Презентація "Розвиток та корекція вольової саморегуляції дітей з ООП"

Основні особливості вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Основні напрямки корекції вольової саморегуляції у дітей з ООП. Труднощі у вирішенні задач корекції та розвитку вольової саморегуляції дітей з ООП. Особливості розвитку вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку в різні вікові періоди. Розвиток та корекція вольової саморегуляції дітей з ООП

У повсякденному вживанні поняття «вольова регуляція» (воля) ототожнюється з уявленням про силу волі як здатність людини змусити себе щось зробити або припинити дію, коли вона недоречна. У зв'язку із цим прийнято ділити людей на вольові й безвільні. Такий узагальнений підхід до оцінки сили волі людини навряд чи виправданий, тому що він занадто спрощує реальну картину. Сила волі як сила мотиву. Вольова активність людини визначається силою мотиву (потреби), тому що остання впливає на ступінь прояву вольового зусилля: якщо я дуже хочу досягти мети, то я буду проявляти й більше інтенсивне, більше тривале вольове зусилля. Тому нерідко силу волі підмінюють силою мотиву: оскільки хочу, значить роблю. Однак ця формула не підходить для випадків, коли людина дуже хоче, але не робить, або коли дуже не хоче, але все-таки робить. Також і при забороні, коли проявляється гальмова функція волі: чим більше бажання, тим більшу силу волі потрібно виявити, щоб стримати своє спонукання, спрямоване на задоволення потреби. Вольова саморегуляція та її порушення

Конкретними прийомами самостимуляції можуть бути самонакази, самопереконання, самосхвалення, сприймання емоційно позитивно пережитих ситуацій, спогади про свої минулі успіхи, приклади інших людей, актуалізація почуття обов'язку, почуття гідності, почуття сорому, пробудження самолюбства та ін.

Необхідно диференціювати ситуативні вольові прояви як характеристики даного вольового вчинку або вольового поводження (ситуативний прояв сили волі) і вольові якості як властивості особистості (тобто як стійкий специфічний прояв сили волі в схожих, однотипних ситуаціях). Виділені наступні типи вольової активності: «гармонічно розвинені», тобто що проявляють вольову активність як у розумовій, так і фізичній діяльності; «практики», тільки у фізичній діяльності; «теоретики», в основному в розумовій діяльності, люди «з ослабленим розвитком волі», що мають низьку активність.

Загальні властивості вольових якостей: широта, сила й стійкість. Широта або вузькість вольової якості визначається через кількість діяльностей, у яких вона виразно проявляється. Сила вольової якості — рівнем прояву вольового зусилля, спрямованого на подолання труднощів. Головною ознакою стійкості вольових якостей служить ступінь сталості прояву вольового зусилля в однотипних ситуаціях. Співвідношення цих властивостей у різних людей може бути різним. Об'єктивна підстава для розмежування різних вольових якостей - динаміка процесів збудження й гальмування. У зв'язку із цим вольові якості ділятьсяна викликаючі, посилюючі або прискорюючі активність - ініціативність, рішучість, сміливість, енергійність, хоробрість.на гальмуючі, що послабляють або сповільнюють її - витримка, витривалість, терплячість. Загальні характеристики вольових якостей, що підлягають корекції.

Три компоненти ліні (відносно навчальної діяльності):1) мотиваційний компонент: відсутність мотивації або слабка мотивація до навчальної діяльності;2) поведінковий компонент: невиконання необхідної діяльності;3) емоційний компонент: байдужість або позитивні емоції із приводу невиконання вимог у навчальній діяльності. Різне ставлення до ліні. Можна виділити чотири підходи до ліні: негативний, позитивний (захисний механізм), як до хвороби і як до міфу. Деякі дослідники стверджують, що людині не властива така якість, як лінь. Ті, кого називають ледарями, страждають від дисфункції нейророзвитку. Позитивне ставлення до ліні: Лінь є захисною реакцією організму, коли людина втомлена. Організм сам починає відмовлятися від роботи. Лінь як опір тиску з боку батьків та педагогів. Лінь як мотиватор пошуку оптимальних шляхів рішення задач Безвільне поводження

У медицині лінь розглядається як захворювання з не до кінця з'ясованою етиологією. Виділяють три її різновиди:1. Лінь здорова; вона епізодично вражає всіх. 2. Лінь нездорова, котра може перетікати зі здорової ліні, але може виникати і як самостійне захворювання. Поводження такого хворого здобуває циклічно-агресивний характер. Цей вид ліні практично не піддається лікуванню.3. Лінь хронічна; це кінцева стадія нездорової ліні. У хворих виражене прагнення змушувати щось робити інших.

Природа ліні як якості особистості. - Причиною ліні звичайно вважається неправильне виховання, коли в дитини не формується позитивне відношення до праці, а навпаки, виробляється споживче відношення. - Лінь може розвиватися й тоді, коли на дитину покладають непосильні обов'язки. - Той же результат буде, якщо ціль дитині не ясна.- Однак, як уже говорилося вище, лінь може бути обумовлена дисфункціями в розвитку психічних процесів, тобто не тільки зовнішніми, соціальними факторами, але й внутрішніми.

Н. Боровская [2007], розділивши учнів по самооцінці й експертній оцінці вчителів на ледачих і нелінивих, виявила розходження між ними. Для ледачих, у порівнянні з нелінивими, більше характерні наступні тенденції: низька самооцінка наполегливості; виражене прагнення до уникання невдачі; низька саморегуляція в навчальній діяльності; слабка нервова система; перевага гальмування по «внутрішньому» балансу (свідчить про слабко виражену потребу в активності); більш низька навчальна мотивація (спрямованість на знання й оцінку).

Виучена безпорадність — це порушення вольової саморегуляції в результаті пережитої суб'єктом непідконтрольності ситуації, тобто незалежності результату від прикладених зусиль («скільки не намагайся, однаково безглуздо»). Феномен виученої безпорадності був уперше описаний американськими психологами М. Зелигманом і С. Майером на підставі експериментів на собаках при їх подразненні електричним струмом. М. Зелигман [1997] відзначає, що виучена безпорадність формується до восьми років і відбиває віру людини в ступінь ефективності його дій. Дослідник указав на три джерела формування безпорадності:1. Досвід переживання несприятливих подій, тобто відсутність можливості контролювати події власного життя; при цьому придбаний в одній ситуації негативний досвід починає переноситися й на інші ситуації, коли можливість контролю реально існує. До неконтрольованих подій Зелигман відносив образи, що навіюються батьками й учителями, смерть коханої людини чи тварини, серйозну хворобу, розлучення батьків або скандали, втрату роботи.2. Досвід спостереження безпомічних людей (наприклад, телевізійні сюжети про беззахисних жертв).3. Відсутність самостійності в дитинстві. Вивчена безпорадність

Розуміння специфіки вольової саморегуляції у цій групі дітей може допомогти розробити ефективні підходи та методики корекції, спрямовані на розвиток їх вольової саморегуляції. Це відкриває шлях до покращення якісного рівня їхнього життя та подальшого розвитку. Застосування наукових знань та практичного досвіду у цій галузі може позитивно вплинути на якість життя дітей і допомогти їм реалізувати свій потенціал. Розуміння специфічних особливостей вольової саморегуляції допомагає нам створювати адаптивні середовища, які сприяють розвитку їхніх потенціалів та забезпечують їхню успішну соціальну інтеграцію. Вольова саморегуляція відноситься до внутрішньої регуляції поведінки та діяльності, і означає, що дитина може контролювати свої дії та поведінку, зосереджуватися на потрібних завданнях та керувати своїми емоціями. Розвиток вольової саморегуляції у дітей з ООП може бути запізненим та потребує спеціальної підтримки. Основні принципи розвитку вольової саморегуляції полягають у створенні сприятливих умов для формування навичок контролю своїх дій та поведінки, зменшення стресу та тривоги, посилення внутрішньої мотивації та посилення самооцінки дитини. Основні особливості вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Основні особливості вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку можуть бути наступні: Низький рівень самоконтролю. Діти з порушеннями мають складнощі з контролем своїх дій та емоцій, що може призвести до труднощів у розвитку вольової саморегуляції. Знижена здатність до саморегуляції. Діти з порушеннями психофізичного розвитку мають обмежені можливості для саморегуляції своєї поведінки та емоцій. Їм складно зосереджуватися, контролювати за своїми діями та емоціями. Потреба у структурі та регулярності. Дітям з ООП зручно використовувати прогнозовані режими дня. Регулярність і чіткість в їх оточенні можуть сприяти вольовій саморегуляції, допомагаючи дітям упоратися зі змінами та несподіванками. Регулярність та стабільність у режимі дня, зокрема виконання рутинних дій, може сприяти вольовій саморегуляції. Діти можуть краще адаптуватися до очікуваного порядку дій і легше виконувати завдання, коли знають, що очікується від них у певний час.

Затримка розвитку: Діти означної категорії проявляють інфантильність та залежність у самоорганізації. Їм важко контролювати свої дії, планувати, приймати рішення та налагоджувати поведінку відповідно до мети. Скорочена увага та зосередженість: Діти швидко втрачають інтерес до завдань або мають складнощі з тривалою увагою, що ускладнює їхню здатність до ефективної вольової саморегуляції. Емоційна регуляція: Діти з порушеннями психофізичного розвитку зазвичай мають складнощі з емоційною регуляцією. Вони проявляють інтенсивні емоції, які їм важко контролювати, їм складно впорядкувати свої емоційні реакції. Це впливає на їхню здатність до самоконтролю та раціонального вирішення проблем. Потреба у візуальних підказках: Діти з порушеннями розвитку можуть користуватися візуальними підказками та структурованими інструкціями для підтримки вольової саморегуляції. Вони використовують символи, сигнали або плани для нагадування про правила та послідовність дій.

Педагоги, які займаються розвитком вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку, можуть стикатися зі значними труднощами. Ось деякі з них: Відсутність мотивації: діти часто мають проблеми з мотивацією, особливо якщо завдання здається їм складним або нудним. Це може ускладнювати процес розвитку вольової саморегуляції. Несприйнятливість до змін: діти можуть відчувати страх перед новим. Короткочасна увага та труднощі з концентрацією: діти з порушеннями інтелекту можуть мати труднощі зі збереженням уваги на тривалий період часу та з концентрацією на завданні, що може заважати розвитку їх вольової саморегуляції. Труднощі з регулюванням емоцій: негативні емоції, що не контролюються дітьми, можуть впливати на їх здатність до вольової саморегуляції. Труднощі у вирішенні задач корекції та розвитку вольової саморегуляції дітей з ООП.

Несприйняття власних помилок: діти з порушеннями інтелекту можуть мати труднощі зі сприйняттям власних помилок, що може заважати їх здатності до корекції своєї поведінки та діяльності. Стрес та тривога: діти з порушеннями розвитку часто більш вразливі до стресу та тривоги, що може впливати на їх здатність до вольової саморегуляції та сприйняття навчання і трудової діяльності. Потреба у більшій індивідуалізації: діти цієї категорії потребують більш індивідуалізованого підходу до навчання та розвитку вольової саморегуляції через їх унікальні особливості та потреби. Неповне розуміння дітьми процесу розвитку вольової саморегуляції: діти з порушеннями інтелекту мають недостатню самооцінку своїх можливостей та недостатньо розуміють, в чому їх особистий сенс у розвитку означеної якості.

Основні напрямки корекції вольової саморегуляції у дітей з ООП. Корекція вольової саморегуляції у дітей з ООП включає напрямки: Тренінг вольової саморегуляції. Це може бути спеціально розроблений навчальний курс, який включає в себе вправи та техніки для розвитку вольової саморегуляції. Індивідуальна робота з дитиною. В залежності від конкретного розладу, можуть бути розроблені індивідуальні програми для кожної дитини з метою розвитку вольової саморегуляції. Такі програми можуть включати вправи на розслаблення, контроль дихання, вправи на зосередження та інші. Тренування відповідальності допоможе дитині навчитися здійснювати конструктивну діяльність, уникати негативної руйнівної поведінки, доводити корисні справи до кінця, відповідати за свої дії. Розробка планів дій. Діти з ООП зазвичай мають проблеми зі структуруванням своїх дій. Розробка планів дій може допомогти дитині з порушеннями розвитку зрозуміти, які кроки потрібно виконати для досягнення мети.

Тренування самоконтролю допоможе дитині з ООП зрозуміти власні емоції та потреби, контролювати емоції та поведінку відповідно до потреб ситуації. Розробка соціальних навичок. Діти з ООП можуть мати проблеми зі спілкуванням та адаптацією до соціального середовища. Розробка соціальних навичок може допомогти дитині стати більш адаптованою до соціального середовища. Розробка стратегій зменшення стресу може допомогти дитині з ООП зрозуміти, як почуватись більш комфортно та зняти напругу в стресових ситуаціях.

Створення структурованого середовища: діти з порушеннями інтелекту мають складнощі з орієнтацією у навчальному середовищі, тому важливо створити для них структуроване середовище з чіткою розбивкою на етапи та певною послідовністю дій. Використання ігрових методів. Гра включає елементи розваги та задоволення, що сприяє активній участі дітей і позитивному налаштуванню. Ігрові ситуації можуть бути створені спеціально для вправ, спрямованих на розвиток концентрації уваги, самоконтролю та планування. Це дозволяє дітям з порушеннями розвитку навчитися контролювати свої дії, реагувати на стресові ситуації та вирішувати конфліктні ситуації. Гра стимулює розвиток креативності та сприяє позитивній соціальній взаємодії, що є важливими компонентами відповідного розвитку дітей з порушеннями розвитку. Регулярні практики: важливо, щоб практики розвитку вольової саморегуляції проводилися регулярно, наприклад, щодня протягом деякого часу. Розвиток вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку можна сприяти під час освітнього процесу та трудової діяльності. Ось декілька рекомендацій:

Посилення мотивації: мотивація може бути ключовим чинником у розвитку вольової саморегуляції у дітей з порушеннями розвитку. Наприклад, мотивацією може бути нагорода за успіхи у практиці вольової саморегуляції, така як надання більш складних завдань для тих, хто добре володіє своєю вольовою саморегуляцією. Розвиток емоційної компетентності може підвищити ефективність розвитку вольової саморегуляції у дітей з порушеннями розвитку. Для цього можна використовувати різні практики, такі як навчання виявлення та регулювання емоцій, навчання взаємодії з іншими людьми та підтримки різних емоційних станів. Розвиток соціальних навичок: соціальні навички можуть допомогти дітям розвивати свою вольову саморегуляцію, оскільки вони навчають дітей працювати в команді та дотримуватися правил. Для цього можна використовувати різні групові ігри, проекти та інші види співпраці.

Вік 4-6 років. Дитина може виконувати прості вправи на самоконтроль та саморегуляцію: Зберігайте тишу. Попросіть дитину зберігати тишу на певний час (наприклад, 30 секунд). Слідкуйте за своїм диханням. Попросіть дитину зосередитися на своєму диханні та відчути, як він входить та виходить з її легенів. Лічіть до 10. Попросіть дитину лічити до 10 у своїй голові, щоб зосередитися та заспокоїтися. Вік 7-9 років. Дитина може виконувати вправи на збереження уваги та контролю своїх дій: Зробіть план дня. Попросіть дитину скласти план свого дня, вказавши час на кожну дію. Виберіть приємну дію. Попросіть дитину вибрати приємну дію (наприклад, гра на планшеті), але відкласти її на певний час та спочатку виконати певну корисну дію (наприклад, підготувати зошит до уроку). Робіть добрі справи. Попросіть дитину зосередитися на роботі з іншими дітьми або на допомозі дорослим. Особливості розвитку вольової саморегуляції у дітей з порушеннями психофізичного розвитку в різні вікові періоди.

Вік 10-12 років. Дитина може виконувати вправи на контроль емоцій. Вправа «Планування дня». Дитина може створити план свого дня і розподілити час між навчанням, спортом, хобі та іншими заняттями. Це допоможе дитині навчитися планувати свій час та керувати своїми діями.Ігри з розвитку уваги та концентрації. Для цього можна використовувати різноманітні головоломки, лабіринти, ребуси, кросворди та інші ігри, які вимагають від дитини зосередження та витримки. Вправа «Постановка мети». Дитина може визначити конкретну мету, яку вона хоче досягти, наприклад, вивчити нову мову, стати кращим учнем, покращити свої спортивні результати тощо. Після цього вона може розробити план дій для досягнення цієї мети та встановити терміни. Вправа «Робота зі стресом». Дитина може вчитися реагувати на стресові ситуації, наприклад, за допомогою релаксаційних вправ, дихальних технік, медитації або інших методів. Це допоможе дитині впоратися зі стресом та краще контролювати свої емоції. Вправа «Встановлення пріоритетів». Дитина може визначити, які з її занять та завдань є найважливішими, а які можна відкласти на потім. Це допоможе дитині навчитис я робити вибір та керувати своїми діями.

Від 13-14 років можна залучати дітей до різних відповідальних справ, де вони можуть проявити вольову саморегуляцію. Наприклад, вони можуть бути відповідальні за певні домашні обов’язки, а також можуть брати участь у соціальних проектах та волонтерстві. Важливо, щоб дитина розуміла важливість своєї ролі в цих справах. Також для підлітків з порушенням інтелекту можуть бути корисні вправи, які спрямовані на розвиток самоконтролю та зосередженості. Наприклад, заняття йогою, медитація, підготовка до співбесіди або виступу, де потрібно зосередитися і контролювати свої емоції. Важливо, щоб вправи були доступні для дитини, а також мотивуючі та цікаві.