Актуальність. Протягом останнього десятиліття повідомляється про збільшення чисельності захворюваності на вірусну пневмонію (ВП). Частково цей приріст відображає вдосконалені методи діагностики, однак є підстави вважати, що це зумовлено також і приростом захворюваності на ВП та зростаючою сукупністю осіб з імунокомпрометованими станами. Залежно від вірулентності вірусу, а також від загального стану враженої особи (вік, супутні захворювання), можливий перебіг ВП від легкого ступеня вираженості до стану, небезпечного для життя. Особливо небезпечний перебіг захворювання в осіб з імунодефіцитними станами, в яких ВП може призвести до розвитку дихальної недостатності, вираженої гіпоксемії та іншої легеневої патології.
Епідеміологія. Віруси спричиняють близько 8% випадків усіх захворювань на пневмонію. Результати останніх досліджень свідчать, що віруси відіграють важливу роль, спричиняючи близько 13–50% випадків захворювання на ВП, та 8–27% — як змішані бактеріально-вірусні інфекції. Так, віруси грипу типу А та В становлять близько 50% усіх ВП у популяції.
Епідеміологія – це наука про об’єктивні закономірності виникнення та поширення інф.захв. на популяційному рівні, заходи щодо їх профілактики та боротьби з ними. Предметом епідеміології є епід процес. Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду. Об’єктом епідеміології є інфекційні стани. Завданням епідеміології є вивчення і попередження інфекційних захворювань, боротьба з ними на різних ланках епідпроцесу., запобігання їх поширенню.
Епідемічний процес та його складові ланки. Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду. Первинні рушійні сили (ланки) – джерело збудника інфекції, механізм передачі, сприйнятливий організм. Джерело збудника – об’єкти який є місцем перебування, розмноження, нагромадження м/о, і з якого збудник відиляється у довкілля. Механізм передачі – процес періщення збудників від джерела інфекції до сприйнятливого організму, що виник в процесі еволюції (горизонтальний: фекально-оральний, аерогенний, трансмісивний, контактний; вертикальний: в/утробний, транс плацентарний, гермінативний)Сприйнятливість – це відповідь організму на інфекційний процес: індивідуальна – конкретної особи; видова – цілого біологічного виду: повна, часткова, видовий імунітет. Вторинні рушійні сили – природні та соціальні явища, які зумовлюють кількісні та якісні зміни епідемічного процесу шляхом впливу на його первинні рушійні сили.
Характеристика основних груп інфекційних захворювань. В залежності від механізму передачі розрізняють такі групи інфекційних хвороб:кишкові інфекції – дизентерія, холера, черевний тиф, хвороба Боткіна тощо. При них уражається шлунково-кишковий тракт. Збудники інфекції виділяються з калом, сечею і при забрудненні ними води, молока, харчових продуктів можуть викликати захворювання людей, які їх вживають. Поширенню інфекції сприяють мухи. Профілактика: рання госпіталізація, дезинфекція в осередку, дотримання вимог особистої гігієни, санітарний нагляд за водопостачанням і каналізацією, боротьба з мухами; інфекції дихальних шляхів – грип, кір, коклюш, дифтерія, скарлатина, паротит, вітряна віспа тощо. Збудники цих інфекцій паразитують, в основному, на слизових оболонках дихальних шляхів, звідки при кашлі, чханні і навіть при розмові виділяються в повітря, заражаючи здорових людей. Профілактика цих інфекцій включає ізоляцію хворих, носіння масок, вакцинацію і ревакцинацію;кров'яні інфекції – малярія, висипний тиф, кліщовий енцефаліт тощо. Збудники хвороб проникають у кров людини при укусі її зараженими вошами, блохами, комарами, кліщами, після чого вони паразитують в еритроцитах крові (малярія), ендотелії капілярів (висипний тиф), в головному мозкові (кліщовий енцефаліт) і т.д. Для багатьох з цих інфекцій характерна природна вогнищевість. Профілактика: ізоляція, госпіталізація хворих, знищення кровососних паразитів;інфекції зовнішніх покривів – сибірська виразка, правець, бешиха, сап, тощо. Виникають при попаданні збудника на шкіру або слизові оболонки здорової людини. Профілактика: ізоляція і лікування хворих, вакцинація.
До групи кишкових інфекцій відносяться хвороби, збудники яких проникають у травний тракт, викликаючи в ньому певні характерні зміни. Кишкові інфекціїЧеревний тиф – гостре інфекційне захворювання , що протікає з більш- менш глибокими розладами з боку нервової системи. Для нього характерні місцеві зміни в пеєрових бляшках і фолікулах кишечника , в лімфатичних вузлах брижі й селезінці. Збудник черевного тифу – паличка Еборта, потрапляє в організм через шлунково-кишковий тракт і далі в кров. Тому в перші ж дні хвороби і навіть в інкубаційному періоді в крові у хворих постійно є збудник цього захворювання (бактеріемія). При цьому черевнотифозна паличка може бути виявлена не тільки в крові хворого, але і в сечі, поту. Надалі бактерії виділяються печінкою, потрапляють у великій кількості в жовч і з нею знову надходять у кишечник.
Пронос при дизентерії іноді змінюється запором, що пов'язано з розслабленням кишечника (атонія), що виникає в результаті поразки нервового апарату. Дизентерія – це інфекційне захворювання, за якого уражається кишечник. Один з основних проявів дизентерії – кривавий пронос. Дизентерію можуть викликати кілька різновидів бактерій, з яких у нашій країні практичне значення мають бактерії Флекснера і Зонне. При бактеріальній дизентерії, на відміну від черевного тифу і паратифів, основні зміни розвиваються в низхідному відділі товстої кишки, сигмоподібної і прямої. Унаслідок різкого запального процесу випорожнення зазвичай містять значну домішку слизу, крові і нерідко обривки відмерлих пластів слизової оболонки.
При всіх формах у першій фазі хвороби розвивається гострий ентерит. При легких формах на цьому хвороба може закінчитися. В інших випадках процес переходить у більш важку форму (холодний період), за якої на перше місце висувається зневоднення. Загальна реакція організму зазвичай залежить від ступеня зневоднення. Холера – гостре інфекційне захворювання, що відноситься до групи особливо небезпечних інфекцій. Збудник холери – холерний вібріон. Розрізняють декілька різновидів збудника холери. Найбільше значення мають збудники "класичної" холери і менш патогенний – Ель-Тор (Ель-Top – назва місцевості, де вперше було виділено цей різновид збудника). Джерелом інфекції є хвора людина і бактеріоносій – їх випорожнення та блювотні маси містять величезну кількість вібріонів. Холерні вібріони, потрапляючи у воду або на харчові продукти, зберігаються місяцями. Особливо невибагливий до змін зовнішнього середовища вібріон Ель-Top, унаслідок чого він набув більшого поширення ніж збудник класичної холери.