Презентація. "Просвітительська діяльність Тараса Шевченка"

Просвітительська діяльність, гуманізм та педагогічні ідеї Т.Г.Шевченка Кобзар дав нам історичну програму на всі віки Б.Лепкий

Тарас Шевченко - просвітитель

Тарас Шевченко постає перед нами не лише неперевершеним генієм української поезії, не лише загальновизнаним майстром у сфері малярства, він був також великим просвітителем свого народу. Цю свою просвітительську місію Шевченко усвідомлював глибоко і звершував її послідовно — до останнього постуку серця. Коли ж Тараса не стало, традиція його не обірвалась: писати для дітей, трудитися на ниві народної освіти вважали для себе честю Іван Франко і Михайло Коцюбинський, Леся Українка і Борис Грінченко, Олена Пчілка і Степан Васильченко,— власне, всі наші славетні класики. Вони, як ніхто, усвідомлювали історичну значимість своєї праці для знедоленої України, для її майбутніх поколінь.

А щирий гуманізм Шевченка дає нам право ставити його ясновидство нарівні з прозріннями таких великих гуманістів людства, як Сковорода, Руссо, Лев Толстой, котрі задовго до наших днів збагнули мудрість простого, згармонізованого з природою життя і не раз попереджали нащадків від згубності людської захланності, хижацького невситенного споживацтва, від непомірних апетитів тих, «хто за край світа заглядає». Щодо значення просвітительської діяльності Т.Г.Шевченка, то Б.Лепкий сказав: «Кобзар дав нам історичну програму на всі віки». А Ю.Мушкетик додав: « Кажуть, немає програми державотворення? Ось вона, тут, у «Кобзарі»! Читаймо й робімо, як тут написано,- й збудуємо Україну». Тож, як навчав Т.Шевченко в поезії « І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм»: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Пантелеймон Куліш “Граматка”, 1857 Пантелеймон Олександрович Куліш (*7 серпня 1819, містечко Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області — †14 лютого 1897, Мотронівка) — український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець. У пропонованій книжці представлено український буквар (читанка) П.Куліша, надрукований у 1857р. в Петербурзі.

Микола Гатцук “Українська абетка”

Микола Гатцук “Українська абетка”, 1860 Видав збірники: «Ужинок рідного поля» (1857) — вміщено українські пісні, думи, приказки, прислів'я; «Дев’ять струн української бандури» (1863) — подано українські пісні з нотами. Написав один із перших українських букварів — «Українська абетка», де серед інших матеріалів уміщено українські думи про Хвеська Ганжу Андибера, про смерть козака-бандуриста, про бідну вдову, про сестру та брата, українські прислів'я, приказки, колядки тощо. Автор драми «Оксана» (1907), позначеної впливом українських народних пісень. Правопис Гатцук досліджував питання українського правопису. В статті «Про правописи, заявлені українськими письменниками з 1834 року по 1861 р.» («Основа», 1862, № 7) охарактеризував системи українського правопису, що їх розробили Михайло Максимовович, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Пантелеймон Куліш та ін. Стаття була спрямована проти кулішівки.

Михайло Максимович відстоював етимологічний правопис з використанням діакретичних знаків для відтворення української вимови. Спробу наблизити українське письмо до фонетичного зробив Пантелеймон Куліш у виданні «Записки о Южной Руси» (1856) та в «граматці» (1857). Значно далі в фонетизації українського правопису пішов Гатцук. У книжці «Ужинок рідного пол’а», виданій під псевдонімом М.Куций, він фактично застосував фонетичну транскрипцію з великою кількістю надрядкових знаків. Наприклад:

Oколиб н? ц’а важка скрута татарс’кого лиха, миб ўже здаўнаб мали своу рідну моўу, пис’мєнє і достоту °вироблєну; св’атоблиў? °слово Бож? і ?го заповіт вірісне кожнй-б тамиу; і н? було б ўн?вічин? рідн? слоўо; миб тоді мали сво? Літ?ратуру, сво? осноўу а’сного жит’а’. Застосований Гатцуком у букварі, у низці інших творів правопис (використання надрядкових знаків при відповідних буквах — крапок, дужок, рисок тощо) не набув поширення. Як зазначав Микола Сумцов у статті про Гатцука в енциклопедії Брокгауза та Ефрона, «правопис дуже дивний і незручний».

Каленик Шейковський “Домашня наука”, 1860 Шейковський Каленик Васильович (1835—1903) — мовознавець, лексикограф, етнограф. Народився в м. Кам’янці-Подільському в сім’ї священика. У 1857 р. закінчив Кам’янець-Подільську духовну семінарію, у 1861 р. — історико-філологічнийфакультет Київського університету. Виступив одним з перших ініціаторів створення недільних шкіл (1859 р.) у м. Києві. У 1870-х рр. жив у м. Бобруйську Мінської губ. (нині Республіка Білорусь), де організував друк українських видань (у власній друкарні), за що у 1876 р. був засланий до м. Мензелінська Уфимської губ. (нині Російська Федерація); на засланні вчителював у місцевих прогімназіях. Листувався з Б. Грінченком. Помер у м. Мензелінську.

Упродовж 1860-х — 1880-х рр. працював над тлумачним словником української мови — «Cпроба південноруського словника» (вийшло 3 випуски: т. 1, вип. 1-й — літери А-Б — 1861; т. 5, вип. 1-й — літери Т-Ю — 1883; т. 5, вип. 2-й — літера Х — 1886; всього понад 5 тис. слів), у якому подав великий лексичний ілюстративний матеріал (переважно фольклорно-етнографічний), а також зразки українських прізвищ та географічних назв; частину матеріалів словника використав у «Cловарі української мови» Б. Грінченко (схарактеризувавши працю К. Шейковського як «корисну»). Досліджував також окремі питання українського мовознавства: у працях «Про фонетичні властивості південноруської мови» (1859), «Кілька слів про південноруський народ і особливо про його мову» (1862). Одним з перших розробив фонетичну класифікацію звуків української мови, а також запропонував власний правопис. Як етнограф відомий працею «Побут подолян» (вип. 1—2, 1859—1860), в якій навів широку характеристику особливостей народного побуту, звичаїв та фольклору українців Поділля.

Олександр Стронін “Азбука по методе Золотова для Южнорусского края», 1861 "Азбука по методу Золотова для Южно-Руського края". Посібник для навчання української грамоти (перероблений з російського). Виданий у 1861 р. у Полтаві. Автор не позначений, але, за свідченням М. П. Драгоманова, ним був Олександр Іванович Стронін. В основі букваря — "звуковий принцип пересувних літер". Використовувася для недільних шкіл Полтавщини. Це, по суті, перший український буквар, що мав переваги перед букварями П. О. Куліша і Т. Г. Шевченка. За цей підручник О. І. Строніна було звинувачено у сепаратизмі.