Презентація. Рефлексія на уроці позакласного читання за романом Ю. Косача.

Юрій Косач. Володарка Понтиди

Тема – одна з найтемніших сторінок історії російської імперії: так звана княжна Тараканова – жінка невідомого походження, яка твердила, що є дочкою Єлизавети, претендувала на престол у Санкт-Петербурзі.

У 1775 була обманом схоплена адміралом Орловим, командувачем російської ескадри, і вивезена до Кронштадту. Її слід загубився у казематах Петропавлівської фортеці.

Апогею боротьба політичних пристрастей навколо імені «самозванки» досягла після її смерті. Жоден з російських самодержців – прямих нащадків Катерини IІ – не лишався байдужим до цієї справи. Для Миколи І вона була не менш важливою, ніж справа декабристів, він вимагав вести їх одночасно і з однаковою ретельністю.

У Західній Європі виходило безліч книг, де йшлося: княжна Тараканова – справжня дочка Єлизавети, тому легітимна спадкоємниця трону. Навіть якщо вона незаконнороджена, то має більші права на корону, ніж «узурпаторка» Катерина.

Сенсацією стала картина К. Флавицького, де зображена смерть княжни Тараканової. Надрукована була стаття про неї, де йшлося: "Неужели русская история осуждена на ложь на все время, начиная с Петра І». Але документів бракувало. Певно, вони були вилучені, фальсифіковані раніше.

Що в Єлизавети були діти вже не заперечувалося, але вони нібито ніколи не претендували на престол, а дочка, що звалася княжною Таракановою, тихо померла у монастирі як черниця Досифея. Вона не мала нічого спільного із «самозванкою», яка вешталася по європейських дворах.

У книзі «Княжна Тараканова і принцеса Володимирська» «самозванка» показана інтриганкою, розпутницею, шахрайкою. Вона обплутує довірливих німецьких князів, за гроші віддається римським кардиналам, тікає від кредиторів і від поліції.

Відблиск таких уявлень спостерігається і в романі Косача. Але твір далекий від упередження, від бажання за всяку ціну «спростувати» володарку Понтиди, кинути тінь на її походження, поведінку, мету життя.

Справи, оточення, доля княжни – для Косача не лише історичний інтерес. Ситуація «вигнанця» накладає на людину, на її світовідчуття свій відбиток. Це відірваність від країни, від народу, це стан відчуження. За всіх епох, історичних ситуацій він схожий.

Жовтневий переворот, остання війна розкидали по світу наших земляків. Тому книга про емігрантів навіть XVIII ст. є книгою живою, актуальною, бо зачіпає проблеми сьогодення.

Косач у передмові до роману:«18 ст. – чудесне рококо, просвітителі, що підготували революцію 1789 р., що вивело на кін історії народ – усе це мало для мене велику принадність... При цьому зачаруванні відкрилась підводна лінія моєї історії.

Описуючи веремії політичних чудасій, інтригування, людців, що зненацька відчули своє «історичне призначення», на тлі повного відриву від дійсності, доводилось часто посміхатись – та це я малюю багатьох сьогоднішніх людців, їхні витівки і нікчемне прозябання на чужині!»

Косач відтворює добу холодних політичних розрахунків навколо претендентки на трон. Європейських володарів, їхніх агентів не дуже обходило, чи була вона справжньою.

Вони інтригували з допомогою цієї химери проти іншої володарки,проти сильної держави-конкурентки. У цьому був сенс, а не у встановленні якоїсь династичної справедливості.

Косача героїня цікавить не як претендентка на давно не існуючий імператорський престол. Вона вабить його як типове явище, як дзеркало епохи, в якому відбивається XVIII ст., особливо його кінець, переддень великої революції, що зруйнувала феодалізм, що розпочала нову еру в історії людства.