Презентація. "Шевченко - наш. Він - для усіх століть..."

1814-1861 Шевченко – наш. Він - для усіх століть… Свою Україну любіть, Любіть ії… В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть.

Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє. Радіють люде, що одпочинуть, А я дивлюся... і серцем лину В темний садочок на Україну.

Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені 13 минало”. Золотим сонячним промінчиком в темряві була щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко

За що мене, як росла я, Люде не любили? За що мене, як виросла, Молодую вбили? За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту? Дивуються, Не знають, де діти! Скажи мені, мій братику, Королевий Цвіте!

“У тієї Катерини…”