Презентація "Становлення національної музичної культури XIX - XX ст."

Становлення національної музичної культури XIX - XX ст.36 урок

Музична культура Західної України

Михайло Вербицький (1815— 1870)Фундатором Перемишльської композиторської школи став священик Михайло Вербицький (1815— 1870), який писав духовну музику в західноєвропейських традиціях. На вірш П. Чубинського «Ще не вмерла України…» Вербицький написав солоспів із супроводом гітари. Твір побачив світ у збірці «Кобзар» (1885) і почав поширюватися у численних різновидах. Саме як національний гімн «Ще не вмерла Україна» визнавався І. Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Особливо широко вживали цей гімн через те, що його авторами були наддніпрянець Павло Чубинський і галичанин Михайло Вербицький — це підкреслювало соборність українських земель. Як державний, його законодавчо закріплено ухвалою сейму Карпатської України (1939). Зі здобуттям Україною незалежності ця пісня стала Державним гімном, символом відродження та єдності українського народу.

Михайло Вербицький (1815— 1870)Зі здобуттям Україною незалежності ця пісня стала Державним гімном, символом відродження та єдності українського народу.17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні уславленого хору ім. Г. Верьовки під керівництвом А. Авдієвського. Так Гімн, створений двома синами розділеної Імперіями України, повернувся до пісенної скарбниці народу…

Анатоль Вахнянин (1841—1908)Діяльність Анатоля Вахнянина винятково багатогранна: це – літератор, публіцист, педагог, редактор, композитор, диригент, дослідник фольклору та творчості Тараса Шевченка, автор підручників з історії та географії. Його ім’я знаходимо при ознайомленні з діяльністю об’єднання українських студентів «Віденська Січ», товариств «Просвіта», «Руська Бесіда», НТШ, «Руського педагогічного товариства», співочого товариства «Торбан», «Боян» (пізніше – «Союзу співацьких музичних товариств», згодом – Музичне Товариство ім. М. Лисенка), Вищого Музичного інституту, політичного товариства «Народна рада».

Анатоль Вахнянин (1841—1908)Провідним жанром творчості вважають хорові композиції, оскільки у творчому доробку музиканта їх чимало. У нього є ціла низка хорів, орієнтованих на аматорські колективи, з якими йому доводилося співпрацювати. Хори Вахнянина належать до популярного в Галичині жанру лідертафель – чотириголосної хорової пісні з простою, доступною фактурою. Саме такі, за спогадами композитора, він співав на співочих годинах під час навчання в гімназії. Дуже важливу частину творчого доробку складають сольні вокальні твори, адже сам композитор був достатньо яскравим виконавцем-солістом. Є також низка творів написаних як музичні вставки до сценічних вистав, подібно до творів М. Вербицького. Наприклад, музичні вставки до драми  Федора Заревича «Бондарівна». Досвід у написанні сольних вокальних та хорових творів став у нагоді при створенні низки музично-драматичних вистав, а також до твору, що вважають першою українською оперою  –  «Купало». В'язанка українських пісень в обробці А. Вахнянина. Хор «Жайвір».

26.03.2020 За життя автора, в 1872 р. була поставлена перша дія. Прем’єра опери «Купало» відбулася в 20-ті роки минулого сторіччя у Харкові. Пізніше твір був забутий, вважався неготовим до постановки. Зрештою, в 1990 р. під редакцією Мирослава Скорика «Купало» поставили на сцені Оперної студії при Львівській консерваторії (тепер ЛНМА ім. М. Лисенка). Фінал опери «Купало»Анатоль Вахнянин (1841—1908)

Остап Нижанківський (1862—1919)Священник УГКЦ (капелан), композитор, дириґент, громадський діяч. О. Остап Нижанківський був одним з молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років XIX ст., організатором музичного життя в Галичині. В 1885 році заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека» (1885—1887), яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, Анатоля Вахнянина, Миколи Лисенка (вперше в Галичині), Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича та інших. Активний пропаґандист українського хорового мистецтва; засновник, дириґент товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), дириґент «Бояна» у Львові (1895—1896 рр.), Стрию (1900—1914 рр.).

Остап Нижанківський (1862—1919)У 1918—1919 рр. о. Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. 1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Пізніше, через наступ польських військ, починалась нова доба — доба збройної боротьби за Українську державу. 13 травня 1919 року Стрий окупувало польське військо, почалися розстріли, репресії. Першою жертвою став о. Остап Нижанківський. Обдурений стрийським старостою Потоцьким, котрий обіцяв йому безпеку, з огляду на гуманне ставлення до поляків, Нижанківський залишився у місті і в травні 1919 року, після арешту польською окупаційною владою, розстріляний без суду в Стрию. О. Нижанківський, романс «О, не забудь»

Сидір Воробкевич (1836—1903)Український буковинський письменник, композитор, музично-культурний діяч, православний священик, педагог, редактор часописів Буковини, художник. Мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С. Волох та інші. Нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа (1902). Гурт «Рідна пісня» - «Заграй ми, цигане старий»

Автор понад 400 хорових творів, багатьох різноманітних за жанром літературних, музичних творів — пісень, романсів, оперет. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака. Також виступав як музичний педагог; зокрема, його учнем був видатний австрійський музикознавець українського походження Євсевій Мандичевський. За словами І. Франка, С. Воробкевич був одним з «перших жайворонків нової весни нашого народного відродження». Сидір Воробкевич (1836—1903)Слова - Сидір Воробкевич, музика - Іванка Червінська «Про мову»Пам’ятник С. Воробкевичу в Чернівцях

Денис Січинський (1865—1909)Серед українських композиторів вагоме місце займає Денис Січинський. Вражає різносторонність обдарування та масштаб його музично-громадської діяльності. Він проявив себе як композитор, педагог, диригент, фольклорист, музичний критик, організатор мистецького життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття. Творча спадщина Дениса Січинського представлена різними жанрами: це опера, кантати, хорова музика, солоспіви, камерно-інструментальні твори. У своїй творчості митець звертався до поезій Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.І. Франко, Д. Січинський «Як почуєш вночі»

Денис Січинський (1865—1909)Січинський брав активну участь у заснуванні музичного товариства львівського «Бояна». Цього ж року була написана кантата «Дніпро реве». За неї на конкурсі «Львівського Бояна» журі, до складу якого входили галицькі композитори А. Вахнянин, Г. Топольницький і О. Нижанківський, присудило Січинському першу премію. Кантата була створена для мішаного хору з баритоновим соло і повного складу симфонічного оркестру, проте найчастіше виконувалась у супроводі фортепіано, оскільки українських оркестрів у Галичині майже не було.

Денис Січинський (1865—1909)Д. Січинський сприяв заснуванню музичної бібліотеки та видавництва «Станіславівського Бояну», організував першу в Галичині українську дитячу музичну школу (розпочала свою діяльність 15 лютого 1902 року). В історії української культури Денис Січинський (1865–1909) займає особливе місце, адже він першим серед галичан вибрав музику своєю професією. Якщо більшість попередників та сучасників композитора, зокрема Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Сидір Воробкевич, Анатоль Вахнянин були священиками, які поєднували душпастирські обов’язки із музично-громадською діяльністю, то Січинський повністю присвятив себе мистецтву. Надгробок Дениса Січинського в Івано-Франківську. Музика Дениса Січинського слова Івана Франка «Не пора»

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОЛОРИТ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ xx СТ.

Левко Ревуцький (1889—1977)Український композитор, педагог, музичний і громадський діяч. Ревуцький - автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів Pевуцького), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі.

Левко Ревуцький (1889—1977)Ревуцький дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано. Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л. Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики.

Борис Лятошинський (1894—1968) До шедеврів українського мистецтва належать хори Бориса Лятошинського на вірші Т. Шевченка, М. Рильського, О. Пушкіна. Український композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Неодноразовий член журі міжнародних і всесоюзних конкурсів та активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії, Лятошинський виховав нову плеяду композиторів таких як І. Шамо, В. Сильвестров, І. Карабиць, Є. Станкович.

Борис Лятошинський (1894—1968) Хор на вірші Т. Шевченка «Тече вода в синє море», хорова капела «Дударик»

Станіслав Людкевич (1879—1979) Видатний український композитор, диригент, музикознавець, фольклорист, педагог та суспільний діяч, один з найбільш вагомих діячів Західної України початку ХХ ст. Йому судилося прожити цікаве та довге життя - композитор дожив до свого 100-річного ювілею, - сповнене плідною творчою діяльністю.

Станіслав Людкевич (1879—1979) Станіслав Людкевич виступав своєрідним каталізатором духовного життя Галичини. Він став першим музикантом-професіоналом на цих теренах, фундатором провідних музичних жанрів, насамперед симфонічного та інструментального. Творча спадщина композитора включає майже всі жанри, окрім балету. Станіслав Людкевич «Нині Адаме»

Із першим приходом «совєтів» у 1939 році і другим у 1944 році багато творів Станіслава Людкевича були заборонені для виконання, як-то «Кавказ», «Заповіт», «Дніпро». Його музику критикували. Про «Прикарпатську симфонію» радянські музикознавці говорили, що він не розумів життя радянського села, тому не втілив у симфонічну музику. А «Стрілецьку рапсодію» перейменували на «Галицьку». У 60-і роки 80-річному Станіславові Людкевичу таки дали Шевченківську премію за кантати-симфонії на вірші Шевченка «Кавказ», «Заповіт», «Наймит». Станіслав Людкевич (1879—1979) Кантата-симфонія «Кавказ» Фінал

Василь Барвінський (1888—1963)Василь Барвінський є визначним представником української музичної культури XX ст. В її історію він увійшов як композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Риси його стилю — ліричність. Палкий прихильник фольклоризму. Чутливість до ви­тонченого колориту є національним відбитком імпресіонізму.

Василь Барвінський (1888—1963)З окупацією Радянським Союзом Галичини Барвінський бере участь у музичному житті вже як директор Львівської державної консерваторії та голова Львівського відділення Спілки радянських композиторів України. На початку 1948 року Василя Барвінського було заарештовано. У МГБ його примусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи», - і рукописи були знищені. Під час десятилітнього заслання у Мордовії композитор не переставав активно займатись улюбленою справою, організовуючи самодіяльні колективи, навчаючи музичної грамоти усіх бажаючих. Тут, на засланні, він створив велику кількість обробок українських, російських, литовських, латиських, узбецьких, татарських і закавказьких народних пісень для хору та голосу з фортепіано, написав два чоловічих хори без супроводу на слова Лесі Українки «Надія», «Знов весна», частіше виконувані потім як солоспіви та ін. Барвінський «Що то за предиво»

В історію української музики Віктор Косенко увійшов, насамперед, як неперевершений лірик. Його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики та народної пісні. Одному з небагатьох українських композиторів того часу — Косенкові пощастило отримати європейську музичну освіту. Його дитинство пройшло у Варшаві. Він був справді вундеркіндом: ще у віці шести років, не знаючи нот, з голосу грав «Патетичну сонату» Бетховена. Більшу частину життя Віктор Степанович прожив у Житомирі. Тут Косенко і його друзі-музиканти створили мистецьке середовище, яке не поступалося столичному. Віктор Косенко (1895—1938)

На життя молодий Косенко заробляв ілюструючи музикою німі фільми. Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним із кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта. Адже Косенко був феноменальним піаністом. Композитор прожив лише 42 роки. Уже професор Київської консерваторії, Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні. Віктор Косенко (1895—1938)Косенко «Ноктюрн»

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!