Презентація "Розвиток та корекція емоційної сфери дітей з ООП"

Емоційні розлади в дитячому віці та їх прояви. Фактори порушень розвитку емоційної сфери дітей та їх вплив на постановку задач і вибір шляхів корекційно-розвивальної роботи. Методи корекції емоційної сфери дітей з порушеннями розвитку. Напрямки корекційно-розвивальної роботи, що спрямована на оптимізацію емоційної сфери дітей Розвиток позитивних емоцій. Прийоми корекції агресивної поведінки дитини. Робота із сором'язливою або замкненою дитиною. Прийоми роботи з тривожними дітьми. Розвиток та корекція емоційної сфери дітей з ООП

В умовах спеціальної освіти емоційний компонент корекційно-розвивального процесу підсилює навчальну діяльність. Емоційно насичений процес навчання стає для дітей доступнішим, привабливішим і зрозумілим. При цьому педагоги часто не знають, як поводитися із дітьми, які надмірно вперті, уразливі, забіякуваті, або, наприклад, із дітьми, які занадто болісно переживають будь-яке зауваження, плаксиві, тривожні. Умовно дітей з проблемами в емоційній сфері можна розділити у групи: 1) агресивні діти; 2) емоційно нестримані діти; 3) занадто сором'язливі, ранимі, вразливі, боязкі, тривожні діти; 4) замкнені діти. Структура порушень емоційної сфери може включати системні характеристики та провідні емоційні прояви. До системних характеристик відносяться: особистісна тривога, тривога, яка обумовлює соматизацію, ірраціональна агресивність. Емоційні розлади в дитячому віці та їх прояви.

Особистісна тривожність – схильність людини до частих та інтенсивних переживань тривоги (переживання невизначеної загрози, неясної небезпеки), а також у низькому порозі її виникнення. Тривога, що спричиняє соматизацію – переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням нещастя, передчуттям майбутньої небезпеки. На відміну від страху, який є реакцією на реальну небезпеку, тривога – переживання невизначеної, безоб'єктивної загрози. Часте проявлення тривоги може стати наслідком загострення хронічних захворювань, погіршення імунітету та інших порушень здоров'я. Ірраціональна агресивність – стійка або тимчасова риса характеру, що проявляється у ворожому ставленні людини до інших людей, тварин, а також до предметів навколишнього світу, бажанні завдати їм шкоди, знищити, руйнувати. Агресивність не є вимушеною, відповідною реакцією на загрозу або ворожі дії по відношенню до особи. Агресивність може бути викликана різними причинами: виховання, розлади особистості, часті фрустрації. Висока емоційна лабільність – швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого. Ведучі емоційні прояви, що визначають специфіку групи дітей з порушеннями психофізичного розвитку, включають:

Низька емоційна компетентність – низька здатність виражати почуття. Емоційна виснаженість – швидке виснаження емоційних сил, нездатність протягом тривалого періоду часу займатися діяльністю. Афект – сильне і відносно короткочасне емоційне переживання, супроводжуване різкими проявами рухової активності та внутрішніх органів. Астенічні емоції – слабко виражені і, як правило, негативні емоційні переживання людини, які знижують її активність, загальний фізичний і психологічний тонус та негативно впливають на працездатність: сумнів, розчарування, пригніченість, відчай. Недостатність розвитку емоцій – недостатність або відсутність емоційних реакцій на навколишнє середовище. У дітей відсутній або знижений диференційований інтерес до оточуючих, до гри. Спостерігається при вираженому психічному недорозвитку, порушеннях інтелекту, РАС.

Емоційна неадекватність – невідповідність основного настрою, форми емоційної реакції до актуальної життєвої ситуації, відсутність емоційного співпереживання і згуртованості. Емоційна холодність – недостатність емоційних реакцій, пов'язаних, зазвичай, з міжособистісними відносинами. Емоційна незрілість – стан емоційної сфери, що виражається в надзвичайній нестійкості та змінливості емоційних реакцій, капризності з інфантильним відтінком. У цих випадках не завжди можна точно визначити, що саме вплинуло на зміну настрою. Виснажлива емоційність – дитина швидко втомлюється від емоційного навантаження та не може тривалий час займатися активними діями. Стійка трофотропність – дитина виявляє нахил до пасивного сприйняття негативних емоційних впливів з боку навколишнього середовища.

Серед дітей, яких Л. С. Виготський називав "важкими" в широкому сенсі слова, вченим виділялася група дітей "важких у власному розумінні слова - правопорушники, діти з вадами характеру, психопати". Головною особливістю таких дітей є порушення або затримка в розвитку вищих соціалізованих форм поведінки, які передбачають взаємодію з іншою людиною, урахування її думок, почуттів, поведінкових реакцій. При цьому діяльність опосередкована соціальною взаємодією, а саме конструювання, фантазування, рішення інтелектуальних завдань, гра ї і т.д., може протікати на високому рівні. Відповідно до поширеної класифікації порушень поведінки у дітей та підлітків Р. Дженкінса можна виділити наступні типи порушення поведінки: гіперкенетічна реакція, тривожність, несоціалізована агресивність, реакція втечі, групові правопорушення.

У Міжнародній класифікації психічних і поведінкових розладів у дітей та підлітків останнього перегляду (МКХ-10) дані порушення представлені в рубриці "Поведінкові та емоційні розлади, що починаються звичайно в дитячому та підлітковому віці" (F90-F98): F90 - гіперкінетичні розлади. F91 - розлади поведінки. F91.0 - розлад поведінки, обмежені сімейним оточенням. F91.1 - несоціалізований розлад поведінки. F91.2 - соціализований розлад поведінки. F91.3 - опозиційно-зухвалий розлад. F92 - змішані розлади поведінки та емоцій. F93 - емоційні розлади, початок яких специфічний для дитячого віку. F94 - розлади соціального функціонування, початок яких в дитячому і підлітковому віці. F95 - тики. F98 - інші емоційні розлади і розлади поведінки, що починаються зазвичай в дитячому і підлітковому віці.

виражені афективні прояви по відношенню до оточуючих;невідповідність конкретної ситуації, що викликала афективний прояв;нездатність встановлювати і підтримувати позитивні міжособистісні відносини;широкий діапазон настроїв, з домінуванням негативного емоційного фону;тривожно-фобічні стани, пов'язані з особистісними або шкільними проблемами. Вищенаведені особливості дітей і підлітків з порушеннями емоційно-вольової сфери та поведінки лягли в основу закону про осіб з відхиленнями у розвитку в США в частині визначення особливої групи дітей і підлітків, які потребують спеціальної допомоги . Серйозним порушенням в емоційній сфері і поведінці, згідно з цим законом, є прояв однієї або більше наведених нижче характеристик, що спостерігаються протягом тривалого часу і настільки вираженої інтенсивності, що це негативним чином відбивається на ефективності освітнього процесу. A. Труднощі в навчанні, не пов'язані з інтелектуальними, сенсорними факторами і фізичним здоров'ям. B. Нездатність будувати і підтримувати відносини з однолітками і педагогами. C. Неадекватні способи поведінки або проявів емоцій при норм обставинах. D. Переважно депресивний стан, відчуття себе нещасним. E. Тенденція до розвитку фізичних симптомів страху, пов'язаних з особистісними або шкільними проблемами. Незважаючи на неоднорідність даної групи, можна виділити загальні ознаки, що свідчать про наявність у дітей розладів емоційно-вольової сфери:

Фактори порушень розвитку емоційної сфери дітей та їх вплив на постановку задач і вибір шляхів корекційно-розвивальної роботи. Порушення емоційної сфери дітей можуть бути обумовлені спадковими та уродженими факторами (при порушеннях інтелекту, психічних захворюваннях, РАС, розладах особистості та поведінки). А також пояснити специфіку емоційних порушень можна і з точки зору помилок у вихованні: порушення гуманістичного принципу – нерозуміння, невизнання і неприйняття дитини, що породжує почуття протесту;гіперсоціальне виховання, що породжує надмірну дисциплінованість і старанність, наслідком чого дитина змушена придушувати свої емоції, стримувати свої бажання;тривожно-недовірливе виховання, яке спостерігається в родинах з єдиною дитиною, а також у родинах, де росте хвора або пізня дитина.

Завдання корекції емоційної сфери у дітей з ООПДля учнів 1-4 класу:- розвиток емоційного світу дитини: впізнавання, диференціація та вираження емоцій та почуттів через слово, малюнок, дію та гру. Для учнів 5-7 класу:- розвиток здатності помічати свої справжні почуття, розуміти свої емоційні потреби;- навчання способам зменшення негативних емоцій;- вербалізація почуттів та емоцій, поповнення емоційного словника. Для учнів 8-11 класу:- осмислення своїх емоційних станів (причин їх появи та наслідків);- уміння усвідомлено регулювати поведінку та емоційні реакції в складних та значущих ситуаціях;- розширення досвіду аналізу та подолання стресових ситуацій. Методи корекції емоційної сфери дітей з порушеннями розвитку

Психокорекція: Застосування різних психотерапевтичних підходів, таких як гештальт терапія, гуманістичні методи, групова терапія та інші. Ці методи допомагають дитині виражати та розуміти свої емоції, працювати з конфліктами та розвивати позитивні стратегії саморегуляції.Ігротерапія: Гра є потужним інструментом для розвитку емоційної сфери дітей. Використання ігрових методик, які сприяють вираженню емоцій, розвитку соціальних навичок, співпраці та взаємодії з іншими дітьми, може допомогти в зниженні стресу та покращенні самопочуття. Музикотерапія: Музика має потужний емоційний вплив і може використовуватися для стимуляції різних емоційних станів. Музикотерапія може допомогти знижувати тривогу, покращувати настрій, сприяти релаксації та самовираженню дітей з порушеннями психофізичного розвитку.Ізотерапія: Використання малювання, ліплення, творчості із застосуванням різних матеріалів може бути корисним для вираження емоцій та обробки негативних досвідів. Художня терапія може допомогти дітям з порушеннями психофізичного розвитку знайти спосіб виразити свої емоції та вплинути на своє самопочуття. Методи корекції емоційної сфери дітей з порушеннями психофізичного розвитку можуть варіюватися в залежності від конкретного порушення та індивідуальних потреб дитини. Однак, деякі загальні напрямки і методи корекції включають:

Соціальне навчання: Розвиток соціальних навичок і вміння взаємодіяти з іншими людьми може бути корисним для поліпшення емоційного стану дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Когнітивно-поведінкова терапія: Цей підхід фокусується на зміні негативних думок та поведінкових зразків, які можуть впливати на емоційний стан дитини. Через навчання позитивних стратегій мислення та здорових способів виявлення емоцій, цей метод може допомогти дітям з порушеннями психофізичного розвитку керувати своїми емоціями більш ефективно. Сенсорна інтеграція: Деякі діти з порушеннями психофізичного розвитку мають проблеми з обробкою сенсорної інформації, що може впливати на їх емоційний стан. Сенсорна інтеграція включає в себе використання спеціальних терапевтичних методів та вправ, які допомагають дитині впоратися з сенсорною перевантаженістю або недостатністю, поліпшуючи сприйняття та обробку сенсорної інформації. Релаксаційні техніки: Використання релаксаційних технік, таких як дихальні вправи, медитація, йога або глибоке м'язове розслаблення, може бути корисним для зниження рівня стресу та тривоги у дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Ці техніки сприяють відновленню емоційного балансу та збереженню психічного благополуччя.

Семінари та тренінги: Організуйте семінари та тренінги для батьків та вчителів, щоб поділитися з ними стратегіями розвитку емоційної сфери у дітей з ООП. Надайте інформацію про основні принципи емоційного розвитку, методи корекції та практичні поради щодо підтримки емоційного благополуччя. Співпраця та обмін інформацією: Забезпечуйте відкриту та постійну комунікацію з батьками та вчителями. Враховуйте рекомендації та спостереження батьків та вчителів для адаптації програми розвитку.

Напрямки, які бажано включити педагогу-дефектологу до плану корекційно-розвивальної роботи, що спрямована на оптимізацію емоційної сфери дітей: Розпізнавання емоцій: Навчання дітей розпізнавати та ідентифікувати свої власні емоції і емоції інших людей може бути ключовим кроком у розвитку емоційної інтелігенції. Використовуйте ігрові ситуації, фотографії або ілюстрації для візуального представлення різних емоцій та пропонуйте дитині ідентифікувати їх. Емоційна лексика: Вчіть дітей словами описувати свої емоції. Запроваджуйте нові слова, які описують різні емоційні стани, і допомагайте дітям використовувати їх у розмові. Ви також можете створити "емоційний словник" зі списком слів та їх значень, які діти можуть використовувати для вираження своїх емоцій. Емоційний регуляція: Вчіть дітей стратегіям управління негативними емоціями, такими як глибоке дихання, релаксаційні вправи, позитивне мислення або використання словесних висловлювань для вираження своїх потреб та почуттів. Допомагайте дітям розуміти, що емоції – це нормальна частина життя, і вони мають право на них, але можуть вибирати, як відреагувати на них. Напрямки корекційно-розвивальної роботи, що спрямована на оптимізацію емоційної сфери дітей

Соціальна взаємодія: Працюючи над соціальною взаємодією, допомагайте дітям розуміти та відтворювати соціальні ситуації, в яких вони можуть виявити свої емоції. Використовуйте рольові ігри, симуляції або візуальні матеріали для навчання соціальних навичок, таких як спілкування, співпраця, виявлення емпатії та розв'язання конфліктів. Розвиток самосвідомості: Сприяйте розвитку самосвідомості у дітей, щоб вони були усвідомлені своїх потреб, цінностей та особистих границь. Допомагайте їм розуміти, як їхні дії та реакції впливають на їхні емоції та на емоції інших людей. Заохочуйте їх до саморефлексії та використання стратегій саморегуляції. Розвиток позитивного мислення: Вчіть дітей віддавати перевагу позитивному мисленню та звертати увагу на свої успіхи та досягнення. Практикуйте грати в ігри, які сприяють розвитку оптимізму, вдячності та самовдосконалення. Допомагайте дітям знаходити позитивні аспекти у важких ситуаціях та шукати конструктивні рішення. Робота з батьками та вчителями: Важливо включити батьків та вчителів у процес розвитку та корекції емоційної сфери дітей. Проводьте консультації з батьками, надайте їм інформацію та поради щодо підтримки емоційного розвитку дитини вдома. Співпрацюйте з вчителями, щоб вони могли створювати емоційно насичене та позитивне емоційне середовище під час освітнього процесу

Найсильнішою емоцією є радість пізнання. Учитель має прагнути до того, щоб усі учні неодноразово переживали почуття справжнього успіху. Методичним прийомом при цьому є створення ситуації запрограмованого успіху, отримання задоволення від праці, що дозволить активізувати, налаштувати, зацікавити дитини до саморозвитку. Розвиток емоційних особистісних якостей у молодших школярів забезпечує враження від краси природи, замилування нею. У роботі з дітьми з особливими освітніми потребами особливого значення набуває використання технології «Створення ситуації успіху» (за А. Бєлкіним). Ситуація успіху розглядається як психічний стан задоволення від наслідків фізичної або моральної напруги від виконання справи Цінність та ефективність даної технології полягає у застосуванні педагогічних прийомів, таких як: «Емоційний сплеск», «Даю шанс», «Навмисна помилка», «Радість пізнання» та інших у роботі з різними категоріями учнів. Однак, потрібно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а насамперед їх інтенсивність. Важливо пам'ятати, що дитині потрібен динамізм емоцій, їх розмаїтість, оскільки достатня кількість однотипних позитивних емоцій рано чи пізно викликає нудьгу, а іноді й бурхливі афективні реакції – це результат тривалого отримання емоцій – агресивні емоції. Розвиток позитивних емоцій.

Поділ за спрямованістю на об'єкт Гетероагресія – спрямованість на оточуючих: вбивства, зґвалтування, нанесення побоїв, погрози, образи, ненормативна лексика тощо. Аутоагресія - спрямованість він: самоприниження до самогубства, саморуйнівне поведінка, психосоматичні захворювання. Розподіл через виникнення Реактивна агресія - є реакцію у відповідь на якийсь зовнішній подразник (сварка, конфлікт тощо). Спонтанна агресія – з'являється без видимої причини, зазвичай під впливом якихось внутрішніх імпульсів (нагромадження негативних емоцій, неспровокована агресія при психічних захворюваннях). Прояви агресивності

Поділ за цілеспрямованістю Інструментальна агресія - відбувається як засіб досягнення результату: спортсмен, який домагається перемоги; стоматолог, який видаляє хворий зуб; дитина, яка голосно вимагає від матері, щоб вона купила йому іграшку. Цільова (мотиваційна) агресія - постає як заздалегідь спланована дія, мета якої - завдання шкоди об'єкту: школяр, який образився на однокласника та побив його; чоловік, який спеціально нецензурно лає дружину та ін. Поділ по відкритості проявів Пряма агресія - спрямовується безпосередньо на об'єкт, що викликає роздратування, тривогу або збудження: відкрите хамство, застосування фізичної сили або загрози розправи та ін. агресіїНепряма агресія - звертається на об'єкти, що безпосередньо не викликають збудження і роздратування, але більш зручні для прояву агресії: батько, прийшовши з роботи не в дусі, зриває агресію на всій сім'ї, незрозуміло за що; мати після конфлікту із сусідкою починає практично без приводу кричати на дитину

Поділ за формою проявів Вербальна - виражена в словесній формі: загрози, образи, зміст яких прямо говорить про наявність негативних емоцій та можливість заподіяння моральної та матеріальної шкоди противнику. Експресивна - проявляється невербальними засобами: жестами, мімікою, інтонацією голосу та ін. людина робить загрозливу гримасу, махає кулаком Фізична - пряме застосування сили для завдання моральної та фізичної шкоди противнику.

І. А. Фурманов ділить агресивну поведінку дітей на дві форми: А. Соціалізована. Діти зазвичай не мають психічних порушень, вони мають низький моральний і вольовий рівень регуляції поведінки, моральну нестабільність, ігнорування соціальних норм, слабкий самоконтроль. Вони зазвичай використовують агресію для привернення уваги, надзвичайно яскраво виражають свої агресивні емоції (кричать, голосно лаються, розкидають речі). Така поведінка спрямована на отримання емоційного відгуку від інших або відбиває прагнення контактів з однолітками. Досягши уваги партнерів, вони заспокоюються і припиняють свої зухвалі дії. У цих дітей агресивні акти швидкоплинні, зумовлені обставинами і не відрізняються особливою жорстокістю. Агресія має мимовільний, безпосередній характер, ворожі дії швидко змінюються доброзичливими, а випади проти однолітків - готовністю співпрацювати з ними. Б. Несоціалізована. Діти зазвичай страждають на якісь психічні розлади (епілепсія, шизофренія, органічна ураження головного мозку) з негативними емоційними станами (тривога, страх, дисфорія). Негативні емоції і ворожість, що супроводжує їх, можуть виникати спонтанно, а можуть бути реакцією на психотравмувальну або стресову ситуацію. Особистісними рисами таких дітей є висока тривожність, емоційна напруга, схильність до збудження та імпульсивної поведінки. Зовні це проявляється найчастіше прямою вербальною та фізичною агресією. Ці діти не намагаються шукати співробітництва з однолітками, часто самі не можуть виразно пояснити причини своїх вчинків. Зазвичай агресивними діями вони або просто розряджають емоційне напруження, що накопичилося

Прийоми корекції агресивної поведінки дитини. У методику соціально-педагогічної діяльності педагога необхідно включити методичні прийоми корекції агресивної реакції дитини аби забезпечити позитивний клімат у класі. Зокрема:1. Спокійне ставлення до дитини у випадку незначної агресії. У тих випадках, коли агресія дітей не є небезпечною та піддається поясненню, можна варто використовувати:• повне ігнорування реакцій дитини;• вираження розуміння почуттів дитини («Звичайно, ти ображений...»);• переключення уваги, пропозиція якого-небудь завдання («Допоможи мені, будь ласка, дістати витерти з дошки, адже ти вищий за мене»);• позитивне позначення поведінки («Ти злий тому, що ти втомився»). Щодо того, що агресія природна для людей,Корекція агресивності

2. Акцентування уваги на поведінці, а не на особистості. Проводити чітку межу між вчинком і особистістю дозволяє техніка об'єктивного опису поведінки. Після того як дитина заспокоїться, доцільно обговорити з нею її поведінку. Варто описати, як вона поводилася під час прояву агресії, які слова казала, які дії робила, не даючи при цьому ніякої оцінки. Аналізуючи поведінку дитини, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що відбулося «тут і зараз» не пригадуючи минулих вчинків. Замість розповсюдженого, але неефективного «читання» моралі краще показати дитині негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить їй самій. Дуже важливо також дати приклади можливих конструктивних способів поведінки в конфліктній ситуації.

3. Один із важливих шляхів зниження агресії – встановлення з дитиною зворотного зв'язку. Дія цього використовуються такі прийоми:• констатація факту («Ти поводишся агресивно»);• констатуюче питання («Ти гніваєшся?»);• розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти хочеш мене скривдити?», «Ти хочеш продемонструвати силу?»); • виявлення своїх власних почуттів щодо небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);• апеляція до правил («Ми ж із тобою домовлялися!»).

Даючи зворотний зв'язок агресивній поведінці дитини, доросла людина повинна виявити щонайменше три якості: зацікавленість, доброзичливість і твердість. При цьому педагогу неприпустимо:• підвищувати голос, змінювати тон на загрозливий;• демонструвати владу («Вчитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);• кричати,обурюватися;• виказувати агресивні пози й жести: стиснуті щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова «крізь зуби»;• використовувати сарказм, глузування, висміювання й передражнювання;• давати негативну оцінка особистості дитини, її близьким або друзям;• використовувати фізичну силу, нотації, проповіді, "читання моралі";• втягувати у конфлікт сторонніх людей, наполягання на своїй правоті;• карати або погрожувати покарання;• проводити узагальнення типу: «Ви всі однакові», «Ти як завжди...», «Ти ніколи не...»;• порівняння дитини з іншими дітьми – не на її користь;• давати команди, ставити жорсткі вимоги, тиск;• виправдовувати, підкуповувати, винагороджувати.

Причин агресивної поведінки може бути багато. Але часто діти роблять саме так тому, що не знають, як вчинити інакше. На жаль, їхній поведінковий репертуар досить мізерний, і якщо ми надамо їм можливість вибору способів поведінки, діти із задоволенням відгукнуться на пропозицію, і наше спілкування з ними стане більш ефективним та приємним для обох сторін. Робота вихователів та вчителів з цією категорією дітей повинна проводитись у трьох напрямках:1. Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву.2. Навчання дітей навичкам розпізнавання та контролю, вмінню володіти собою у ситуаціях, що провокують спалахи гніву.3. Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання тощо.

Корисні рекомендації батькам знайшли на сторінках книги Р. Кемпбелла “Як справлятися з гнівом дитини” (М., 1997). Р. Кемпбелл виділяє п'ять способів контролю поведінки дитини: два з них – позитивні, два – негативні та один – нейтральний. До позитивних способів належать прохання та м'яке фізичне маніпулювання (наприклад, можна відволікти дитину, взяти її за руку та відвести тощо). Модифікація поведінки - нейтральний спосіб контролю - передбачає використання заохочення (за виконання певних правил) та покарання (за їхнє ігнорування). Але дана система не повинна використовуватися занадто часто, тому що згодом дитина починає робити лише те, за що отримує нагороду. Часті покарання та накази належать до негативних способів контролю поведінки дитини. Вони змушують його надмірно придушувати свій гнів, що сприяє появі у характері пасивно-агресивних рис.

Шпаргалка для дорослих або правила роботи з агресивними дітьми1. Бути уважним до потреб дитини.2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.3. Бути послідовним у покарання дитини, карати за конкретні вчинки.4. Покарання не повинні принижувати дитину.5. Навчати прийнятним способам вираження гніву.6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після події, що фруструє.7. Навчати розпізнаванню власного емоційного стану та стану оточуючих людей.8. Розвивати здатність до емпатії.9. Розширювати поведінковий репертуар дитини.10. Відпрацьовувати навичку реагування у конфліктних ситуаціях.11. Вчити брати відповідальність він.

Слово "тривожний" відзначається у словниках з 1771 року. Тривожність це індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і в таких, які до цього не привертають. Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Наприклад, трапляється, що дитина хвилюється перед виступами на святі чи відповідаючи біля дошки. Але це занепокоєння не завжди, іноді у тих ситуаціях він залишається спокійним. Це прояви тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто і в різних ситуаціях, (при відповіді біля дошки, спілкуванні з незнайомими дорослими і т.д.), то слід говорити про тривожність. Тривожність не пов'язана з певною ситуацією і супроводжує людину у будь-якому виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про вияв страху. Наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкненого простору. До. Ізард пояснює відмінність термінів “страх” і “тривога” в такий спосіб: тривога – це комбінація деяких емоцій, а страх – лише з них.

Фактори виникнення тривожності у дітей1. Суперечливі вимоги, що пред'являються батьками, або батьками та школою (дитсадком).2. Неадекватні вимоги (найчастіше завищеними).3. Негативні вимоги, які принижують дитину, ставлять її у залежне становище. 4. Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності дорослих, що оточують її.. Висока тривожність педагога чи матері передається дитині. У сім'ях із доброзичливими стосунками діти менш тривожні, ніж у сім'ях, де часто виникають конфлікти. Цікавим є той факт, що після розлучення батьків, коли, здавалося б, у сім'ї закінчилися скандали, рівень тривожності дитини не знижується, а, як правило, різко зростає. Психолог О. Ю. Брель виявила і таку закономірність: тривожність дітей зростає у разі, якщо батьки не задоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем. Можливо, саме тому нині кількість тривожних дітей неухильно зростає.5. Авторитарний стиль батьківського виховання теж не сприяє внутрішньому спокою дитини.Існує думка, що навчальна тривожність починає формуватися вже у дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як стиль роботи вихователя, і завищені вимоги до дитини, постійні порівняння з іншими дітьми. 6. Тривога може бути пов'язана з розладами особистості чи з іншими психічними розладами. У цих випадках потрібна допомога медичних фахівців.

Критерії визначення тривожності у дитини1. Постійне занепокоєння.2. Складність, іноді неможливість сконцентруватися на будь-чому.3. М'язова напруга (наприклад, в області обличчя, шиї).4. Дратівливість.5. Порушення сну. Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один із перерахованих критеріїв постійно проявляється у її поведінці. З метою виявлення тривожної дитини використовується також опитувальник (Лаврентьва Г. П., Титарен-ко. Т. М., 1992). Ознаки тривожності1. Не може довго працювати, не втомлюючись.2. Йому важко зосередитися на чомусь.3. Будь-яке завдання викликає зайве занепокоєння.4. Під час виконання завдань дуже напружений, скований.5. Соромиться частіше за інших.6. Часто говорить про напружені ситуації.7. Як правило, червоніє у незнайомій обстановці.8. Скаржиться, що йому сняться страшні сни.9. Руки у нього зазвичай холодні та вологі.10. У нього нерідко буває розлади травлення.11. Сильно потіє, коли хвилюється.12. Не має гарного апетиту.13. Спить неспокійно, засинає важко.14. Полохливий, багато що викликає в нього страх.15. Зазвичай стурбований, легко засмучується.16. Часто неспроможна стримати сльози.17. Погано переносить очікування.18. Не любить братися за нову справу.19. Не впевнений у собі, у своїх силах.20. Боїться труднощів.

Як допомогти тривожній дитиніРобота з тривожною дитиною пов'язана з певними труднощами і зазвичай займає досить тривалий час. Фахівці рекомендують проводити роботу з тривожними дітьми у трьох напрямках:1. Підвищення самооцінки.2. Навчання дитини вмінню керувати собою у конкретних, найбільш хвилюючих її ситуаціях.3. Зняття м'язової напруги.

Шпаргалка для дорослих або правила роботи з тривожними дітьми1. Уникайте змагань та будь-яких видів робот, що враховують швидкість.2. Не порівнюйте дитину з оточуючими.3. Найчастіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.5. Частіше звертайтеся до дитини на ім'я.6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте прикладом.7. Не висувайте до дитини підвищених вимог.8. Будьте послідовні у вихованні дитини.9. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.10. Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.11. Не принижуйте дитину, караючи її. Як грати з тривожними дітьми. На початкових етапах роботи з тривожною дитиною слід керуватися такими правилами: Включення дитини до будь-якої нової гри має відбуватися поетапно. Нехай він спочатку ознайомиться з правилами гри, подивиться, як у ній грають інші діти і лише потім, коли сам захоче, стане її учасником. Необхідно уникати моментів змагання та ігор, в яких враховується швидкість виконання завдання. Якщо ви вводите нову гру, то для того, щоб тривожна дитина не відчувала небезпеки від зустрічі з чимось невідомим, краще проводити її на матеріалі, вже знайомому йому (картинки, картки). Можна використовувати частину інструкції або правил із гри, в яку дитина вже грала неодноразово.Ігри із заплющеними очима рекомендується використовувати лише після тривалої роботи з дитиною, коли вона сама вирішить, що може виконати цю умову.