Презентація "Симон Петлюра"

Інформаційний матеріал до теми “Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення української державності”. 10 клас Христинівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 ім.О.Є.Корнійчука Христинівської міської ради Черкаської області Новіцька Ж.В

Петлюра С. В. - голова Директорії УНР (1919) Петлюра Симон Васильович Петлюра Симон Васильович (1879 – 1926 рр.). Державний, військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст, редактор. Член Української Центральної Ради та Малої Ради (1917 р.); голова Української фронтової ради Західного фронту (квітень 1917 р.); голова Українського військового генерального комітету (з 15.06.1917).

Симон Петлюра Петлюра Симон Васильович Голова Всеукраїнського союзу земств (1918); Головний отаман Армії УНР (із листопада 1918); голова Директорії УНР (1919). Після поразки Визвольних змагань - в еміграції в Польщі (1920 — 1923), Угорщині (1923), Австрії (1924), Франції (1924 — 1926). Вбитий більшовицьким агентом. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Оголошення І Універсалу Центральної Ради на Софійській площі. Київ, 12 (25).06. 1917 р. Проголошення ІІІ Універсалу Центральної Ради на Софійській площі. В центрі - Петлюра С.В., Грушевський М.С., Винниченко В.К. 1917 р. Представники Центральної Ради підписують угоду в Брест-Литовську. Лютий 1918 р. Представники Директорії вітають делегацію ЗУНР перед проголошенням Акта злуки ЗУНР і УНР. Зліва направо: Л.Бачинський, С.Петлюра, В. Винниченко. Київ, 22 січня 1919 р. Етапи великого шляху

Голова Директорії В. Винниченко і головний отаман С. Петлюра під час мітингу на Софійській площі. Київ, 19 грудня 1918 р. С. Петлюра – головний отаман армії УНР Голова Д— В. Винниченко (член УСДРП). Члени Директорії: С. Петлюра (член УСДРП), головний отаман армії УНР; Ф. Швець (член УПСР), професор геології; А. Макаренко (представник об'єднаної ради залізничників України), безпартійний; П. Андрієвський (член Української партії самостійників - соціалістів), адвокат.

Володимир Винниченко (14 грудня 1918 р. - 13 лютого 1919 р.) Симон Петлюра (13 лютого 1919 р. - 10 листопада 1920р.) Внутрішня політика Директорія відновила закони УНР. Призначила свій перший уряд — Раду народних міністрів на чолі з В.Чехівським. Найвища виконавча влада належала Директорії з п'яти осіб, вища законодавча - Трудовому конгресові, що його обирало трудове населення України. Після злуки УНР і ЗУНР до складу Директорії увійшов представник ЗУНР Є. Петрушевич. Відновлювалися 8-годинний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок. Прийнято закон про автокефалію Української православної церкви. Задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу .

Керівники Директорії та армії УНР. Сидять: Ф.Швець, С.Петлюра, А.Макаренко. Кам’янець-Подільський, липень 1919 р. Зовнішня політика Директорія змогла розширити міжнародні зв'язки УНР. Україну визнали Угорщина, Чехо-Словаччина, Голландія, Ватикан, Італія. Водночас Директорія: 1. Не домовилася про мир із радянською Росією, хоча переговори про його укладення велися від кінця грудня 1918 р. 2. Радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни. 3. Директорія не погодилася на об'єднання Директорії, з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР. 4. Домовитися з країнами Антанти про допомогу Директорія не спромоглася.

Важливою датою в історії УНР і ЗУНР стало 22 січня 1919 року. У цей день на Софійському майдані в Києві було проголошено: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна». ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗоУНР) і надано їй повну автономію. Єдиним державним гербом став тризуб замість ухваленого раніше для ЗУНР золотого лева на блакитному полі . Мітинг на Софійському майдані під час проголошення соборності Української держави. Київ. 22 січня 1919 р. Об’єднання УНР і ЗУНР

Приїзд голови Директорії УНР С.Петлюри в м. Кам'янець-Подільський. 1920 р. Директорія УНР у 1919 – 1921 рр. Діячі УНР не розглядали Антанту і білогвардійські війська А. Денікіна як союзників, оскільки ті рішуче заперечували існування самостійної України. Але, за відсутності зброї, амуніції і сильної армії, Директорія змушена була розпочати переговори з Антантою. Під час зустрічі в Одесі французьке командування в ультимативній формі зажадало: реорганізації уряду УНР і самої Директорії, вилучення з її складу представників соціалістичних партій, в тому числі В. Винниченка і С. Петлюри; відмови від більшовицької соціально-економічної політики; збільшення армії УНР до 300 тис. та підпорядкування її нарівні з Добровольчою армією Денікіна командуванню Антанти.

Директорія УНР у 1919 – 1921 рр. За спогадами В. Винниченка, начальник штабу антантівських військ в Одесі А. Фрейденберг брутально заявив членам української делегації: «Голову Директорії В, Винниченка й голову Ради народних міністрів В. Чехівського вигнати, як собак... бо вони більшовики. С. Петлюру усунути - бо він бандит» … В. Винниченко вийшов зі складу Директорії і передав свої повноваження С. Петлюрі, який заявив про припинення членства в УСДРП. В.Чехівський подав у відставку, а безпартійний С. Остапенко очолив уряд. Влада в Директорії зосередилася в руках С. Петлюри, який сподівався знайти порозуміння і допомогу з боку Антанти, але цього не сталося. Переслідувані радянськими військами, загони Петлюри в березні 1919 р. залишили Вінницю. Черговою резиденцією уряду УНР стала Жмеринка, а з травня – Радзивилів. 6 листопада укладено угоду про перехід армії УГА на бік Денікіна. 21 квітня 1920 р. між Польською Республікою і УНР було підписано Варшавську угоду, яка поставила УНР у залежність від Польщі (відмова від ідеї соборності українських земель). Грудень 1919 – травень 1920 рр. – перший зимовий похід військ УНР. У листопаді 1921 р. відбувся другий зимовий похід військ УНР, який став останнім збройним виступом армії УНР. С.Петлюра перебував в еміграції у Польщі з 1920 по 1923 роки.

Огляд військ Директорії Причини поразки Директорії Неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим, державний апарат, армію і органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрі, так і на місцях. Нехтування впливу більшовицької агітації та пропаганди на населення. Нерішучість у проведенні внутрішньої політики, яка мала б створити широку соціальну основу режиму. Пошук підтримки серед зовнішніх сил Втручання радянської Росії, яка готувала на своїй території військові частини та направляла їх в Україну. Серед членів Директорії не було згоди щодо напрямку найближчої політики, особисте суперництво В. Винниченка і С. Петлюри. Широкі маси населення України не усвідомлювали необхідності створення і зміцнення власної держави.

Використані джерела Грицак Я. Нарис історії України. - Київ, 1996. Коваленко Г. Українська історія. - Київ.1993р.- ст. 120-129 Мороко В. Історія України. – Київ, “Генеза”,2000р. - ст.73-75 Субтельний О. Нарис історії України.-Львів,1992р. - ст.146-149 Україна: Хроніка ХХ століття. Довідкове видання. Рік 1918. –Київ, 2005. – с. 221 Середницька Г. Історія України. –Київ, “АСК”. 2007р. ст. 70-76. Гісем О.В. Історія України: підруч. Для 10 кл. – Х., 2018. www. archives.gov.ua