Презентація "Тарас Шевченко "Тополя"

Тарас Шевченко"Заповіт""Мені тринадцятий минало""Тополя"

Тарас Шевченко. Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Дитячі роки проходять у селі Кирилівка (Керелівка). Восени 1822 року починає вчитися грамоти у місцевого дяка. Залишившись сиротою, іде наймитувати до дяка Богорського, який прибув з Києва. Не витерпівши знущань дяка, тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра.1828 року взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану. Упродовж майже 2,5 років — з осені 1828 року до початку 1831 р. — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Улітку 1836 р. він познайомився зі своїмземляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим. Навесні 1838 р. Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили молодого поета з кріпацтва. Незабаром став студентом Академії мистецтв. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 року під назвою «Кобзар». 25 травня 1843 року з Петербурга виїхав в Україну. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву.

У 1844 р. написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньоїРосійської Імперії.5 квітня рада Академії мистецтв видала квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради про надання звання некласного художника.31 березня (12 квітня) 1845 року виїхав із Петербурга через Москву до Києва. Навесні 1846 року прибув до Києва, оселився в будинку. У квітні пристав до Кирило-Мефодіївського братства. Заарештували 5 квітня 1847 р., відправили до Петербурга й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга.

Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 р. унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 р. Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. Звільнено з заслання у 1857 р. Навесні 1858 поет прибув до Петербурга. Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.10 березня 1861 року Шевченко помер.

Цікаві факти з життя автора. Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратногоміліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір. Лише 12 років зі свого короткого життя Тарас Григорович був відносно вільною людиною. 24 роки він був кріпаком, 11 років перебував під слідством, на військовій службі та узасланні. Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв у Петербурзі, будучи успішним портретистом. Тарас Шевченко був невисокого зросту – трохи більше 164 см. Улюбленим напоєм Тараса був чай із ромом.

“Заповіт” Тарас Шевченко. Заповіт — програмний вірш Тараса Шевченка у формі послання, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі. Вірш є закликом до визвольної боротьби українського народу від поневолення, мав і має великий вплив на українську культуру, зокрема був покладений на музику багатьма композиторами. Перекладений близько 150 мовами народів світу. 18 квітня 2008 року в будинку, де Шевченко написав «Заповіт», відкрито Музей «Заповіту».

Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: громадянська. Напрям: романтизм. Тема “Заповіт”: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.Ідея “Заповіт”: віра поета у світле майбутнє України. Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом.

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства. Будова вірша: строфічна, чотиривірш Римування: паралельне (аабб) Віршовий розмір: хорей

“Заповіт” композиція. За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість. Експозиція: Як умру, то поховайте… На Вкраїні милій…Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу. Кульмінація: …Вставайте, Кайдани порвіте. Розв’язка: І мене…Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Епітети: «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «вража зла кров», «сім’ї великій… вольній, новій», «незлим тихим словом», «синєє море», «злоюкров’ю», «вражою кров’ю». Авторський епітет: «Дніпро ревучий». Персоніфікація: «Дніпро реве …, понесе … кров». Метафора: «полину до … Бога», «кров’ю волю окропіте». Алітерація (звук [р]): «реве ревучий», «І вражою злою кров’ю волю окропіте». Звукопис: «Дніпро реве». Контраст: «полину до самого Бога молитися… а до того я не знаю Бога». Повтори: «Як… було…», «реве ревучий», «в сім’ї…». Художні засоби “Заповіт”

“Заповіт” ідейно-художній аналіз. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни.

"Мені тринадцятий минало"«Мені́ трина́дцятий мина́ло» — вірш Тараса Шевченка, написаний 1847 року. Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р.

Жанр – ліричний вірш. Літературний рід: лірика. Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу.Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Джерело: https://dovidka.biz.ua/meni-trinadtsyatiy-minalo-analiz-virsha

Провідний мотив: мотив життєлюбства, добра і любовіБудова вірша: 4 настроєві картини. Віршовий розмір: ямб

Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»;«Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «… поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло», «село почорніло. Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо”, “малого віку”. Художні засоби «Мені тринадцятий минало»

"Тополя"Топо́ля — рання балада видатного українського поета Тараса Шевченка. Датується орієнтовно: 1839 р., С.- Петербург. Автограф не зберігся. Найраніший відомий текст — першодрук у «Кобзарі» 1840 році. Два фрагменти (вісім рядків), можливо,ранішого тексту, дописано в рукописному«Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченкові.

Жанр: балада (з казково-фантастичними подіями)Рід літератури: ліро-епос. Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення доворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.

Мотиви кохання, відчаю, самотності. Як твір УНТ за своєю будовою міститьвступ, основну частину і закінчення. Віршований розмір - хорей, наголошений на першому місці, не наголошений на другому.

Художні засоби “Тополя”Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку»,«серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»,«Зроби, моя пташко!». «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!»,«Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!»,«Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»