Презентація "Сентименталізм в українській літературі"

Про матеріал
Презентація "Сентементалізм в українській літературі" може бути використана на уроці під час ознайомлення учнів з поняттям "сентименталізм".
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Сентименталізм в українській літературі

Номер слайду 2

Сентименталізм (від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) — літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття до героїв у читачів. 

Номер слайду 3

Визначальні риси сентименталізму:відтворення почуттів і пристрастей людини;позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства; вільна побудова твору;підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;  мальовничі сільські пейзажі; розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу; інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої. 

Номер слайду 4

В українській художній свідомості важливі передумови для формування сентименталістських ідейно-художніх засад складаються вже в XVII—XVIII ст. У цей час українська культура перебувала на межі між епохою європейського Відродження і Просвітництвом. 

Номер слайду 5

Українська філософська думка, яка відіграла одну із визначальних ролей у новому розумінні людської особистості, а також мала вплив на зародження художніх принципів сентименталізму, у XVII—XVIII ст. характеризується небаченим раніше проникненням природничо-наукових знань і орієнтацією на ідеологію європейського Просвітництва. В ній на зміну тяжіння до трансцендентних сутностей — Бога і «неземного» людського буття — приходить інтерес до живої людини і реальної дійсності.

Номер слайду 6

Однією з характерних рис української філософії була повна довіра до «життя серця». Витоки кордоцентричної спрямованості мислення в Україні спостерігаються вже в культурі Київської Русі XII—XIII ст. («Моління Данила Заточника»), а найяскравіше — у філософських поглядах Г. Сковороди, у «філософії серця» П. Юркевича (60-ті роки XIX ст.). 

Номер слайду 7

Складність відшукання родових рис сентименталізму в українській літературі XVII—XVIII ст. полягає в тому, що вони не дістали окремого відображення в естетичних програмах і проявлялися скоріше спонтанно, без осмислення як певний художній феномен. У межах пануючого на той час бароко в них з'являється просвітницьке звернення до світу почуттів окремої людини. Посилення релігійної свідомості в бароко поєднувалося з інтересом до особистості, яка у своєму земному існуванні розумілася як така, що перебуває на межі між життям і смертю, оскільки весь світ уявлявся розколотим катастрофічністю і швидкоплинністю буття усього сущого. 

Номер слайду 8

На межі XVII—XVIII ст. в українській літературі в процесі її секуляризації виникає інтерес до такого почуття людини, яке асоціюється не просто з тугою і скорботою у зв'язку з неможливістю знайти гармонію в розірваному суперечностями світі, а проймається усвідомленням страждання особистості в реальному земному житті. 

Номер слайду 9

Люди народжуються рівними від природи, що підтверджується таким всеохопним почуттям, як кохання, не зв'язаним із становою ієрархією. Тим часом саме суспільне життя робить одних людей залежними від інших та від обставин, що стають на перешкоді до щастя. Постійними факторами лишаються тільки чутлива природа людини, наявність її активного «життя серця», чим і має визначатися гідність.

Номер слайду 10

Ці мотиви найбільшою мірою стають характерними для тогочасної української поезії, тісно пов'язаної з народнопоетичною традицією (насамперед із козацькими, бурлацькими, чумацькими піснями). 

Номер слайду 11

Для лірики цього часу характерна увага не стільки до об'єкта зображення, скільки до суб'єкта почуття. В ній з'являються роздуми про сенс і призначення життя людини, її місце у світі. Такі вірші, як правило, сповнені внутрішніми сумнівами щодо доцільності пошуків щастя; доля ліричному героєві уявляється несправедливою («Митрополита рязанського та муромського слізне з книгами прощання» С. Яворського, «Піснь о світі марном» Ф. Кастевича та ін.).

Номер слайду 12

В українській літературі вже в XVII ст. виділяється потужний шар віршів, які тяжіють до елегії. Це насамперед твори, які дійшли до нас у рукописних співаниках. У них йдеться про страждання закоханих, швидкоплинність любовного почуття. («Ой, хто ж мене буде в мойом жалю тішити?..», «Неволюнька ж моя з вами...», «Сам я не знаю, що ділати маю...», «Вспоможи, Боже, моє серденько...», «Ох, єго ма...», «Доленько ж моя лихая...», «Ой, взєла ж мене велика туга...» та інші вірші із збірника бібліотеки музею Чарторийських.)

Номер слайду 13

Пошуки щастя в коханні, які доповнюються роздумами про самогубство через неможливість жити без коханого або коханої, зустрічаються в елегії Григорія «Гей ти, горда дівонько, на що ти дуфаєш...» і в пісні І. Пашковського «Тяжка річ любити...», в якій інтенсивність почуття доходить до тієї крайньої межі, за якою стоїть смерть. 

Номер слайду 14

Під впливом народнопісенної традиції в XVII—XVIII ст. з'являється й чутливе звертання до пейзажу, з яким пов'язувався процес зародження душевного почуття ліричного героя. Картина зі сфери природи в таких віршах, як правило, була частиною психологічного паралелізму і підпорядковувалася розкриттю настрою людини («Зоря заходить, вечор близенько...», «Ой, хожу ж я над берегом, травонька се зеленіє...» та ін.).

Номер слайду 15

На початку XIX ст., спираючись на сентименталістську традицію поезії XVII—XVIII ст., сентименталізм в Україні набуває якісно нових ознак, що значно поглиблювало уявлення про природу внутрішнього світу людини, її приватне життя, здатність до глибоких інтимних почуттів. У цей час він вступає в активну взаємодію з найрізноманітнішими ідейно-естетичними явищами. Його розвиток відбувається в річищі пошуку нових художньо-зображальних засобів, прийомів композиційної і сюжетної побудови творів та істотно впливає на процес перебудови жанрової структури української літератури. Він охоплює в цей період не тільки поезію, а й художню прозу та драматургію.

Номер слайду 16

Особливого значення набуває чутливість, що йде від «серця», якому слід довіряти набагато більше, ніж найраціональнішим переконанням і настановам. Просвітительський демократичний герой утверджується в літературі як людина, максимально наближена до природи. Такому типові «чутливого» позитивного героя, як правило, властиві внутрішній стоїцизм, несхитність моральних переконань. Внутрішня незламність, бажання перебороти в собі страждання були властиві сентиментальним героям Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського («Наталка Полтавка»), Є. Гребінки («Чайковський»); принципи стоїцизму розгорнуті в цілу етичну програму у П. Гулака-Артемовського («Справжня Добрість»).

Номер слайду 17

Утвердженню в українській літературі першої половини XIX ст. руссоїстської «природної» людини і культу її чутливого внутрішнього світу сприяли естетична і філософська думка, програмні настанови перших літературних журналів в Україні — «Украинский вестник» і «Украинский журнал».

Номер слайду 18

На розвиток українського сентименталізму и першій половині XIX ст. помітний вплив мав кордоцентричний характер української філософської думки. В її руслі перебували художні і філософські пошуки М. Гоголя. Зосередженість на душевному в людині, усвідомлення письменником необхідності нагального виходу з трагічних колізій світу висуває у нього на перший план не інтелектуальний елемент, а душевну емоцію і серце (Д. Чижевський). Саме серце, душевна чистота людини, істинність її віри в Бога стоять у центрі таких його творів, як «Вибрані місця з листування з друзями» і «Роздуми про божественну літургію», де він послідовно проводить думку про те, що найкращий стан для людини — стан розчуленої душі, який допомагає їй пройнятися стражданнями та болем людства, наповнити серця любов'ю і вірою.

Номер слайду 19

На початку XIX ст. сентименталізм проникає в бурлескну поезію, значно розширюючи художню макроструктуру творів та розхитуючи зсередини самі основи бурлеску. І хоча автори бурлескних віршів віддають перевагу гротескному перебільшенню почуттів, у них відчувається імпульсивний пошук найбільш відповідних художньо-виражальних засобів для зображення різних проявів внутрішнього світу людини. Вони навмисне вдаються до зображення предмета чи явища J не з погляду самого автора, а малоосвіченого селянина, виправдовуючи у такий спосіб деякі недоречності й недотепності, наявні в творі.

Номер слайду 20

Новий, просвітительський погляд на світ і людину потребував нових засобів і форм художньої виразності, сюжетотворення, нового характеру позитивного героя, розширення функціонального значення таких структурних компонентів твору, як пейзаж, діалог, монолог тощо. Ці художні пошуки знайшли відбиття у творах Г. Квітки-Основ'яненка, де простежується наявність основних просвітительських ідеалів, у тому числі й таких, що були позначені впливом сентименталістської естетики. Вирішальну роль у появі сентименталізму в творчості Квітки відіграла ідея народності літератури, пошук естетичного ідеалу в народному середовищі. Письменник приходить до висновку, що тільки в умовах природного життя, патріархальних звичаїв і моралі можливе збереження таких загальнолюдських цінностей, як чесність, доброчинність, щирість почуття; саме серед народу він знаходить цілісні й самобутні характери.

Номер слайду 21

Нове, сентиментальне бачення світу і людини поєднується в письменника з безпосереднім просвітительським проголошенням авторських поглядів і сентенцій, що нерідко оберталося дидактизмом. У цьому відбилося характерне для просвітительського реалізму поєднання раціонального з чуттєвим. «Життя серця» своїх героїв Квітка підпорядковує певній морально-етичній ідеї і відповідно раціоналістично будує сюжет («Сердешна Оксана», «Щира любов», «Божі діти», «Добре роби — добре і буде»).

Номер слайду 22

Природа в повістях Квітки-Основ'яненка, як правило, постає у всій своїй гармонійній цілісності й красі. До неї може звернутися розчулене серце для підтримки своїх почуттів. Сам пейзаж у такому випадку малюється в ідилічній формі: в ньому можна легко простежити паралель до світу людини. Так, ідилічний пейзаж, що постає перед Марусею («Маруся»), цілком відповідає внутрішньому настрою героїні (почуття до Василя, сумніви щодо його ставлення до неї). Проте далеко не вся природа стає об'єктом зображення. Письменника приваблюють лише естетичні її аспекти.

Номер слайду 23

Центральне місце в сентиментальних творах Квітки займає любовне почуття — найкращий із дарунків природи. Тому конфлікт в українських повістях, як правило, є варіантом колізії між чутливими героями й обставинами, які постають на шляху до їх щастя, що був типовим для просвітительської літератури («Сердешна Оксана», «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов»). 

Номер слайду 24

Вирішальну роль у любовному почутті відіграє «життя» серця», яке, однак, будучи не контрольоване розумом, тверезою розсудливістю, нерідко стає причиною страждань, а то й трагедії героя. Безоглядне природне почуття, кероване тільки серцем, робить нещасною Оксану («Сердешна Оксана» Квітки-Основ'яненка), занапащає життя Олесі («Козачка» Марка Вовчка), призводить до загибелі Катерину («Катерина» Т. Шевченка). Сердечне почуття, любов чи ненависть, у Марка Вовчка нерідко виступають як присуд долі, яку ні об'їхати, ні обійти («Козачка», «Чари», «Свекруха», «Максим Тримач», «Данило Гурч»).

Номер слайду 25

Подальший поступ сентименталізму в українській літературі пов'язаний із процесом суб'єктивізації образу автора (оповідача), відмовою від дидактичних повчань, появою окремого художнього «я», як героя твору, що створювало ширші можливості для емоційних оцінок зображуваного, розширювало діапазон індивідуалізації образу.

Номер слайду 26

Відкриття несталості й динамічності внутрішнього світу в людині та прагнення заглибитися в нього в естетиці сентименталізму не могли не позначитися на формуванні реалізму в українській літературі середини і другої половини XIX ст. Вже Марко Вовчок вводить в літературу героя, що відзначається більш складною психологією, ніж персонажі Квітки-Основ'яненка і не може бути однозначно охарактеризований як суто позитивний чи негативний.

Номер слайду 27

В центрі багатьох оповідань письменниці трагічна доля людини, насамперед жінки, яка змальовується в реалістично-сентиментальному дусі («Одарка», «Сестра», «Горпина», «Козачка» та ін.). 

Номер слайду 28

Не позбавлені впливу сентименталізму і твори представників етнографічно-побутової школи в українській літературі середини XIX ст., які в основному орієнтувалися на руссоїстську парадигму «природної людини», насамперед селянина. Загальна тенденція їх розвитку, зорієнтована на етнографізм і фольклоризм, відзначалася поглибленням сентиментально-ліричного начала, хоча при цьому й давався взнаки емпіричний спосіб відтворення «потоку життя» («Дзвонар», «Старці» Д. Мордовия, «Вірна пара», «Перемогла», «Не було зранку — не буде й д'останку» Ганни Барвінок та ін.).

Номер слайду 29

Сентименталізм не обійшов стороною і українську драматургію, де він утверджувався в процесі занепаду основних принципів шкільної драматургії XVII—XVIII ст. Чуттєвість стає засобом морально-етичного відродження героїв. Усе це проявляється уже в «Наталці Полтавці» І. Котляревського, де любовна колізія з найбільшою повнотою й очевидністю дала героям змогу виявити природу своїх почуттів, глибину й чистоту внутрішнього світу. У поведінці Наталки і Петра виразно проступають риси сентиментальних героїв, здатних не тільки глибоко переживати (аж до душевної розчуленості і сліз) незгоди життя, а жертвувати своїми інтересами для щастя інших. 

Номер слайду 30

Сентименталізм в українській драматургії першої половини XIX ст. проявився у виборі позитивного героя із нижчих верств суспільства, який живе за велінням власного серця, у конфлікті між чутливими персонажами й обставинами, у введенні в сюжет любовного трикутника, в якому сентиментальні герої були протиставлені їх антагоністам, що надавало творам напруженого інтригуючого характеру.

Номер слайду 31

Сентименталізм охопив з різною мірою інтенсивності всі три літературні роди — епіку, лірику й драму, культивуючи передусім ті жанри, які найбільш послідовно давали змогу оцінити почуття героя зсередини його внутрішнього світу: елегію, пісню, сонет, баладу, повість, оповідання, етнографічно-побутову драму. Динамічна лабільна художня структура українського сентименталізму спричинилася до того, що він легко вступав у плідні контакти з іншими літературними явищами епохи — просвітительським реалізмом, преромантизмом і романтизмом.

pptx
Додано
20 березня 2019
Переглядів
527
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку