Тема: Шляхи розвитку світової музики в другій половині ХХ ст.

План

1.Соціологічні проблеми культури в кінці ХХ ст. Етично-екологічні, гуманістичні тенденції в музиці ХХ ст. Тема війни і миру в музиці. Авангард. Неоавангард. Полістилістика, традиціоналізм.

2.Олів’є Мессіан — розвиток та продовження традицій французької музики.

3.Неоавангардові пошуки в творчості композиторів другої половини ХХ ст: на прикладі творів П. Булєза, К. Штокгаузена, Дж. Крамба, Я. Ксенакіса, Д.

Лігеті.

4.Б. Бріттен – представник англійської сучасної музики.

5.Представники сучасної польської музики: К. Пендерецький, В.

Лютославський, А. Нікодемович.

Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у XX — на початку XXI ст. відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток. XX століття позначилося також нечуваним геноцидом, гонкою озброєнь, дегуманізацією суспільних відносин. У той же час людина нечувано розширює свій науковий і творчий потенціал, реалізує ідеї, які раніше вважалися фантастичними, а в галузі художньої творчості прагне знайти нові, нетрадиційні форми самовираження.

У минулому столітті людство почало усвідомлювати «історію як процес самореалізації людини в культурі». Західна культура розвивалася у двох напрямах:

—  дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності у межах цього художнього напряму;

—  пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до появи культури модернізму.

Для художньої культури XX ст. властиві відсутність єдиного мистецького стилю і панування цілого ряду течій; зв´язок митців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитним війнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури, постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напряму приходить інший; поява нових видів мистецтва (кіно і телебачення), що роблять значний вплив на маси.

Складним і суперечливим був розвиток музичної культури XX ст. Як і інші види мистецтва, музика цього часу створила справжні художні цінності, використовуючи традиції попередньої доби та сміливо вдаючись до новаторських експериментів.

Саме на прикладі музики яскраво помітне формування масової культури, орієнтованої на індустрію розваг.

На початку XX ст. перед композиторами, як і перед іншими митцями, постала проблема відображення динамізму епохи, гострих соціальних проблем, пошуку нових виражальних засобів і рішень, нових форм втілення життєвого матеріалу. Незважаючи на новаторство, музичне мистецтво XX ст. пов´язане з класичною музикою XX ст., в тому числі з романтизмом та імпресіонізмом.

Основними стилями музики другої половини XX століття є авангард (авангардизм),  неоавангард, полістилістика, традиціоналізм.

ÒАвангардизм у музиці це сукупність течій конструктивістського спрямування, (конструктивізм - стиль, напрямок в мистецтві що характеризується суворістю,

геометризмом, лаконічністю форм і

монолітністю зовнішнього вигляду) що виникли після 2-ї світової війни й розвиваються досі.

Òв узагальненому вигляді, авангардну музику можна розглядати як ту, що займає екстремальні позиції в межах традиції, в той час як експериментальна музика

лежить за її межами

ÒАвангардна музика логічно завершує процеси створення як нової звукосфери

музичного мистецтва,

відмінної від музики класикоромантичної традиції (18–19 ст.), так і нових засад

музичного сприйняття,

зорієнтованого не стільки на

мелодичне, скільки на цілісне

«звукосферне» відчуття музики.

ÒАвангардизм у музиці істотно, «революційно» розширив межі естетичного освоєння звукового простору (активне використання

математично -ігрових моделей витворення музики тощо), відкривав нові шляхи для синтезу мистецтв – музики й сценічної дії, музики й

декламації

ÒСеред класиків авангардизму в музиці –

Л. Булез (Франція),

К. Штокгаузен (Німеччина), Дж. Кейдж (США),

К. Пендерецький (Польща),

А. Пуссер (Бельгія), Д. Ліґеті

(Угорщина), М. Кагель

(Аргентина)

З класичним авангардом неоавангард (50-70- р.р. 20 ст.) зближує рішучий розрив з міметичними («відтворення життя») концепціями творчості, вільний пошук принципово нової фактури - цього разу аж до повної відмови від напрацьованих творчих прийомів і способів відображення світу і самовираження (слова, звуку, кольору), що і утворює специфіку «нео». Це зречення від спонтанної естетичної насолоди на користь інтелектуального задоволення від розгадування художніх ребусів.

При цьому інтелектуалізм поєднується з ідеями повної свободи творчості.

Спільними для неоавангарда в різних видах і жанрах мистецтва є принцип імпровізації, нехтування змістовною стороною творів, установка на колективний характер творчості, розмивання меж між мистецтвом і немистецтвом.

Полістилістика (від гр. poly — багато і стиль) — зумисне поєднання в одному творі несумісних, або надзвичайно відмінних, різнорідних стилістичних елементів. Основні форми полістилістики – колаж, цитата, псевдоцитата, ілюзія, алюзія, натяк тощо.

Традиціоналізм  -  найменування художніх напрямків, що протистоять радикальним прагненням авангардизму. Традиціоналістські тенденції безпосередньо продовжують стилі минулого, такі, як класицизм і романтизм, а також нові напрямки, що вже стали класичними

(імпресіонізм,        модерн),       уникаючи                                    різкої,

"революційної" художньої тактики.

Олів’є Мессіан

1908-1992

 французький композитор, органіст, музичний теоретик, педагог.

Естетика Мессіана розвиває основний принцип групи «Молода Франція», яка закликала повернути музиці безпосередність вираження почуттів. У числі стильових витоків своєї творчості сам композитор називає крім французьких майстрів (К. Дебюссі) григоріанський хорал, російські пісні, музику східної традиції (зокрема, Індії), спів птахів.

Твори Мессіана пронизані світлом, таємничим сяйвом, вони іскряться блиском яскравих звукових фарб, контрастами простої, але витонченої за інтонацією пісні, сплесків енергії, безтурботних голосів птахів, навіть пташиних хорів і екстатичної безмовності душі. У світі Мессіана немає місця побутовому прозаїзму, напрузі і конфлікту людських драм; навіть суворі, жахливі образи найбільшої з воєн ніяк не запм'яталася в музиці «Квартету на кінець часу». Відкидаючи низьку, буденну сторону дійсності, Мессіан хоче затвердити на противагу їй традиційні цінності краси і гармонії, високої духовної культури, причому не «реставруючи» їх за допомогою якоїсь стилізації, а щедро використовуючи сучасну інтонаційність і відповідні засоби музичної мови.

                            Квартет на кінець часу

Неоавангардові пошуки в творчості композиторів другої половини ХХ ст: на прикладі творів П. Булєза, К.

Штокгаузена, Дж. Крамба, Я. Ксенакіса, Д. Лігеті.

П’єр Булез

1925-2016

французький композитор, диригент та музичний діяч

Володар 26 Грэмми і титулу одного з 10 кращих диригентів всіх часів. Французький композитор і диригент П'єр Булез був однією з найвидатніших особистостей в класичній музиці 20 століття більше 50 років.

Булез є представником покоління композиторів, які здобули популярність відразу після Другої світової війни. Композитор прагнув змінити музику, складений ним "Молоток без майстра" є одним з найвидатнішим творів авангардної музики.

Булез також вважається одним з найвідоміших диригентів у світі. Він керував філармонічними оркестрами Клівленда і Нью-Йорка, симфонічним оркестром ВВС. Примітно, що Булез ніколи не використовував диригентську паличку і керував оркестром двома руками.

Карлхайнц Штокхаузен

1928-2007

Європейська музика другої половини минулого століття не знала більш радикального і послідовного новатора, ніж Штокхаузен. До своїх акустичних експериментів композитор приступив на початку 50-х. Велика частина експериментів була пов'язана з ускладненням методу серіалізму - композиторської техніки, батьком якої вважається Арнольд Шенберг. Один з найвідоміших творів Штокхаузена - "Групи" - написано для великого симфонічного оркестру. Оркестр розбитий на три групи, практично ідентичні за складом. Оркестри розташовуються в трьох різних кутах зали. Музичні пасажі, які вони грають, іноді повторюються, але з деяким зрушенням і трохи в різному темпі: звук  ніби пливе, циркулює з кутка в куток з різною інтенсивністю.

“Групи”

Джордж Крамб

1929

американський композитор, «класик сучасної музики», творець унікальної альтернативної графічної системи нотації, член об'єднання «Нова віртуозність» («New Virtuosity»).

Основні риси стилю Крамба:

•Провідний жанр творчості — інструментальна музика. Кожен твір — приклад неординарного тембрального вирішення творчого задуму. Наприклад, в «Вічному світлі» композитор використовує звучання грецьких тарілок на мембрані литавр, а також тембр басової поперечної флейти, який маже не використовується у музичній практиці.

•Інтимність, камерність музики. Улюблений інструмент — фортепіано, яке є обов'язковим учасником інструментальних ансамблів.

•Однообразність та перевага експозиційних типів викладу тематизму, тяжіння до циклічності. Музичний театр Крамба не передбачає динамічної драматургії, тому для композитора не притаманний тематичний контраст, боротьба протилежних начал. Основні теми творчості: трагедія особистості, тема дитини (трактується як ностальгія за втраченим дитинством людства), тема космосу.

•Використання авторського методу «розширених» можливостей інструментів — пошук нових способів звуковидобування на традиційних інструментах.

•Символічність, яка проявляється зовнішньо завдяки оригінальній нотації. Здебільшого Композитор обирає багатозначні, вічні символи: хрест, око, спіраль, квадрат, коло. Альтернативна нотація Крамба виконує функцію візуалізації ідеї композитора: «Я прагну відтворити зміст своїх ідей в партитурі, наближаючи візуальне оформлення до змісту, який закладений у творі».

         Камерно-інструментальний твір “Чорний янгол”

Яніс Ксенакіс

1922-2001

грецький композитор і архітектор, один із лідерів модернізму і концептуалізму в музиці й архітектурі, засновник напрямку стохастичної музики та один із найвизначніших композиторів експериментальної електронної музики.

Ксенакіс один з наймузикальніших математиків минулого століття, його музика - це математика, яка звучить, це логіка, це контроль над почуттями і, на перший погляд, повна відсутність ліній. Коли починаєш слухати його твори, відбувається перехід від Буття до Небуття, від Порядку до Хаосу, від нескінченності до секунді.

Ксенакіс створює те, що можна назвати поезією і філософією, зітканою зі звуків, але це не чуттєві переходи, які змушують серце співпереживати, страждати чи радіти, це скоріше чіткий опис світу, який нас оточує, складеного в геометричне звучання. Один з найцікавіших композиторів двадцятого століття показує нам одну важливу думку, що музика - це синтез раціонального і поетичного, він ставить надзавдання, перевтілюючи теорію ігор, теорію ймовірності, архітектурні закони в музичне звучання, наповнені холодною пристрастю.

Рithoprakta - для струнного оркестру, 2 труб і ударних

Одним з головних питань, що цікавили Лігеті-композитора, було питання поліфонії— взаємодії в одному творі різних мелодичних голосів. Лігеті вважається розробником так званої мікрополіфонії— особливої композиційної техніки поєднання великої кількості (зазвичай понад 10) самостійних мелодичних голосів, що розташовані дуже близько одне від одного і внаслідок цього зливаються в суцільний звуковий комплекс, всередині якого вже неможливо розрізнити окремі голоси. Творчу фантазію Лігеті живить музика багатьох епох і

австрійський композитор угорського походження

                       Етюд №13 “Драбина диявола”

Видатний представник сучасної англійської музики. Дебютував як композитор на фестивалі сучасної музики у Флоренції (1934). Один із засновників і керівник  Англійської оперної групи, малої оперної трупи лондонського театру «Ковент-Гарден» , а також фестивалю в Олдборо (1948). З його творчістю пов'язано відродження англійського музичного театру. Він написав 11 опер. Найбільші досягнення  в області камерної опери ( «Поворот гвинта», 1954, і ін.). Сценічна музика відрізняється яскравим національним своєрідністю, гостротою драматичних колізій, глибиною психологічних характеристик, різноманітністю музичновиразних засобів (серед вокальних партій - і мелодійні, і жорсткосухуватого характеру). Для музичного стилю характерно поєднання традицій 17-18 ст. (Г. Перселл, І. С. Бах і ін.) з гостро сучасними

Бенджамін      музичними засобами ( «Військовий реквієм» для співаків-солістів, змішаного хору, хору хлопчиків, симфонічного оркестру та органу, 1961).

Бріттен 1913-1976

 британський композитор, диригент та піаніст, засновник англійської композиторської школи в ХХ ст.

                  Б. Бріттен, Військовий реквієм, 2 ч. - Dies irae

Етично-екологічні, гуманістичні тенденції в музиці ХХ ст. Польська музика

Після відновлення Польської держави (1918) музичне життя Польщі визначалася багатоманіттям творчих течій. Важливе значення мала діяльність К. Шимановського, що продовжував неоромантичні традиції. В той же час набував поширення неокласицизм (В. Лютославський). Створювалися нові музичні товариства, вищі і середні навчальні музичні заклади.

У роки другої світової війни польське мистецтво розвивалося лише консперативно, організовувались таємні концерти, створювались повстанські пісні. У повоєнні роки Польща зазнавала ідеологічного тиску, що позначився і на музичному мистецтві. З 1960-х років польська музична культура поступово входить у європейський авангард. Серед найвідоміших польських композиторів — В. Лютославський та К. Пендерецький.

Вітольд  Лютославький 1913-1994

 польський композитор 20 століття, автор чотирьох симфоній, низки камерно-інструментальних і камерно-вокальних творів

Раннім творам Лютославського властиве звернення до польського фольклору, що проявляється у гармонічному та мелодичному відношеннях. Також раннім творам властиві риси французького міжвоєнного неокласицизму.

Симфонічним творам раннього періоду властива віртуозна оркестровка, значна кількість контрастів, відсутність симетричних і регулярних структур (нерівна довжина фраз, рвана ритміка), принцип конструювання великої форми по моделі оповідання з відносно нейтральною експозицією, захоплюючими поворотами в розгортанні сюжету, нагнітанням напруженості і ефектною розв'язкою.

 «Відлига» 1950-х років відкрила польським митцям можливості стилістичних пошуків. Лютославський, подібно багатьом його колегам, захоплюється додекафонією — в цій манері написана «траурна музика» пам'яті Бартока для струнного оркестру (1958).

З розвитком композиторської техніки, композитор відходить від фольклорної та неокласичної стилістики. За визнанням композитор «[ті дні] я не міг компонувати як хотів, і тому компонував як міг». Слід зазначити, що на відміну від багатьох композиторів другої половини 20 століття, Лютославський уникав властивих постмодернові стилістичних алюзій чи цитувань. Також В.Лютославський не залишив жодного електронного твору, обмежившись виключно традиційними оркестровими інструментами.

           В.Лютославський. Варіації на теми Паганіні

Кшиштоф Евгеніуш Пендерецький

1933 - 2020

польський композитор, диригент, педагог

Ранні      твори    Пендерецького    відзначаються         сонористикою. Сонористика

(сонорний напрям у музиці; ит. Sonore - звучати) - музична діяльність, в основі якої лежить не висота звуку, а тембр і в якій йде пошук нових музичних фарб (нетрадиційних звучань: грають на тростині, на пилці, паличками по струнах рояля , ляскають по деці, по пульту, витягають звук шляхом протирання мундштука хусткою), найвідоміші твори в цьому стилі — «Плач по жертвах Хіросіми», «Поліморфія», «De natura sonoris».

В середині сімдесятих років Пендерецький відходить від сонористики і орієнтується на здобутки німецької симфонічної музики кінця XIX століття («Symfonia wigilijna»).

Кшиштоф Пендерецький був один із композиторів, яким замовляли твір на відкриття Літніх Олімпійських ігор 2008 в Пекіні.

                       “Плач по жертвах Хіросіми”

Яскравим епізодом мистецького життя Львова стала діяльність композитора Андрія Нікодемовича – поляка за походженням, непересічного композитора, піаніста, режисера і навіть різьбяра. Критикований за невідповідність соцреалістичним канонам, митець змушений був еміґрувати до Польщі, залишивши в Україні творче середовище своїх

           Анджей    учнів – композиторів, піаністів і музикознавців.

Нікодемо́вич Андрій Нікодемович, за спогадами сучасників, був людиною різнобічно обдарованою. Його

            ^1925-2017          головним покликанням була творчість.

Не лише непересічний піаніст, але й оригінальний режисер (автор короткометражних фільмів-новел, у яких виявився його комедійний дар); дуже цікавий і своєрідний митець у дерев'яній різьбі, автор капличок і розп'ять (матеріалом для митця найчастіше було натуральне дерево, корені, кора).

Окрім того, композитор займався астрономією, збудувавши собі телескоп. Як піаніст А.Нікодемович винайшов досконалий і водночас спрощений спосіб настроювання фортепіано.

Основою світобачення композитора було християнство, прищеплене та виховане батьками, віра, без якої він не мислив свого життя. Саме вона наклала найбільший відбиток на його особистість і творчість, на ставлення до людей; сформувала ієрархію цінностей, у якій духовні завжди передували матеріальним. Ідеї християнського універсалізму та відкритості до світу знаходили підґрунтя і в генеалогії композитора (серед його предків були поляки, українці та вірмени).

Анджей Нікодемович "O jak bolejesz Matko", кантата для мішаного хору