Презентація "Стилістичні можливості фонетики".

Кондратюк Людмила Олександрівна. Вчитель української мови та літератури. Вечірньої (змінної) школи № 20 м. Києва. Стилістичні можливості фонетики

Прочитайте фрагмент із книжки О. Сербенської та М. Волощак «Актуальне інтерв’ю з мовознавцем» (К,2001). Визначте стиль тексту, дайте йому заголовок. Дослідники звукосимволізму, фоносемантики переконалися, що різні звуки викликають не однакові асоціації. Зокрема, як «погані» звуки опитувані назвали х, ш, ж, ц, ф, як грубі – д, б, г, ж, як гарний, ніжний – л. Вважають, що в українській мові цей звук пов’язаний із відчуттям плинності, його українці чують у звуках природи (лити, плавати, плисти, булькати), а, наприклад, у японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності в японців із цим звуком не пов’язується. Є мови, у яких високий відсоток голосних, у деяких – багато приголосних. О. Потебня, наприклад, окремі звуки пов’язував із почуттєвою сферою людини: [а] для нього – загальний вияв рівномірного, тихого, ясного почуття, спокійного спостереження, але одночасно й подиву; в [у] виявляється почуття протидії, страху; [і] – вияв любові, прагнення наблизити до себе предмет, добре його сприймати. Дуже схожі характеристики голосних звуків виявили й сучасні дослідники. Про художнє відчуття звуків ідеться в лекції Ю. Бельмота «Поезія як чаклунство»: «Белькотання хвилі чуємо в л, щось воложне, любовне – Ліана, Лілея, переливне слово «люблю»… Паралельне р стоїть поруч. Стоїть разом – і протилежне. Два брати – отже, один світлий, а другий темний. Р – скоре, мережене, грізне, спірне…» Звуковий зміст тексту, значення звукової форми в мові сьогодні об’єднують у спільних пошуках зусилля філологів і математиків, психологів і художників, поетів і кібернетиків. Ідеться про пошуки гармонії між звучанням і значенням слова, відповідності зовнішньої, так званої матеріальної, форми слова його значенню. На основі великого фактичного матеріалу із застосуванням складних методів і комп’ютерних обчислень дослідники доходять висновку, що у мові виразно виявляється тенденція до фонетичної мотивованості слова, і в цьому вбачають мудрий лад мови.

Поміркуємо разом !Чи мають значення окремі звуки мови, звукові компоненти поза контекстом?А чим вони асоціюються для вас?

П Р И Г А Д А Й М О !Фонетика – це…Фонема – це.. Скільки фонем містить фонологічна система сучасної української мови?

Фоностилістика вивчає засоби звукової організації мовлення, шляхи та прийоми досягнення його милозвучності, а також способи використання різних властивостей мовних звуків для створення певного стилістичного забарвлення. Кожен стиль сучасної української мови має певні особливості звукового оформлення. Митці художнього слова увиразнюють звучання своїх поетичних чи прозових творів засобами фонетики: створюють певний образ за допомогою звуків, навіюють враження шляхом повторення голосних або приголосних. Такий стилістичний прийом називають звукописом — надання твору мелодійності, чіткості, виразності за допомогою звуків. До фоностилістичних засобів належать алітерація, асонанс, анафора, епіфора, звуковідтворення, звуконаслідування.

Звуковіповтори. Алітерація. Асонанс. Звукова анафора. Звукова епіфора. Рима

Алітерація — повторення певних приголосних звуків у словах, що складають речення, для підсилення звучності тексту і через нього створення художнього образу.І знову мчиш, як метеорти.І довго світяться в душіоті розкішні натюрмортиуздовж доріг на спориші... (Л. Костенко). Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність. Коник чорний, місяць повнийІ маслини в моїй торбі. Хоч би й знав я ці дороги,Та повік не буду в Кордобі.І крізь простір, і крізь вітер,Чорний кінь, червоний обрій (Ф. Г. Лорка).

Епіфора — єдинозакінчення,  повторення одних і тих же звукових сполучень, слів, словосполучень у кінці фрази з метою підсилення виразності художнього мовлення. Різновидом є звукові епіфори, які в поетичному часто зливаються з римою. Святої, чистої води — чекаю. Ти, певно, теж сюди ходив — чекаю. Перед очима світло й світ, коли заплющу,молюся — шлях мені один — чекаю (А. Тимченко). Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій. Ми з тобою — дві крижини. Запізнілої зими,Слід розбитої сльозини. На долонях у пітьми. Ми з тобою — вічний спомин. Про все те, що не збулось;Слів далеких згаслий гомін, —Сонця наче й не було (Н. Черкес).

Звукова анафора — повторення початкових звуків — першого звука рядка у вірші або першого звука в слові. Війнув верховий вітер. Вчувався віддалений вигрім. Вгорі викаркувало вороння. Відучора всіх веселили вірлині вильоти, веселики, веснянки, в’юрки, вивільги (Л. Сердунич).  Можуть повторюватися ті самі звуки, слова, словосполучення на початку і в кінці якогось висловлювання. Така фігура називається анепіфорою, або кільцем. Не кажи, що підіймеш на крилах. Так високо-високо, над хмари, —Не летіти нам більше у парі. Не кажи, що підіймеш на крилах (Н. Черкес). Звуконаслідування — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ. У художніх творах використовується для створення більш реалістичного враження від описуваного. Тонко заводить вориння, як муха в тенетах, скиглить біль нестерпучий, плаче самотній сум… Дз-з… дзи-и… — Птруа… птруа!..— Горляний поклик все навертає крайніх в отару, тримає повідь у берегах (М. Коцюбинський).

Книжний і розмовний стилі мовлення мають різні фонетичні особливості. Книжному (повному) стилю вимові властиві повільний темп мовлення, чітка вимова звуків, правильне наголошення слів, відповідне інтонування. Це мова публічних виступів, мова радіо й телебачення. Розмовний (неповний) стиль вимови використовують у неофіційному спілкуванні, здебільшого діалогічному.

Знайдіть у поданих поетичних рядках звукові повтори.“Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна, Невже це осінь, осінь, о! – Та сама…” (Ліна Костенко)2. Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні, Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. (М. Рильський)3. “Була гроза, і грім гримів,Він так любив гриміти,Що аж тремтів, що аж горів. На трави і на квіти”.(Микола Вінграновський)

Милозвучність  – це здатність мови до мелодійного, гармонійного звучання. Евфонія (милозвучність) – це  уникання складного для вимови нагромадження звуків. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування,  використання паралельних форм слів тощо. Ламати — зломити, казати — кажу, ріг — на розі, область — обласний, будем — будемо, напишем — напишемо, сльозами — слізьми, грошима — грішми.- Завдяки чому наша мова є милозвучною?

Частина фонетичних чергувань відбувається тільки в розмовному і художньому стилях:- варіанти прийменників і префіксів ув - уві - вві, зо, од, оді - (днів зо три, одірвав);- прислівникові паралелі знову – знов, позаду – позад;- слова з діалектними або просторічними звуковими особливостями огірок – гірок – гурок; чамайдан - чемодан;- дієслівні форми на зразок читать, зна, берем;- слова дитячого мовлення ма –мама, цюця – цуцик;- повтори слів ген –ген, ось – ось.

Відредагуйте речення. Мій друг встав, щоб вже йти. Всю ніч Бетховен працював над сонатою, що і тепер милує наші вуха. Слова долунали із будинку, звідки ішла дуже мелозвучна мелодія.«На жаль, цій мрії неможливо здійснитися», - сказав вже інший голос. Бідна дівчина, мабуть вперше зіткнулося з цим чужим , жорстоким світом. Ці романи нецікаво читать, в них немає глибоких й зворушливих сторінок. Вони займалися не лише соляною промисловістю. Кожна людина має мати свій любимий фах. Ну, виросте замість неї інша, може, навіть краща квітка. Вирушали в дорогу цілим гуртом, та таланило не всім.

З’ясуйте роль інтонації для розуміння змісту речень. Поставте розділові знаки. Мати вкрила його плащем батька. Брат мій учитель. 3. Стратити не можна помилувати. Доберіть до слова говорити такі синоніми, які мають виразні звуковідтворювальні характеристики: жебоніти, воркувати, белькотіти…

Домашнє завдання: Випишіть з «Intermezzo» М. Коцюбинського кілька прикладів звукопису.