Пантов Федір «ЛЮБІТЬ РІДНУ МОВУ»Мова — краса спілкування,Мова — як сонце ясне,Мова — то предків надбання,Мова — багатство моє. Мова — то чиста криниця,де б’є, мов сльоза, джерело,Мова — це наша світлиця,Вона – як добірне зерно. Мова — державна перлина,нею завжди дорожіть: Без мови немає країни —Мову, як матір, любіть!
«Як ростуть слова». Легенда. За Лесею Мовчун Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я німів. Німи вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину, були працьовиті, а тому й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова – лише шум водограюі щебетання пташок звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами і читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не спалахували ні сварки, ні лайки, а тому приятелювали між собою старий і малий. Одна лише бабуся Мова жила самотиною за високим кам'яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки.
«Як ростуть слова». Легенда. За Лесею Мовчун. Якось до бабусі прийшов хлопець. З його тремтячих вуст дізналася Мова про горе. Сусідська дівчинка, сліпа від народження, почувалася дуже самотньою й марніла, гасла з кожним днем. Нічим нічим не могли їй зарадити, бо сліпа не бачила слів утіхи ... Не зумію повернути я дівчині зір, - похитала головою Мова. - Та є в мене таємниця. І Мова повела хлопця у свій дивовижний квітник. Добридень... Добридень… Добридень…- забриніло звідусібіч. Ті звуки линули від квітів. - Це - слова, - пояснила бабуся. - Зірви найкращі, віднеси дівчині, хай вона почує, хай радість прийде в її засмучену душу.
«Як ростуть слова» Легенда. За Лесею Мовчун Який же то був букет! Мінився золотими, синіми, червоними кольорами, пахтів, наче персиковий сад, і звучав так чарівно, що завмирало серце. Ти… вродлива ... ти потрібна мені ... я буду… завжди поруч… з тобою…А наступного дня всі німи юрмилися, біля подвір’я бабусі Мови. Вони прийшли по слова. Благально простягали руки, з надією дивилися на бабусю Мову.- Я навчу вас вирощувати слова, - ворухнулися губи старенької. Мова винесла повний кошик корінчиків. Кожне слово, наче квітка, має корінь. А з нього виростають листочки - суфікси, пагінці - префікси і пуп'янки - закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур'яни і вирощуйте найкращі слова. По корінчику розібрали німи щедрий дарунок Мови, обсадили всю землю диво- квітами й передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.