Учасники бою під Крутами - уродженці нашого краю

Учасники бою під Крутами – уродженці нашого краю

Міф про «300 спартанців – героїв Крут», яких Центральна Рада «кинула на убій»Суть міфу: У січні 1918 року Центральна Рада відправила під Крути на вірну смерть 300 14-17-річних юнаків-добровольців Студентського Куреня, які, за словами історика Михайла Дорошенка, були «молодь, напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках». Реальний стан речей: У бою під Крутами брало участь біля 400 юнкерів – старшин і курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, які на той час уже мали бойовий досвід (деякі з них навіть пройшли фронти Першої світової), а також  бійці Куреня Смерті – добровольчого підрозділу, сформованого з вояків, які повернулися з Першої світової війни, та вільні козаки з міста Глухова – теж старші люди, які мали бойовий досвід. Саме вони, а не гімназисти та студенти без вишколу, складали основні бойові сили оборонців Крут.Із Студентського (Помічного) куреня Січових Стрільців, серед яких були добровольці із числа студентів Університету Св. Володимира, новоствореного Українського народного університету, старшокласники 2-ї української імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії та учні з інших навчальних закладів Києва, під Крутами опинилася лише одна сотня – за різними даними від 114 до 130 бійців. Їх поставили на найбільш безпечну ділянку оборони, а наймолодших і тих, хто взагалі не вмів стріляти, лишили в резерві.

Така невелика українська залога пояснювалася двома причинами. По-перше, штаб Київського військового округу очікував, що головний удар більшовиків буде з боку Полтави, тоді як Муравйов пішов у наступ на бахмацькому напрямку. По-друге, на допомогу оборонцям Крут мали підійти 300 вояків  3-го Гайдамацького полку на чолі із Симоном Петлюрою, але ті змушені були повертатися до Києва для придушення більшовицького бунту на заводі Арсенал. Була і третя причина: Армія УНР на той час іще тільки формувалася із добровольців різних частин і відчувала гостру потребу як у фахових військових, так і в зброї та набоях. До того ж більшовицька агітація деякі українізовані полки робила із союзників потенційними противниками, як це сталося із куренем ім. Т. Шевченка, який стояв у Ніжині і, оголосивши нейтралітет, міг становити загрозу оборонцям Крут. Загалом в бою під Крутами з українського боку налічувалося біля 500 захисників і 20 старшин. На озброєнні вони мали 16 кулеметів і гармату на залізничній платформі. Проти них наступали загони із петроградських і московських червоногвардійців зі складу 1-ї армії Єгорова, а також загін матросів-балтійців з 2-ї армії Берзіна загалом – більше 4000 бійців. Наступ піхоти мали підтримати гарматним і кулеметним вогнем бронепотяги № 2 та ім. В. Леніна.

Попри значну перевагу противника і здачу станції, бій під Крутами був досить успішною бойовою операцією. Він тривав біля шести годин, і більшовики понесли значно більші втрати, ніж українські сили. Лише під вечір оборонці Крут змушені були організовано відступити, головно, через те, що у них закінчувалися набої. Втрати пораненими і вбитими, за свідченнями Гончаренка, складали 10 старшин і близько 250 бійців – переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи. Загиблих, за різними даними, було від 70 до 100 бійців, тоді як втрати більшовиків, за одним із звітів, сягали до 300 осіб убитими. Відходячи, крутяни розібрали залізничне полотно, що на кілька днів затримало наступ Муравйова на Київ. Ці дні стали вирішальними на переговорах, які тривали в цей час у Бресті, і дали можливість укласти Берестейський мирний договір з країнами Четвертного союзу, одним із головних пунктів якого було міжнародне визнання УНР. Джерело: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/antymif/mif-pro-300-spartanciv-geroyiv-krut-yakyh-centralna-rada-kynula-na-ubiy

Найтрагічніший епізод бою під Крутами – загибель студентської чоти, яка при відході заблукала і вийшла на станцію, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Розлючені червоноармійці наступного дня розстріляли усіх полонених розривними кулями. У їхньому числі був і Володимир Шульгін – брат відомого діяча Центральної Ради Олександра Шульгіна. Міф про «300 спартанців» і «Крути – наші Фермопіли» народився 19 березня 1918 року – під час церемонії перепоховання тіл загиблих крутян у Києві на Аскольдовій могилі. Саме такий образ вжив під час жалобного мітингу один із викладачів (за деякими свідченнями, це міг бути Микола Зеров, який кохався на античній тематиці і на той час викладав у 2-й українській імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії). Цьому сприяла загальна атмосфера трагічності – Київ оговтувався від наслідків захоплення міста муравйовцями, коли за українську мову чи будь-які ознаки українства могли розстріляти просто на вулиці, а число жертв за місяць за різними даними було від двох до трьох тисяч. За кілька днів до перепоховання студентів-крутян Київ так само велелюдно прощався із жертвами муравйовського розгулу. Джерело: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/antymif/mif-pro-300-spartanciv-geroyiv-krut-yakyh-centralna-rada-kynula-na-ubiy. Розстріл полонених. Кадр із фільму "Крути 1918"

Володимир Якович Шульгин Володимир Якович Шульгин – (8 квітня (за н. ст. 20) 1894 м. Єлисаветград - 29 січня 1918 с. Крути - громадський діяч, археолог, герой Крут. Початки шкільних знань Володимир отримав вдома. У цьому процесі важливу роль відіграла мама, яка виховувала дітей в національному патріотичному дусі і закріпила українське єство. У Києві Володимир, як і молодший брат Микола, вступив одразу до четвертого класу приватної гімназії В. Науменка, яка вважалася однією з кращих у місті. Її керівник, товариш батька з дитинства, у 1918 році очолить Міністерство освіти Української держави, а наступного року буде розстріляний більшовиками. Однокласником Володимира був Юрій Русов, український біолог і науковець в еміграції. 1911 року В. Шульгин перейшов до державної сьомої гімназії. Колишні однокласники згадували його як чистого і хорошого юнака з природною душевною грацією, в ньому гармонійно поєднувалась приваблива зовнішність із внутрішніми духовними якостями... Після закінчення гімназії у 1913 році вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Київського університету. Українофільська діяльність юнака спонукала охранку встановити за ним зовнішнє спостереження, під яке потрапляло і його студентське оточення. Жандарми дали Шульгину кличку “Книговський”, вирішили, що він належав до “партії Української групи”. З початком Першої світової війни, з посиленням репресій проти українства збори громадівців припинилися. Володимир продовжував підтримувати особисті стосунки з громадівцями, формуючи їх негативне ставлення до війни.https://wiki.library.kr.ua/images/Shulgin. VY.jpg

Національно-політичні питання його захоплювали і в Саратові, до якого восени 1915 року евакуювався університет. Там юнак брав участь у нелегальних зборах студентів-киян, 1916 року здійснив поїздку через Волгу до українського с. Покровського. У створеному в Києві з ініціативи Л. Шульгиної та Л. Старицької-Черняхівської шпиталі для українських вояків, де навчались і грамоти, Володимир читав пораненим книги рідною мовою. Віддавався і своєму захопленню археологією. Цьому сприяв батьків товариш з молодих літ Ф. Вовк, який 1908 року розпочав дослідження Мезинської палеолітичної стоянки на Чернігівщині.1917 року В. Шульгин бере активну участь у державотворчих процесах. Коли постала потреба боронити столицю УНР від агресії Радянського Петрограда, із молоді Київського університету св. Володимира, Українського народного університету та української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства було створено студентський курінь Січових Стрільців. Володимир Шульгин - один із організаторів Помічного Студентського Куреня, який у нерівному бою з більшовицьким військом поліг біля станції Крути за незалежність України. Кількасот молодих українців, які затримали наступ ворога на Київ, полягли захищаючи свою Батьківщину.19 березня тіла 17 загиблих, які вдалося знайти, повезли з вокзалу в супроводі рідних, духовенства, хору О. Кошиця, військового оркестру, регулярних частин, багатьох городян. Біля будинку керівництва УНР їх прах зустрічали члени ЦР на чолі з М. Грушевським та урядовці на чолі В. Голубовичем. У Кропивницькому (тоді Кіровограді) 16 грудня 2014 року з'явилася вулиця Родини Шульгиних, названа в честь усієї його героїчної родини. Пам'ятник на могилі В. Шульгина. Лук'янівський цвинтар Києва.

У ДАКО збереглися матеріали, що стосуються життя родини Шульгіних. Особиста справа Якова Миколайовича Шульгина, контролера Єлисаветградського відділення Держбанку Росії батька Володимира Шульгина) (1893-1914 рр.)Ф. 7, оп. 2, спр. 187, арк. 1, 1 зв., 2, 2 зв.

Свідоцтво, видане Держбанком Росії,призначеному на посаду контролера Єлисаветградського відділення Держбанку Росії Шульгину Я. М.на проїзд та проживання в м. Єлисаветград(22.01.1893 р.)Ф. 7, оп. 2, спр. 187, арк. 12

Звернення до українського студентства української фракції центру Університету Святого Володимира про запис до куреня Січових Стрільців (13.01.1918 р.)Газета "Нова Рада" 13.01.1918 р., № 7, Інв. № 1965, арк. 13 зв.

Постанова зборів галичан-студентів Українського народного університетупро вступ до студентського куреня Січових Стрільців(06.01.1918 р.)Газета "Нова Рада" 06.01.1918 р., № 4, інв. № 1965, арк. 7

Оголошення-заклик студентів Українського народного університетупро вступ до студентського куреня Січових Стрільців(04.01.1918 р.)Газета "Нова Рада" 06.01.1918 р., № 4, інв. № 1965

Телеграма-зверненнявід Генерального Секретаріату до солдат та великоросійського народуз підписами В. Винниченка та О. Шульгина(секретар закордонних справ в уряді УНР, рідний брат В. Шульгина)(06.01.1918 р.)Газета "Голос Юга" 05.01.1918 р., № 4, інв. № 1193, арк. 8

Горячко Сергій Кузьмович (24 березня 1896, село Гурівка, тепер Долинського району Кіровоградської області — 14 березня 1962, місто Мельбурн, Австралія) — сотник Армії УНР, тричі поранений у боях, зокрема під Крутами. Випускник Костянтинівської військової школи у Києві (1916). Комендант сотні 6–ї Січової Стрілецької Дивізії. Учасник Другого Зимового походу. Автор відомої схеми бою під Крутами (1933). Емігрував до Австралії (1951). Голова Координаційної управи Об’єднання союзів українських комбатантів в Австралії (з 1959). Похований на кладовищі Фавкнер у Мельбурні.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/ac/Battle_of_Kruty.jpg

Михайлик Михайло Карпович (8 листопада 1897, село Глодоси, тепер Новоукраїнського району Кіровоградської області — 1924, місто Сарни, Рівненська область) — поручик авіації флоту УНР, учасник бою під Крутами в складі 4–ї сотні 1–ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Член Ради української чорноморської громади та організатор українізації Чорноморського флоту в Криму (1917–1918). Ад’ютант Куреня Низових Запорожців 1–ї Запорізької дивізії Армії УНР (1920–1921). Учасник обох Зимових походів. Автор спогадів з історії визвольних змагань, зокрема про бій під Крутами. Від 1920 року проживав у Сарнах, адреса: Рекна, 18. Помер від серцевого нападу, залишив дружину і сина (1922 р.н.). Джерело: https://naszwybir.pl/ukrayintsi-vidznachayut-den-pamyati-geroyiv-krut/

Могила Семен  (17.04.1897, село Глодоси, тепер Новоукраїнського району Кіровоградської області — 23.03.1924, місто Харків) — хорунжий Армії УНР, учасник бою під Крутами в складі 4–ї сотні 1–ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується у спогадах А. Гончаренка, М. Михайлика та С. Цапа). Учасник Першого Зимового походу у складі Куреня низових запорожців 1–ї Запорізької дивізії. Служив у 17–му легкогарматному курені 6–ї Січової дивізії (1920–1921). Заарештований радянськими прикордонниками при перетині кордону (02.01.1923), відмовився від співпраці з ГПУ. Розстріляний у ніч із 22 на 23 березня.

Левко Федорович Прядько (1894– ?). Найменше відомостей про Левка Прядька: колишній вихованець 1-ї Української військової школи, учасник бою під Крутами та Першого зимового походу (06.12.19919 — 06.05.1920) в складі куреня Низових запорожців 1-ї Запорізької дивізії, старшина армії УНР. Подальша його доля невідома. Джерело: https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/bij-pid-krutami-richnitsja-tragediji/

Джерелаhttps://suspilne.media/121006-u-bobrinci-divcini-siroti-kupili-zitlo/https://www.ugorod.kr.ua/news/2018-02-08-62721.htmlhttps://uinp.gov.ua/poshuk/materialyhttp://journal.osnova.com.ua/article/69049-%D0%9 A%D1%80%D1%83%D1%82%D0%B8_%E2%80%94_%D0%B1%D1%96%D0%B9_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%BD%D1%94%3 A_100-%D1%80%D1%96%D1%87%D1%87%D1%8 F_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B9_%28%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%29http://dakiro.kr-admin.gov.ua/