Презентація "Талант багатогранний і самобутній" (дослідження життєвого і творчого шляху О. Маковея)

Талант багатогранний і самобутній(дослідження життєвого та творчого шляху українського письменника, культурного й громадського діяча, досвідченого редактора і видавця, вихователя-педагога, активного освітнього діяча Осипа Степановича Маковея)Галина Гаврилюк, вчителька української мови і літератури

Вступ«Працювати, жити для народу треба, мушу!» записав Осип Маковей у щоденнику ще в юнацькі роки. Цьому високому завданню він був вірний протягом усього свого життя і як письменник, і як культурно-громадський діяч, і як педагог. Осипу Маковею по праву належить одне з почесних місць в колі передових демократичних діячів української культури кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.

Дитячі та юнацькі роки. Осип Степанович Маковей народився 23 серпня 1867 року в м. Яворові недалеко від Львова. Батько його займався сільським господарством і кушнірством. Мати на свій час була освіченою жінкою, багато читала, вільно розмовляла німецькою мовою. Світлина хати у м. Яворові, де народився О. Маковей

Батьки, як багато свідомих галицьких селян і міщан, які з усіх сил намагалися вивести своїх дітей «у люди», вивчити «на панів», віддали до школи найстаршого – Осипа. Після успішного закінчення яворівської початкової виділової (польської) школи (1874-1879) хлопець став учнем єдиної тоді у Галичині української академічної гімназії у Львові (1879-1887). Світлина сім’ї Маковеїв. Музей-садиба О. Маковея

Бог наділив юнака багатьма талантами: до музики, малювання, літератури. Однак вчитися малюванню Маковей не міг через короткозорість. На музичну освіту, не маючи грошей навіть на інструмент, годі було й сподіватися. Ще в гімназії робив переклади з античної, німецької, польської, російської мов; складав оригінальні вірші, поеми; писав фейлетони, оповідання; записував народні пісні, казки, народні звичаї, побут.

У роки навчання в гімназії Осип Маковей став одним з організаторів гуртка «Згода» (1884), пізніше перейменованого на «Бог надія», члени якого займалися переважно просвітньою роботою: зібрали солідну, понад 600 книжок, бібліотеку, на своїх зібраннях виступали з рефератами, читали й обговорювали написане; проводили літературні вечори з нагоди ювілеїв письменників, культурних діячів; видавали друковані на гектографі газети «Молодецька праця», «Зільник молодецьких праць», «Зірка», «Чортик» та ін., в яких друкували власні твори, тощо.

Маковей активно працює в гуртку, на засіданні якого читає свої перші літературні спроби: оповідання «Два дібрани», «Степ український», «Щасливий», «Приймак»; у рукописній газеті «Поступ» публікує вірш «Поклик» (1884).

Свою освіту письменник продовжив на філософському факультеті Львівського університету. Поряд з вивченням передбачених програмою наук, він жадібно читав видатні твори світової літератури, вивчав іноземні мови, займався також громадськими справами. На цей час припадають його перші літературні спроби. В період навчання працював репетитором, перекладачем урядових документів у магістраті, підзаробляв у пресі як журналіст.

З переїздом до Чернівців у 1895 році Маковей поринув у суспільно-політичне життя Буковини, що на той час характеризувалося високим рівнем національного відродження краю. 15 жовтня 1895 року письменника було прийнято в українське студентське товариство «Союз», а 9 лютого 1896 року обрано членом виділу. Товариство ґрунтувалось на культурницькій основі, на його зборах, та вечорах обговорювались важливі питання української нації, читались доповіді про літературу та мову.

Працюючи редактором «Буковини», О. Маковей звертав увагу на необхідність української громадськості ставити вимоги студентським товариствам: «Любов до праці, любов до народу, се були досі гасла руських студентських товариств. Ми ж вимагаємо, аби сі гасла осталися і надалі провідними думками в руській студентській діяльності і вимагаємо сего в ім’я найвищих загальнонародних інтересів руської науки».

Педагогічна діяльність Осипа Степановича підштовхнула його до участі в товаристві «Руська школа». На той час роль педагогів у суспільстві була досить вагома «наші буковинські учителі стоять на висоті часу своєю солідарністю й патріотизмом. Це мусимо зазначити з правдивою радістю» Осип Степанович Маковей – активний діяч «Руської школи». Також він був одним із засновників педагогічного товариства «Шкільна поміч», яке 26 лютого 1902 року було засноване «Народним домом» в Чернівцях. Осип Маковей як один із делегатів від українських товариств Буковини, в тому числі і від «Руської школи», брав участь 30 серпня 1903 р. в урочистому відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, а потім у 1904 році на святкуванні ювілеїв Івана Нечуя-Левицького та Миколи Лисенка.

Наставник молодих письменників. Найбільше працював О. Маковей над творами початківців у час редагування чернівецької «Буковини» (1895 – 1897). Понад три десятки молодих письменників зумів залучити редактор до співпраці в газеті. Серед імен, появі яких в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття значною мірою завдячуємо О. Маковеєві, слід назвати О. Кобилянську, В. Стефаника, Марка Черемшину, Є. Ярошинську, Т. Галіпа, І. Синюка та ін.

Перу Маковея належать і перші рецензії на твори О. Кобилянської. Він відіграв вирішальну роль у творчій долі Ольги Кобилянської. Ще не знаючи її особисто, за часів своєї праці у Львівській «Зорі», Маковей прочитав 1894 року рукопис повісті «Людина». Свою думку з приводу твору О. Маковей висловив у листі від 22 червня 1894 року, де захоплено писав про письменницю як «трохи чи не найбільшу талановиту з усіх галицьких і буковинських авторок»

Осип Маковей у Заліщиках. З травня 1913 року і до початку Першої Світової війни, а потім після повернення з фронту і до кінця життя Осип Маковей був директором учительської семінарії в Заліщиках.

В той час, коли Осип Маковей прийшов до Заліщик, він був уже відомим письменником, критиком, публіцистом, громадсько-культурним діячем. Щоб привернути увагу майбутньої дружини Ольги до себе Осип Маковей написав листа на тридцяти метрах паперу. Одружившись з дочкою Бережанського пароха Т. Кордуби Ольгою, остаточно оселився в Заліщиках.

Помер Осип Степанович Маковей на робочому посту директора Заліщицької учительської семінарії. Тоді був серпень 1925-го і йому було всього 58 років. Хоча Маковей помер під час канікул, звістка про смерть зібрала майже всіх його учнів. Багаточисленна процесія проводжала свого улюбленця з гетьманськими почестями.

Вшанування пам’ятіУ 1968 році ім’я письменника присвоєно середній школі в м. Заліщики, в якій знаходиться літературно-меморіальний музей Осипа Маковея.

Учні школи беруть участь у догляді за могилою, пам’ятником, допомагають у зборі матеріалу про письменника для шкільного музею. У сквері навпроти школи встановлено пам’ятник – бюст О. Маковея.

На будинку по вул. Маковея, в якому з 1913 по 1925 роки жив і працював письменник, було встановлено меморіальну дошку, яка в 1987 році була замінена на пам’ятний знак з барельєфом

ПОЕТИЧНІ ТВОРИЛітературно-художня творчість О. Маковея розвивалася паралельно в жанрах поезії і прози. В жанрі поетичному письменник заявив про себе віршами й поемами, що ввійшли до трьох книжок: «Поезії» (Львів, 1895), «Подорож до Києва» (Чернівці, 1897), «Ревун» (Чернівці, 1910), з'яви­лися в періодичних виданнях «Зоря», «Буковина», «Літературно-науко­вий вісник», «Руслан» та ін. Частина поетичної спадщини автора залиши­лася неопублікованою.

Поезія О. Маковея у її найкращих виявах споріднена з народною піснею, пройнята її художньою красою, суголосна з нею морально-етич­ними концепціями. Як уже згадувалося, письменник замолоду збирав і досліджував народну творчість, зокрема рекрутський фольклор, вва­жаючи, що «в народній поезії — все живе... мислить і говорить, тішиться і журиться, любить і ненавидить — взагалі живе життям людським» (із недрукованої статті «Порівняння, образи і символи в народних піснях», 1889). Не дивно, що в цілому ряді творів письменник використовував фольклорні сюжети, наприклад, у казці «Чортова скала», прагнучи по-своєму трактувати народнопоетичні джерела.

Найповніше талант письменника виявився в прозі, зокрема в малих її жанрах (новелі, оповіданні, нарисі). В цій галузі О. Маковей працював досить інтенсивно, опублікувавши вісім книжок — окремо виданих опо­відань («Весняні бурі», «Оферма», 1895), повістей («Залісся», 1897, і «Ярошенко», 1905), збірок («Наші знакомі», 1901; «Оповідання», 1904; «Кроваве поле», 1921; «Прижмуреним оком», 1923).

Проза О. Маковея охоплює ще й два великі твори — повісті «Залісся» та «Ярошенко». Перша опублікована в Чернівцях 1897 p., друга 1905 р.— у Львові. У соціально-побутовій повісті «Залісся» автор реалістично показав сільське життя наддністрянських околиць з темнотою, забо­бонністю, щоденними клопотами, проблисками роздуму над своїм тяжким становищем. Крім цієї лінії, в повісті розвивається ще й інша — життя попівської родини Левицьких, з яких повніше окреслено образ поповича Славка з його тихою симпатією до поміщицької дочки Мані. У творі подано добре виписані сцени з народного життя, переконливо змальовані образи сільських трударів.

Повість «Ярошенко» була написана для учнівської молоді. Цим обумов­лені деякі її особливості, зокрема фабула. Автор намагався зробити її простою і захоплюючою. Події, змальовані в творі, розгортаються двома сюжетними лініями: похід і боротьба козацьких військ проти турків під Хотином, їх взаємини зі своїм союзником — польським військом, і друга— трагедія сім'ї мол­давського селянина Ярошенка, яка опинилася у вирі війни 1621 р. Обидві ці сюжетні лінії пов'язані між собою через образ головного персонажа твору — Микулу Ярошенка. Автор писав, що в особі Микули він хотів показати таку людину, яка пережила всі страхіття війни.

Чимало місця в «Ярошенкові» відведено образам козаків, описам їхньої героїчної боротьби проти опришків Бернавського, а особливо проти турків. Козацьку громаду письменник змальовує активною, готовою послужити спіль­ній справі й розгромити ворога. Це не розгульні забіяки, якими їх часто показували у своїх творах буржуазні письменники. Вони, активні учасники історичних подій, повинні виконати важливу місію, покладену на них народом,— розбити турків, не допустити їх до руйнування і поневолення краю.

У 1923 році вийшла п’ята і остання прижиттєва збірка новел і нарисів «Примруженим оком», куди ввійшли сатиричні твори, написані О. Маковеєм перед і повоєнний час.

Роль Осипа Маковея у громадському житті Заліщанщини важко переоцінити. Відомий митець, суспільно-політичний діяч вибрав маленьке провінційне містечко для служіння своєму народу, до кінця був вірний своєму девізу «Працювати, жити для народу треба, мушу!». Тут він пережив непрості історичні події в історії України: проголошення ЗУНР, більшовицьку і польську окупації. Його найбільшою мрією була Україна. Про це свідчать його вчинки. Він відмовляється від високої посади «завідуючого всіма середніми школами Подільської губернії», але зголошується добровольцем до війська. Опікується сиротами, навчає бідних семінаристів за власні кошти, за будь-якої влади залишається вірним своєму народові, готовим служити йому до кінця.