював думку про єднання слов’янських народів.

Звертаючись до представників дворянства і поміщиків, поет хоче збудити їх сумління: виражає надію, Що тільки вони, освічені люди свого часу, допоможуть Покріпаченому селянству, яке залишилося затурканим, Неписьменним, заляканим і здатним лише на стихійний протест. Заклик «Розкуйтеся, братайтесяі» теж звернений до прогресивної інтелігенції. «Розкуйтеся» означає звільнення від монархічних поглядів, а в слові «братайтеся» був заклик наблизитися до широких народних мас, до селянства.

Дворянська освічена інтелігенція мала, як гадав Шевченко, відмовившись традиційних поглядів, виробити нове світобачення, свої філософські і соціально-політичні погляди. Це був її обов’язок перед народом. Широке вивчення в дворянських сім’ях іноземних мов, подорожі за кордон — все це сприяло поверховому засвоєнню модних філософських, політичних питань: У чужому краю. Не шукайте, не питайте. Того, що немаєІ на небі, а не тілько. На чужому полі.

На думку поета, будь-які ідеї повинні випливати з конкретних соціально-політичних обставин. Тому і піддає критиці українських лібералів, які:… шкуру драли. З братів незрячих. Поет розкриває перед лібералами картину селянської революції, яка може стати реальністю, якщо пани — ліберали не переглянуть своїх позицій: Схаменіться, будьте люди,Бо лихо вам буде.

В посланні поет виступає також проти космополітизму. Розвінчуючи космополітизм, він викриває зверхнє, поверхове, модне «слов’янофільство». Поет доводить, що справжня освіченість, повага й любов до культури інших народів можливі тільки тоді, коли людина залишається на рідному ґрунті, поважає, знає культуру, мову свого власного народу. Він викриває надмірне націоналістичне захоплення, ідеалізацію історії України і закладає основу нової концепції історії України,Закінчується послання критикою українських поміщиків: Доборолась Україна. До самого краю. Гірше ляха свої ж дітиїї розпинають. Це викриття поєднується з закликом не цуратися рідного народу, його мови: Учітеся, читайте,І чужому научайтесь,И свого не цурайтесь.

Ідеї послання були прогресивними, їх висували письменники та вчені. Цінність, виховне значення Його в тому, що письменник був схильний до думки: не все іноземне слід приймати, в кожному окремому випадку треба керуватися інтересами самобутнього національного розвитку.

Автор вперше в українській літературі поставив проблему мислячої елітиі народу як проблему національно-політичну. В благальному звертанні-заклику він говорить про, братання з простим народом: Найменшого брата…Шевченко доводить, що тільки національне єднання, тільки громадянськиймир, просвітлення звільненого народу забезпечить його Батьківщині щасливемайбутнє:І забудеться самотня. Давняя година,І оживе добра слава,Слава Україні,І світ ясний, невечірній. Тихо засіяє…Обніміться ж, брати мої,Молю вас, благаю!А щоб це збулося, поет-демократ звертається до дворян, поміщиків, які «святою правдою торгують», «деруть з братів-гречкосіїв» три шкури…

Шевченко викриває абсурдний лібералізм, хижацьке нутро так званих «патріотів» своєї «неньки України», тобто лжепатріотів, козацьке панство, яких він із сарказмом називає «раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття»…Поет спрямовував свій погляд і в минуле, і в сучасне йому життя, а також звернувся і до ще не народжених. Його послання є глибоким і філософським роздумом, і політичним над долею всієї України. Він звернувся до всіх людей із засторогою: Схаменіться! Будьте люди,Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром. Заковані люди,Настане суд, заговорятьІ Дніпро, і гори!І потече сторіками. Кров у синє море. Дітей ваших…Поетові слова виявилися пророчими. Цим твором Т. Шевченко заперечив думку про політичну незрілість української нації.