1.   Що вам відомо про пряму мову з попередніх класів?

2.   З якою метою люди використовують пряму мову? Яка відмінність між прямою та непрямою мовою?

3.   Яку структуру мають речення з прямою мовою?

4.   Які розділові знаки використовуються при прямій мові?

•       Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою (П, п).

•       Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора (А, а).

У процесі спілкування у мовців виникає потреба передавати чи відтворювати висловлювання інших.

Які ж існують способи передачі чужого мовлення?

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з усіма граматичними, інтонаційними та стилістичними особливостями. (Пантелеймон Гаврилович запитав: «Як здоров’я у Шевчука?»(М.Руденко)) Пряма мова може складатися з одного слова, одного речення і з кількох речень. Пряма

мова супроводжується реченням, що вказує на те, хто є мовцем та адресатом, за яких обставин вона

висловлена. Таке речення називається словами автора. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова і слова автора

поєднуються за змістом та інтонаційно, тобто без

допомоги сполучників. Інтонація слів автора завжди розповідна, а інтонація прямої мови може бути розповідною, питальною, спонукальною, окличною та

неокличною

Для передачі чужого мовлення використовується також непряма мова.

Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Денис розповідав, що він бачив лося на власні очі). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення.

Непряма     мова   передається  складнопідрядним реченням, у якому головне речення передає слова автора, а підрядне передає чуже мовлення (і своє власне) як непряму мову.

Невласне пряма, або вільна непряма, мова є особливим стилістичним прийомом, за допомогою якого автор глибоко розкриває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення. Вона становить поєднання непрямої мови з елементами прямої, зберігаючи певною мірою при цьому порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке передається письменником шляхом ніби перевтілення у свого героя: Челядь гуляє па майдані; старі гомонять під ворітьми, а в Маланки звичайні гості — думки. Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити.

Андрій знов не найнявся. Отак щороку легкого хліба шукає (М.

К.); Кайдашиха обтерла білою хусткою сап 'янці і гордовито дивилась навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості (І. Н.-Л.). У наведених прикладах мовлення персонажів включається в авторську розповідь різними способами (інтонація, вставні слова тощо), що надає всьому вислову експресивності й емоційності.

Цитатою називається дослівно наведений зі збереженням усіх граматичних та стилістичних

особливостей уривок із чужого висловлювання, що використовується мовцем для підтвердження чи

пояснення власних думок. Тому в цитаті не можна

нічого змінювати, навіть розділових знаків. Цитата на письмі береться в лапки (Борис Буряк пише, що «в

художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра

Довженка завжди присутній сам автор»)

Пряма мова ПІСЛЯ слів автора

І тихо-тихесенько я промовляла: “Сон літньої А: “П “. ночі, мені тебе жаль»  (Леся Українка)

Он чутливо спить очеретина і шепоче

                    світу: “Не буди!” (П.Перебийніс.)          А:“П! “

Я спитав колись у батька: “Ви скажіть мені,

                  на щирість, що найтяжче ранить серце?”    А: “П ? “

І почув: “Несправедливість”. (М.Нагнибіда.)

Пряма мова ПЕРЕД словами автора

«Я ні з ким не бився»,— відказав Олесь.

(П.Панч)                                                            “П “, - а.

“Дивись, коханий мій, дивись! В моїх

          очах – весна!” – казала так мені колись      “П !“ - а.

красуня чарівна. (М.Вороний.)

«А куди ви їдете, люди добрі?» — осмілився спитати Павлусь (А. Чайковський)

“П ?“ - а.

Пряма мова РОЗРИВАЄТЬСЯсловами автора. П – одне речення

“ Хіба що… - майже пошепки промовила “П…-а, - п”.

вона,- я сама спробую ”.

«Рано ти,— каже батько,— закінчив           “П,- а, - п”.

науку» (Остап Вишня).

«Ні, - зринула мисль, - у такий спосіб пожежіперетнутине дорогу згаситистихії, треба трактором !» (В.Скуратівський) “П, -а, - п!”.

“За що ж, - хто-небудь попитає, -

Зозуля Півня вихваляє?” (Л.Глібов.)               “П, -а,- п?”.

Пряма мова РОЗРИВАЄТЬСЯсловами автора. П – кілька речень

«Ходять тут усякі... — бурмоче дід. —     “П…-а. - П”.

Недавно двоє пройшло» (О. Донченко).

«Зажди! — просить хлопчина.— Не

тікай від мене, візьми мене із собою, “П!(?)-а.-П”.

перевези!» (Б. Лепкий).

“Та ні, я того не кажу, - відповідав              “П, -а. - П”.

Зінько. – Знаю, що земля це ваша ”

«Пізно, Володько,— і додала тим

самим легким смішком: — Ех ти, “П,-а:-П!(?)”.

сторож!» (І. Сенченко).