Презентація "Україна на початку німецько-радянської війни"

Україна на початку німецько-радянської війниІсторія України, 10 клас

Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної армії22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали могутнього артилерійсько-мінометного удару по радянській території. За короткий час танкові й моторизовані частини гітлерівської армії перетнули кордон СРСР. Ворожа авіація завдала удару по військових об’єктах, аеродромах, по містах і важливих промислових центрах країни. Повітряних атак зазнали Львів, Рівне, Житомир, Київ, Одеса, Севастополь, а також населені пункти, розташовані на території балтійських республік, Білорусі, Російської Федерації, Молдавії. Тільки на летовищах німецька авіація знищила 1200 радянських літаків, переважно нових моделей. За детально розробленим планом «Барбаросса» Німеччина та її союзники для нападу на СРСР зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн осіб. Їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн осіб). Нацистський план був розрахований на блискавичну війну (бліцкриг) - швидке просування війська до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення та розгром радянських частин у прикордонних боях.

Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної арміїНа Україну спрямували наступ німецької групи армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт), до якої входили також румунські та угорські війська, а згодом приєдналися словацькі й італійські підрозділи та інші союзники Німеччини. Згідно із планом «Барбаросса», наступ в Україні був допоміжним. Головні сили нацистів мали наступати через Білорусію на Москву. Блискавична війна (бліцкриг) — теорія досягнення швидкої перемоги у війні, побудована на тому, що противник буде захоплений зненацька і не встигне розгорнути свої сили.

Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної арміїСпіввідношення сил у смузі наступу групи армій «Південь»{073 A0 DAA-6 AF3-43 AB-8588-CEC1 D06 C72 B9}Назва. СРСР (війська КОВО і Од. Во)Німеччина та її союзники (група армій «Південь»)Співвідношення сил. Солдати1 412 1361 508 5001 : 1 Танки8 0691 1447 : 1 Гармати і міномети26 58016 0081,7 : 1 Літаки4 6961 8292,6 : 1 Загалом війська ворога поступалися радянським в Україні, але на напрямку головного удару ворог мав перевагу.

Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної армії23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Розгорілася перша в Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня. Через погану координацію, відсутність авіаційного та артилерійського прикриття Червона армія зазнала нищівної поразки. Однак просування ворога затрималося на тиждень. Це зірвало спробу німців з ходу оволодіти Києвом і дало можливість підготувати оборонні рубежі на підступах до міста.5 липня 1941 р. розпочалася Київська стратегічна оборонна операція, що тривала 83 дні. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Такими для противника були й наступні спроби оволодіти столицею України. Наступ на Київ захлинувся. Таким чином, оборона столиці УРСР змусила нацистів відійти від плану «Барбаросса» й тимчасово відволікти значні сили для розгрому радянських військ в Україні, припинивши просування на Москву.

Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної арміїНа початку липня 1941 р. армії Німеччини, Угорщини та Румунії перейшли у рішучий наступ проти Південного фронту радянських військ, які продовжували утримувати радянсько-румунський кордон. Спроба командування Південного фронту організувати контрудар завершилась черговим погромом радянських танкових частин. Ворог зумів у районі Умані оточити й знищити з’єднання фронту (8 вересня 1941 р.). Лише в полон потрапили понад 100 тисяч червоноармійців. Це дало змогу противнику вийти до Дніпра південніше Києва, а також зайти у глибокий тил військ Південного фронту. Тільки Одеса до 16 жовтня 1941 р. (впродовж 73 днів) тримала оборону.

Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної арміїРозгромивши війська Південного фронту на Правобережжі, німецька армія створила загрозу Південно-Західному фронту з півдня.

На початку вересня 1941 р. німецькі танкові підрозділи з півночі форсували Десну і з півдня в районі Кременчука - Дніпро. Лише 17 вересня Ставка дала наказ залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. У полон взяли 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили частини німецької армії. Розгром Південного і Південно-Західного фронтів радянських військ дав змогу нацистам продовжити наступ на Лівобережжі та прорватися в Крим. 16 жовтня 1941 р. захисники залишили Одесу. Евакуйовані частини перекинули у Севастополь, який опинився у ворожому оточенні. Оборона Севастополя тривала 250 днів (з 30 жовтня 1941 р. по 4 липня 1942 р.). За 5 місяців війни ворогу вдалося просунутись на 900-1200 км у глиб України. Неокупованими залишалися тільки території на сході УРСР. Початок німецько-радянської війни. Поразки і відступ Червоної армії

Мобілізаційні заходи та евакуація на Схід. Мобілізаційні заходи30 червня 1941 р. - Державний комітет оборони. Мобілізація населення. Оборонні споруди. Державні позики. Воєнний станевакуація. Перебудова господарства на воєнний стан. На території України, як і в інших прифронтових районах, було введено воєнний стан. На виробництві скасовувались відпустки, збільшувався робочий час до 11 годин на добу. На оборонних підприємствах і транспорті впроваджувався режим воєнного часу. За самовільне залишення робочого місця оголошували дезертиром і засуджували на строк від 5 до 8 років.

Мобілізаційні заходи та евакуація на Схід. Мобілізаційні заходи на західноукраїнських землях були повністю зірвані. Це пояснюється швидким просуванням ворога, негативним ставленням більшості населення західноукраїнських земель до радянської влади, репресивними діями НКВС тощо. Більшість чоловіків, котрих мобілізували в Україні, у 1941-1942 рр. загинули або потрапили в полон (227 тисяч полонених нацисти відпустили), або розійшлися по домівках, дезертирувавши з Червоної армії. У в’язницях на території Західної України було розстріляно без суду й слідства щонайменше 22 тис. політичних в’язнів. Як наслідок, під нацистською окупацією опинилися 92 % довоєнного населення УРСР. В одному із військкоматів, червень 1941 р. Евакуація на схід. 1941 р. Зруйнований Дніпрогес. 1941 р.

Мобілізаційні заходи та евакуація на Схід. До східних районів СРСР було евакуйовано понад 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (після визволення повернулося лише кілька), 23 потужні будівельні організації і майно дев’яти залізничних господарств, 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуйовано установи Академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб, половина з яких були висококваліфікованими робітниками та інженерами. Усе, що не підлягало евакуації, мало бути знищено за Директивою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. Виконуючи це рішення та інші розпорядження, було зруйновано сотні промислових підприємств, шахт, підірвано цілі вулиці міст (у Києві, Харкові та інших містах), спалено тисячі гектарів незібраного врожаю, лісів тощо. Евакуація обладнання підприємств на схід під час наступу гітлерівців. Україна, 1941 рік. Будівництво укріплень на одній з вулиць Києва, липень 1941 року.

Завершення окупації України нацистськими загарбниками. Наприкінці осені — на початку зими 1941 р. вирішальні бої на радянсько-німецькому фронті розгорілися під Москвою. Червоній армії вдалося зупинити нацистський наступ і завдати могутнього контрудару (грудень 1941 — січень 1942 рр.). Початкові успіхи у наступі під Москвою склали у радянського командування враження про можливість розгортання наступальних операцій по всьому радянсько-німецькому фронту. Так, Південно-Західному і Південному фронтам було поставлено завдання прорвати оборону ворога в районі Балаклеї та Артемівська (нині Бахмут), вийти в тил донбаського угруповання противника і відрізати йому відхід на захід. Одночасно передбачалося відбити Харків. Ці далекосяжні плани не були підкріплені достатньою кількістю сил, тому результати наступу 18-31 січня 1942 р. виявилися не такими, яких очікували (Барвінківсько-Лозовська операція). Хоча радянські війська й просунулися на захід до 100 км, але жодної стратегічної мети не досягли. Наступ призвів до утворення Барвінківського виступу, що загрожував донбаському угрупованню ворога. Впродовж лютого-квітня 1942 р. в районі виступу точилися запеклі бої. Німці намагалися його ліквідувати, а радянське командування планувало забезпечити плацдарм для нового наступу на Харків, що відбувся у травні 1942 р. Звільнення Ізюма, січень 1942 р. Також стратегічної мети порятунку Севастополя і визволення Криму не досягла й Керченсько-Феодосійська десантна операція (25 грудня 1941 — 2 січня 1942 р.). Червона армія змогла лише звільнити від ворога Керченський півострів. Німецькі офіцери в Севастополі, 1942 р. Німецьке командування на літо 1942 р. готувало великий наступ на південному фланзі радянсько-німецького фронту. В Україні були зосереджені головні ударні сили вермахту. Ворог передбачав одним ударом вийти до р. Волги в районі Сталінграда і на Кавказ. А радянське керівництво очікувало новий наступ на Москву. За такого стратегічного розкладу сил рішення Ставки про наступальні дії навесні 1942 р. виявилося помилковим і призвело до нових поразок у районі Харкова і на Керченському півострові. Радянські війська, що наступали на Харків, були оточені і розгромлені. Тільки у полон потрапило 227 тис. бійців. Поразка радянських військ на Керченському півострові дала змогу нацистам розгорнути вирішальний наступ проти захисників Севастополя. 4 липня 1942 р., після 250-денної оборони, місто було захоплено. У полон потрапили близько 100 тис. радянських солдатів. Нові поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р.• Які поразки Червоної армії призвели до повної окупації України німецькими військами?4. Український національний рух у 1941-1942 рр. Конфлікт, що розгорався в Європі та світі, не міг залишити жодну з політичних сил та її діячів осторонь від нього. Українці знову стали плекати надії, що новий загальноєвропейський конфлікт створить умови для відродження власної держави. Український національний рух напередодні Другої світової війни гуртувався навколо декількох центрів. Перший центр був представлений урядом УНР в екзилі на чолі з А. Лівицьким, що мав свої представництва в різних країнах Європи. УНРівці не мали чіткої єдиної позиції щодо того, чий бік зайняти. Частина заявили свою прихильність ідеалам демократії і, відповідно, тяжіли до англо-французької коаліції. Однак швидка поразка Польщі, а згодом Франції, переконала прихильників відновлення УНР у необхідності спроб налагодити співпрацю з ІІІ рейхом. Крім того, військові структури УНР висунули ідею створити на Волині збройні загони «Січі», які з початком радянсько-німецької війни мали організуватися в армію, котра разом з німецькими військами мала б звільнити Україну від більшовизму. Реалізація цієї ідеї почалася в середині 1940 р., а далі вилилася в створення «Поліської Січі» під керівництвом Тараса Бульби (Боровця). Андрій Мельник. Найбільш дієву позицію серед українських політичних сил займала ОУН, яка спиралася на розгалужене підпілля в західноукраїнських землях, а також на осередки в різних країнах Європи. Однак на вироблення єдиної лінії організації у майбутній боротьбі трагічно позначився розкол в ОУН (1940 р.) на прихильників голови ПУН А. Мельника й керівника Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях С. Бандери. Головним питанням, яке призвело до розбіжностей між двома фракціями ОУН, стало визначення стратегії подальшої боротьби.І А. Мельник, і С. Бандера виходили з того, що радянська імперія з її сталінським тоталітарним режимом є головним ворогом українського народу. Звідси випливала основна мета українських політичних сил — рішуча боротьба проти СРСР. У цій боротьбі ОУН(М) орієнтувалася на нацистську Німеччину. На її допомогу мельниківці розраховували у питанні побудови української держави. Своєю чергою, ОУН(Б) вважала, що Українську самостійну соборну державу можна вибороти лише власними силами і революційними методами та засобами боротьби. С. Бандера не відкидав думки і про союзників, але більш схилявся до того, що визвольна боротьба — це справа насамперед самого народу. Разом з тим, ОУН(Б) не бажала, щоб поневолення України «совєтами» змінилося новим поневоленням Німеччиною. Листівка ОУНПрограма подальшої боротьби за незалежність ОУН(Б) була проголошена на Другому великому зборі (Краків, квітень 1941 р.). Вона передбачала, що ця боротьба буде вестися, спираючись на сили українського народу. Відкидалась орієнтація на чужі потуги, особливо на історичних ворогів України. ОУН(Б) велику увагу приділяла питанню створення української армії. З цією метою вона використовувала будь-які можливості для підготовки відповідного командного складу й набуття бойового досвіду. За згодою з німецькими військовими і розвідкою, діячі ОУН(Б) проходили вишкіл в поліцейських школах та старшинській школі в Кракові. Навесні 1941 р. у складі спецпідрозділів абверу створили батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». Мітинг в Перемишлі з приводу прийняття Акта про відновлення Української Держави, 7 липня 1941 р. Водночас ОУН(Б) стала активно формувати похідні групи (загальна чисельність 5 тис. осіб), які мали рухатися слідом за німецькою армією, здійснювати пропаганду та агітацію, а також формувати місцеві органи влади, щоб поставити Німеччину перед фактом відновлення Української держави. Діставшись 30 червня 1941 р. Львова, вони налагодили зв’язок з очільниками Крайової екзекутиви ОУН, що діяла у підпіллі. Увечері того ж дня були проведені Національні збори (близько 100 осіб), на котрих Я. Стецько оголосив «Акт відновлення Української Держави». Південно-Західному і Південному фронтам було поставлено завдання прорвати оборону ворога в районі Балаклеї та Артемівська (нині Бахмут), вийти в тил донбаського угруповання противника і відрізати йому відхід на захід. Одночасно передбачалося відбити Харків. Наступ призвів до утворення Барвінківського виступу, що загрожував донбаському угрупованню ворога. Впродовж лютого-квітня 1942 р. в районі виступу точилися запеклі бої. Німці намагалися його ліквідувати, а радянське командування планувало забезпечити плацдарм для нового наступу на Харків, що відбувся у травні 1942 р. Також стратегічної мети порятунку Севастополя і визволення Криму не досягла й Керченсько-Феодосійська десантна операція (25 грудня 1941 - 2 січня 1942 р.). Навесні 1942 р. почався наступ у районі Харкова і на Керченському півострові. Радянські війська, що наступали на Харків, були оточені і розгромлені. Тільки у полон потрапило 227 тис. бійців. Поразка радянських військ на Керченському півострові дала змогу нацистам розгорнути вирішальний наступ проти захисників Севастополя. 4 липня 1942 р., після 250-денної оборони, місто було захоплено. У полон потрапили близько 100 тис. радянських солдатів. Нові поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р.

Український національний рух у 1941-1942 рр. Український національний рух напередодні Другої світової війни гуртувався навколо декількох центрів. Перший центр був представлений урядом УНР в екзилі на чолі з А. Лівицьким. УНРівці не мали чіткої єдиної позиції щодо того, чий бік зайняти. Частина заявили свою прихильність ідеалам демократії і, відповідно, тяжіли до англо-французької коаліції, але згодом вони вирішили налагодити співпрацю з ІІІ рейхом. Крім того, військові структури УНР висунули ідею створити на Волині збройні загони «Січі», які з початком радянсько-німецької війни мали організуватися в армію, котра разом з німецькими військами мала б звільнити Україну від більшовизму. Реалізація цієї ідеї почалася в середині 1940 р., а далі вилилася в створення «Поліської Січі» під керівництвом Тараса Бульби (Боровця). Президент Української Народної Республіки в екзилі Андрій Лівицький (3-й ліворуч) і Тарас Боровець (7-й ліворуч), 1947 рік, Західна Німеччина

Український національний рух у 1941-1942 рр. Найбільш дієву позицію серед українських політичних сил займала ОУН, яка спиралася на розгалужене підпілля в західноукраїнських землях, а також на осередки в різних країнах Європи. Головним питанням, яке призвело до розбіжностей між двома фракціями ОУН, стало визначення стратегії подальшої боротьби.І Андрій Мельник, і Степан Бандера виходили з того, що радянська імперія з її сталінським тоталітарним режимом є головним ворогом українського народу. ОУН(Б) велику увагу приділяла питанню створення української армії. З цією метою вона використовувала будь-які можливості для підготовки відповідного командного складу й набуття бойового досвіду. За згодою з німецькими військовими і розвідкою, діячі ОУН(Б) проходили вишкіл в поліцейських школах та старшинській школі в Кракові. Навесні 1941 р. у складі спецпідрозділів абверу створили батальйони «Роланд» і «Нахтігаль». У складі похідних груп був заздалегідь сформований політичний осередок із провідних діячів ОУН на чолі з Я. Стецьком. 30 червня 1941 р. у Львові ОУН(Б) провела Національні збори (близько 100 осіб) й оголосила Акт відновлення Української держави.

Український національний рух у 1941-1942 рр. Організація українських націоналістів (ОУН)ОУН (м)ОУН (б)1940р. Андрій Мельник. Степан Бандера. Голова Проводу Українських Націоналістів Керівник Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях орієнтувалися на допомогу нацистської Німеччини. Орієнтувалися лише на власні сили і вели революційні методи та засоби боротьби. Організували “Похідні групи”. 5 жовтня 1941 р. в Києві утворили Українську Національну Раду (УНРаду) на чолі з М. Величковським. Організували “Похідні групи” та військові одиниці “Нахтігаль, “Роланд”.30  червня 1941  р. - у Львові оголосила Акт відновлення Української держави. Основна мета українських політичних сил - рішуча боротьба проти СРСР

Український національний рух у 1941-1942 рр. Жителі Львова в очікуванні проголошення Акта відновлення української державності. 30 червня 1941 р.30 червня 1941 р. У Львові Ярослав Стецько оголосив «Акт відновлення Української Держави». Після проголошення Акта Ярослава Стецька обрали головою Державного правління, що сформував Крайове правління. Відразу після проголошення Акта почалося створення відповідних органів влади. Задеклароване ОУН(Б) будівництво Української держави було рішуче перерване німецьким керівництвом. Почалися репресії проти членів ОУН(Б). 8 липня 1941 р. провід ОУН(Б) ухвалює рішення про перехід до підпільної боротьби. Наступного дня заарештували Я. Стецька, згодом - інших чільних провідників ОУН, серед них С. Бандеру, яких доправили до концтабору. На всі наполягання німецького керівництва скасувати Акт провідники ОУН(Б) відповіли відмовою. У листопаді 1941 р. було видано наказ німецьким каральним органам таємно страчувати без суду членів ОУН(Б). Ярослав Стецько

Український національний рух у 1941-1942 рр. Провідну роль в розгортанні діяльності організації відігравав заступник голови проводу ОУН(М) О. Кандиба-Ольжич. 5 жовтня 1941 р. в Києві відкрилися установчі збори, на яких обрали Українську Національну Раду (УНРаду) на чолі з М. Величковським. Почався випуск газет (більше 100), відкривалися «Просвіти».20 листопада 1941 р. окупанти заборонили діяльність організації. Почались арешти активістів ОУН та активістів місцевих рад. Частину їх стратили в Бабиному Яру, зокрема О. Телігу. Львівську УНРаду очолював К. Левицький, а з листопада 1941 р. - А. Шептицький. Останній у лютому 1942 р. надіслав до Берліна меморандум з приводу геноциду євреїв, а також заявив про права українців на власну державу. Це стало приводом до розпуску нацистами львівської УНРади в березні 1942 р. Олег Кандиба-Ольжич. Олена Теліга

Український національний рух у 1941-1942 рр. На початок 1943 р. серед усіх українських партій та організацій легальну роботу продовжував лише Український центральний комітет, що був створений у Кракові в 1940 р. на чолі з Володимиром Кубійовичем. На початку 1944 р. німецька влада здійснила ще одну хвилю арештів. Так, були заарештовані провідники ОУН(М): А. Мельник, О. Ольжич та інші. Українство стало на шлях збройної боротьби проти окупаційної влади. Володимир Кубійович. Микола Величковський. Київська УНРада на чолі з М. Величковським виїхала до Львова, де об’єдналася із Львівською УНРадою на чолі з Костем Левицьким. Там її згодом очолив митрополит УГКЦ – Андрей Шептицький. У лютому 1942 р. він надіслав до Берліна меморандум з приводу геноциду євреїв, а також заявив про права українців на власну державу. Це стало приводом до розпуску нацистами львівської УНРади в березні 1942 р. Андрей Шептицький

Український національний рух у 1941-1942 рр. Серед українських політичних і військових угруповань, що претендували на першість у протистоянні з окупаційною владою, була «Поліська Січ» під проводом Тараса Бульби (Боровця). У серпні 1940 р. він прибув на Волинь, де створив збройне підпілля. Після початку війни Тарас Бульба (Боровець) за завданням німецької влади боровся із залишками радянських підрозділів та партизанами на Волині та Поліссі. Під його командуванням було близько 3 тис. бійців. Із часом Тарас Бульба (Боровець) своєю діяльністю охопив значну територію, де проголосив «Поліську республіку» із центром в Олевську. Йому вдалося налагодити співпрацю з ОУН(М) та гетьманцями. Проте наприкінці 1941 р. нацистське командування розпустило формування Тараса Бульби (Боровця). Сам він із невеликим загоном пішов у підпілля. Тарас Боровець - отаман "Тарас Бульба". м. Березне, серпень 1941 року

Посилення репресій і свавілля з боку німецького окупаційного режиму змусило отамана Тараса Бульбу (Боровця) знову взятися за зброю, але вже проти Німеччини. У лютому-березні 1942 р. він організував Українську повстанську армію, яка розпочала збройну боротьбу проти окупантів (у липні 1943 р. була перейменована на Українську народно-революційну армію (УНРА). У листопаді 1943 р. Тарас Бульба (Боровець) намагався шляхом переговорів із німецькою адміністрацією змінити окупаційну політику в Україні. Під час переговорів його було заарештовано й відправлено до концтабору. УНРА злилася з УПА. Український національний рух у 1941-1942 рр. Антинімецька відозва "Тараса Бульби" від 15 травня 1943 року

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина здійснила напад на СРСР. На території України наступала група армій «Південь». Червона армія, хоча й мала перевагу, зазнала нищівної поразки. Лише героїзм рядових бійців не дав нацистам реалізувати своїх планів. Бліцкриг провалився.22 липня 1942 р. гітлерівці повністю захопили територію України. Початок війни між Німеччиною та СРСР намагалися використати українські політичні сили, що виступали за незалежність України. 30 червня 1941 р. ОУН(Б) у Львові проголосила Акт відновлення Української держави. Але репресії проти українського руху не залишили іншого шляху боротьби, як обернути зброю проти окупантів. ВИСНОВКИ

Домашнє завдання. Опрацювати параграф 35 – 36, с. 197 – 205. Законспектувати, вивчити основні дати, персоналії до теми. Складіть таблицю «Основні причини поразок радянських військ в Україні в 1941 і 1942 рр.».