Презентація: СУЧАСНІ КАРТОГРАФІЧНІ ТВОРИ

СУЧАСНІ КАРТОГРАФІЧНІ ТВОРИ ТЕМА 2. КАРТОГРАФІЯ Підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти Сергій Коберник,Роман Коваленко

Пригадайте! 1. Які існують способи зображення Землі або її окремої частини? 2. Які переваги й недоліки зображення на глобусі й географічній карті? 3. Які існують традиційні та новітні способи орієнтування на місцевості?

Наука картографія та географічна карта. Наука, яка охоплює вивчення,створення, редагування та практичне використання географічних карт, називається картографією. Результатом роботи картографів є створення картографічних творів: географічних карт та атласів у паперовій та електронній версіях. Власне,створення карти називають картографуванням, яке передбачає вибір її тематики,розроблення змісту, обґрунтування способів картографічного зображення. Географічна карта – це зменшене в масштабі зображення земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків. Географічні карти розрізняють за багатьма ознаками: за просторовим охопленням,за масштабом, за змістом, за призначенням

Способи картографічного зображення. Важливим елементом географічної карти є її легенда – зведення умовних позначень і текстових пояснень. Під час складання карт використовують різні способи картографічного зображення – систему умовних знаків, що слугують для показу об’єктів та явищ. Найбільш поширеними є значкові, контурні, статистичні способи зображення, спосіб ізоліній

На географічних картах застосовують три основні види значків: локалізовані позамасштабні значки, лінійні значки та значки рухів. Для зображення дуже малих об’єктів, справжні розміри яких не можна показати в масштабі, використовують локалізовані позамасштабні значки. Вони лише вказують місце розташування та тип об’єкта. За формою значки можуть бути геометричними (наприклад, значки корисних копалин, міст, вулканів), літерними (іноді символами хімічних елементів показують родовища руд: Fe, Cu та ін.) та наочними або художніми піктограмами у формі малюнків (наприклад, значки поширення тварин чи рослин) або символів (зокрема, знак якоря – морський порт). Для кількісних характеристик таких об’єктів застосовують різні розміри, колір, форму значків.

Річки, канали, дороги, державні кордони, лінії електропередачі зображують лінійними, або напівмасштабними, значками. Геометричні лінії у масштабі правильно відображають об’єкти лише за довжиною. За допомогою значків рухів можна зобразити динамічні явища, наприклад напрямки переміщення морських течій або вітрів, перельотів птахів, міграції населення, вантажопотоки товарів. При цьому кольором або шириною значка руху можна показати якісні характеристики явища. Наприклад, кольором – холодні або теплі течії, літний або зимовий мусон; шириною стрілки – обсяг вантажопотоків. Об’єкти або явища, що мають просторове простягання, наносять на карту контурними позначками: якісним фоном, способом ареалів або точковим способом. Якісним фоном показують території, що відрізняються від інших за якоюсь ознакою й мають на земній поверхні суцільне, без розривів або масове поширення.

Спосіб зображення якісним фоном слід відрізняти від способу ареалів, яким показують на карті явища, що не мають повсюдного територіального поширення, тобто проявляються окремими плямами – ареалами. У такий спосіб можна показати басейни корисних копалин, ареали поширення певних видів рослин або тварин, території вирощування різних сільськогосподарських культур,великі за площею заповідники або національні природні парки та інше. Ареали можна відобразити на карті замкненими лініями, кольоровим забарвленням,штриховкою та підсилити значками або підписами. Якщо ареали поширення кількох явищ перекриваються, то передбачають їх різне художнє оформлення. Якщо явище поширене по території нерівномірно, то для його картографування використовують точковий спосіб. Так наносять, наприклад, поголів’я домашніх тварин, посіви певних культурних рослин, частоту прояву певних несприятливих природних явищ тощо.

Способом картограми наносять на карту інтенсивність прояву кількісних показників на окремих територіях (країн, областей, районів тощо). Для картограми обов’язковим є наявність шкали, що показує, в яких межах змінюється показник. Шкала може мати або різну інтенсивність забарвлення, або різні кольори, або різну форму чи щільність штриховки. Способом картограми показують, наприклад, забезпеченість територій водними ресурсами, рівень розвитку певного виробництва, густоту населення та інше. Для відображення абсолютних значень кількісних показників на окремих територіях використовують спосіб картодіаграми. Картодіаграма – це поєднання географічної карти з одним із видів діаграм (стовпчиковою, квадратною,кульковою та ін.). Розмір діаграми відповідає ступеню прояву показника на даній території. Якщо картографують кілька статистичних показників водночас,то створюють структурну діаграму. Так, наприклад, показують на карті структуру товарообігу України з країнами світу.

Спосіб ізоліній використовують для зображення кількісних характеристик,які поступово змінюються на території. Через те одна ізолінія не дає уявлення про поширення явища, потрібна сукупність кількох ізоліній. Ізолінії – лінії на картах і планах, які з’єднують точки з однаковими значеннями будь-якої величини. Залежно від явища, що його показують на карті, ізолінії мають різні назви. Так, на фізичній карті для зображення рельєфу суходолу використовують ізогіпси, або горизонталі, – лінії однакових абсолютних висот. Аналогічно рельєф дна водойм зображають за допомогою ізобат – ліній рівних глибин. Водночас на фізичних картах наводять шкалу висот і глибин. На кліматичній карті існує кілька видів ізоліній. Ізотерми – уявні лінії, що з’єднують точки з однаковою середньою температурою повітря.

Картографічна генералізація. Найважливішою властивістю будь-якої географічної карти є картографічна генералізація (від лат. generalis – загальний) – відбір основної інформації, узагальнення зображення. Що дрібніший масштаб карти,то зображення більш генералізоване. При цьому зображення має залишатися географічно правильним. Тому генералізація не означає спрощення зображення, а лише сприяє поліпшенню сприйняття інформації залежно від тематики карти.

Географічні атласи. Зібрання географічних карт, виконане як єдиний картографічний твір, називається географічним атласом. У ньому карти пов’язані між собою за змістом, доповнюють одна одну. Проте сучасні атласи мають також електронну версію. Іноді для зручності користування картами створюють розбірні атласи. Їхні окремі аркуші складено в папці або футлярі-коробці. Залежно від призначення атласу карти добирають за певними ознаками: охопленням території, змістом, призначенням. За охопленням території розрізняють атласи світу, окремих континентів, окремих країн, регіональні атласи,атласи міст. Існують також атласи океанів, морів, проток, великих озер тощо. Створено також атласи інших планет Сонячної системи та їх супутників.

Геоінформаційні системи (ГІС) та електронні карти. Геоінформаційна система – це сучасна комп’ютерна технологія для картографування та аналізу об’єктів і подій, що відбуваються у світі та повсякденному житті. ГІС широко застосовують у сільському господарстві, управлінні природними ресурсами, під час складання земельних та майнових кадастрів, у містобудуванні, ландшафтному проектуванні тощо. ГІС допомагають правоохоронним органам візуалізувати дані про скоєні правопорушення та запобігти потенціальним злочинам у майбутньому. Вбудовані ГІС-системи встановлено на автомобілях,водному транспорті, підводних човнах, залізничному транспорті. Навіть у побуті ми регулярно працюємо з картографічною інформацією про географічне положення магазинів, станцій метро, шкіл, рух громадського транспорту тощо. Електронні карти, що їх створено за допомогою ГІС, є картографічними творами нового покоління. На них можна нанести не лише географічні, а й статистичні,демографічні, технічні та багато інших видів даних.

Навігаційні системи. У сучасному світі активно застосовуються навігаційні системи на воді, на землі, в повітрі, в космосі. Навігація (із санскриту – майстерність керувати) – галузь знань про керування транспортним засобом з метою спрямування його до цілі. Навігаційні системи дають змогу визначати географічні координати об’єктів,створювати точні військові та цивільні карти, керувати рухом транспорту, спостерігати за рухами літосферних плит, визначати точний час, швидкість та напрямок руху наземних, водних і повітряних об’єктів тощо. Усе це здійснюється за допомогою системи супутникового та наземного обладнання. Нині найпоширенішою в світі є система супутникової навігації GPS (Global Positioning System),належить Міністерству оборони США. На етапі створення перебувають європейська навігаційна система Галілео, китайська Бейдоу, індійська IRNSS. Модернізовано роботу японської системи QZSS та російської ГЛОНАСС.

Дистанційне зондування Землі. Спостереження за поверхнею нашої планети авіаційними та космічними засобами, що їх оснащено різноманітними видами знімальної апаратури, називається дистанційним зондуванням Землі (ДЗЗ). У реалізації програм супутникових спостережень беруть участь 25 країн світу. На орбіті Землі працює понад два десятки космічних апаратів ДЗЗ, що їх використовують як для цивільних цілей, так і для військової розвідки. Космічні технології зйомки земної поверхні дають змогу суттєво підвищити ефективність досліджень у різних сферах: уточнення даних про закономірності поширення корисних копалин, дослідження тектонічної будови територій,складання прогнозу погоди, створення об’ємних 3D-моделей місцевості,оцінювання збитків від лісових пожеж, моніторинг динаміки вирубування лісу, стану геосистем, прогнозування врожайності сільськогосподарських культур, оновлення топографічних карт відповідно до сучасного стану територій.