Презентація "Українські перекладачі"

Українські перекладачі світової літератури. Проект на тему:

Мета проекту: Виховання любові до української мови та літератури як органічної частки світової літератури в процесі викладання зарубіжної літератури.

Ле́ся Украї́нка  (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка) 13 лютого1871, Звягель, нині Новоград Волинський - 19 липня 1913, Сураміукраїнська письменниця, перекладачка,культурна діячка. Перекладати письменниця почала ще з юнацьких років. Вона перекладала з російської, польської, німецької, французької, англійської, італійської, старогрецької, давньої індійської та єгипетської мов. Багато уваги Леся Українка приділяла перекладам поетичних, прозових,драматичних творів і наукових праць. Так вона переклала українською мовою "Пропалу грамоту" з "Вечорівна хуторі близь Диканьки" Н. В. Гоголя, "Старуху Ізергіль" М. Горького, поему В. Гюго "Бідні люди", 65 віршів "Книги пісень" Г. Гейне з циклу "Ліричні наспіви" і біля 90 віршів з циклу "Знов на Батьківщині" та багато інших.

Переклад вірша Джорджа Байрона "When I dream that you love me...“ ("Коли сниться мені, що ти любиш мене...")Оригінал: When I dream that you love me, you'll surely forgive;Extend not your anger to sleep;For in visions alone your affection can live,--I rise, and it leaves me to weep. Дослівно: Коли мені сниться, що ти мене любиш, неодмінно пробач;Не поширюй свій гнів на мій сон;Тільки в мріях одних може жити кохання, -Я підіймаюсь, і мені залишається тільки ридати Переклад: Коли сниться мені, що ти любиш мене,Ти на сон мій не гнівайся, люба, Тільки в мріях я маю те щастя ясне,Кожний ранок - оплакана згуба.

Іва́н Я́кович Фра́нко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906) Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст і філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з'явилося понад 220 видань,у тому числі більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів.

Гомерова Одіссея. Переклад Івана Франка. Спів первий. Про мужа ми бувалого скажи,О музо, що блукався довго, відколи. Святий град Трої знищив; многих він. Людей, міста зрів і пізнав звичаї,Багато горя в серці утерпів. На морі: спасти він життя своє хотівІ своїх другів. Но надарма ся старає,Бо й так нещасних спасти не здужає,Бо вни самі нерозумом своїм згубились,Дурні, що Гіперіона воли поїли. Блищачого, а той за теє їм. Не дав діждати тої любої години,Щоби вернулись в край свій: всіх їх погубив!

(1895-1964) Відомий поет, перекладач, фольклорист, мовознавець. Народився 19 березня 1895р. в м. Києві в родині етнографа Тадея Рильського. Навчався в приватній гімназії Науменка в Києві. 1915-1918 — навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Українського народного університету. 1919-1929 — працював вчителем у селах. Критикував комуністичну дійсність, за що його арештували у 1931р. і ув’язнили на 5 місяців. Після тюрми творчість зазнає змін, у збірці «Знак терезів» поет прославляє радянську владу. Відтоді творчість розділилася на дві течії – офіційну та лірично-філософську. За роки війни талант ожив та забуяв патріотичними творами. 24 липня 1964р. помер. Максим Тадейович Рильський

Le Pont Mirabeau. Sous le pont Mirabeau coule la Seine. Et nos amours. Faut-il qu’il m’en souvienne. La joie venait toujours après la peine. Vienne la nuit sonne l’heure. Les jours s’en vont je demeure. Les mains dans les mains restons face à face. Tandis que sous. Le pont de nos bras passe. Des éternels regards l’onde si lasse. Міст Мірабо Гійом Аполлінер Під мостом Мірабо струмує Сена. Так і любов. Біжить у тебе в мене. Журба і втіха крутнява шалена. Хай б'є годинник ніч настаєМинають дні а я ще єРука в руці постіймо очі в очіПід мостом рук. Вода тече хлюпоче. Од вічних поглядів спочити хоче.

(26 вересня 1904,Кам'янець Подільський — 23 листопада 1983, Київ) Український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР (з 1951 року), Заслужений діяч науки УРСР (з 1966 року), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964 року), народний поет Узбецької РСР. Протягом усього життя М. Бажан серйозно та плідно займався художнім перекладом, подарувавши українському читачеві майстерно відтворене слово Й. Ґете,Я. Івашкевича,В. Маяковського, А. Міцкевича, А. Навої, P. М. Рільке, Ш. Руставелі, Р. Тагора га інших. Зокрема, його переклад Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" визнано найкращим із перекладів слов'янськими мовами. Бажа́н Мико́ла Плато́нович

Паоло ЯшвіліПерекладач: Микола Бажан. ТбілісіСерце на гору Давидову лине —Там би знайшло свій притулок у висі. Там би раптово упав на коліна. Я перед сонцем і перед Тбілісі. Місто моє! Не жалієш для мене. Щедрого, сонцем сповитого щастя!Сяє й бринить, мов склепіння священне,Небо над нами, співуче й стрільчасте.

Данте Аліг’єріСонети й канцони з "Vita Nova"Сонет 11 В своїх очах вона несе Кохання,-На кого гляне, ощасливить вмить;Як десь іде, за нею всяк спішить,Тріпоче серце від її вітання. Він блідне, никне, множачи зітхання,Спокутуючи гріх свій самохіть. Гординя й гнів од неї геть біжить. О донни, як їй скласти прославляння?Хто чув її,— смиренність дум свята. Проймає в того серце добротливо.

Мико́ла Іванович Тере́щенко (13 вересня 1898, с. Щербинівка Полтавської губернії - 1966) український поет і перекладач. Перекладацьку діяльність почав із поезій Е. Верхарна (1922). Працював в органах політпросвіти і народної освіти УСРР, був співробітником газет "Більшовик" і "Пролетарська правда", 1925 редактор журналу "Життя і революція"; із 1932 — член оргкомітету Спілки письменників СРСР. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 перебував у Ташкенті (нині столиця Узбекистану) як організатор радіопередач українською мовою для евакуйованих в Середню Азію земляків. Автор "Літературного щоденника" (1966), який набув великої популярності, та більш як 20 поетичних збірок (1924—62): "Чорнозем" (1925), "Країна роботи" (1928), "Риштування" (1930), "Порив" (1932), "Поеми" (1935), "Дівчина з України" (1942)", "Верба рясна" (1943), "У битвах і трудах" (1951), "Ліричний літопис" (1958), "Серце людське" (1962) та ін. Перекладав з білоруської, німецької, перської, польської, російської та французької мов (твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, В. Маяковського, Д. Бєдного, Я. Купали, А. Міцкевича, В. Гюго, П. Меріме та ін.).

А. С. Пушкин. У лукоморья дуб зелёный. Из поэмы "Руслан и Людмила"У лукоморья дуб зелёный;Златая цепь на дубе том: И днём и ночью кот учёный. Всё ходит по цепи кругом;Идёт направо - песнь заводит,Налево - сказку говорит. Там чудеса: там леший бродит,Русалка на ветвях сидит. Край лукомор’я дуб зелений,І золотий ланцюг на нім:І день і ніч там кіт учений. На ланцюгу кружляє тім;Іде праворуч - спів заводить,Ліворуч - казку гомонить. Дива там: лісовик там бродить,Русалка на гіллі сидить.переклад

Леонід Соломонович Первомайський (Ілля Шльомович Гуревич) Народився 17 травня 1908 року в родині ремісника-палітурника в місті Костянтинограді (тепер Красноград) на Полтавщині. Тут і пройшли його дитинство і юність. Леонід Первомайський виступав як літературний критик і публіцист (книги роздумів «З щоденника поета» (1956), «Творчий будень» (1967)), але, поза власною творчістю, найбільше він уславився як перекладач. Завдяки його невтомній праці українською мовою побачили світ твори Франсуа Війона, Шандора Петефі, Юліуса Фучика, Нізамі Гянджеві, Михайла Лермонтова, Володимира Маяковського, Генріха Гайне, балади слов'янських та інших народів світу.

Генріх Гейне (1797—1856)Задзвени із глибини. Тихої печалі,Мила пісенько весни. Линь все далі й далі!Линь, дзвени, знайди той дім,В квітах сад зелений,І троянду перед ним. Привітай від мене.

Лі Бо В зимовий день повертаюсь. До своєї старої хати в горах. З очей моїх втомлених. Ще не зітер я сльози,Ще пил на одежі чиновницькій. Отьмарює взори.

Мико́ла Олексі́йович Лу́каш(19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988) Геніальний український перекладач і лінгвіст, прозаїк і поет, романіст, новеліст, лірик і сатирик, майстер епіграми та пародії, відмінний знавець фольклору. Лукаш вважається одним з найвидатніших українських перекладачів — перекладав художні твори з 20 мов. Йому властива феноменальне лінґвістичне обдарування і дивовижна ерудиція в галузі зарубіжної літератури. Він переклав «Фауста» Гете, «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.

Robert Burns (1759–1796)MY HEART'S IN THE HIGHLANDSMy heart's in the Highlands, my heart is not here;My heart's in the Highlands a chasing the deer;Chasing the wild deer, and following the roe -My heart's in the Highlands wherever I go. Farewell to the Highlands, farewell to the North,The birth-place of valour, the country of worth;Wherever I wander, wherever I rove,The hills of the Highlands for ever I love. Роберт Бернс (1759–1796)Моє серце в верховині Моє серце в верховині і душа моя,Моя дума в верховині соколом буя,Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,Моє серце в верховині, де б не був я сам. Будь здорова, верховино, любий рідний край,Честі й слави батьківщино, вольності розмай!Хоч іду я на чужину, повернуся знов,Моє серце в верховині і моя любов.

Бори́с Тен ( Мико́ла Васи́льович Хомиче́вський) Народився 9 грудня 1897, с. Дермань — 12 березня 1983, Житомир. Український поет і перекладач; колишній священик Української автокефальної православної церкви. Член Спілки письменників України (1957). Лауреат премії імені Максима Рильського за досягнення в галузі художнього перекладу (1979), заслужений діяч польської культури (1977). Літературний псевдонім походить від стародавньої грецької назви річки Дніпро — Бористен. Перекладав твори Есхіла, Гете, Міцкевича, Шекспіра, Шіллера, Пушкіна… Упродовж 31 року працював над перекладом «Одіссеї» та «Іліади» Гомера. 1970 року видав книгу сонетів «Зоряні сади», де зібрана його оригінальна творчість. Володів українською, грецькою, латинською, польською, німецькою, французькою, російською і чеською мовами

ПІСНЯ ПЕРШАМОРОВИЦЯ. ГНІВГнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв: Душі славетних героїв навіки послав до Аїду. Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу. Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий. Гомер “Іліада”

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко ( 28 вересня 1929, Стопчатів, Косівський район) Український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, Герой України. Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов. Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (вид. «Дніпро» 1986 р.). Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава , Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Йогана Вольфганга Ґете, Леопольда Стаффа та багатьох інших.

Франческо Петрарка Сонет 61  Благословенні будьте, день і рік, І мить, і місяць, і місця урочі, Де постеріг я ті сяйливі очі, Що зав’язали світ мені навік! Благословен вогонь, що серце пік, Солодкий біль спечаленої ночі І лук Амура, що в безоболоччі Пускав у мене стріл ясний потік!

Васи́ль Олекса́ндрович Ми́сик (24липня 1907, Новопавлівка Дніпропетровської області — 3 березня1983, Харків)  Український поет, перекладач. В'язень сталінських концтаборів. Окрему увагу заслуговує плідна перекладацька спадщина поета, за яку 1977 року поета було відзначено премією імені М. Рильського. У Мисикових інтерпретаціях українською мовою побачили світ поезії Байрона, Шекспіра, Пушкіна, Шеллі, Бернса, Лонгфелло, Кітса, Уїтмена, Гете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера та інших європейських авторів. Як фаховий сходознавець він перекладав твори багатьох поетів Сходу: Рудакі (Вибране, 1962), Омара Хайяма (Рубаї, 1965), Гафіза (Лірика, 1971), Фірдоусі (З «Шах-Наме», 1975). В 1990 році видавництво Дніпро видало книгу «Захід і схід. (Майстри поетичного перекладу)».

Переклад Василя Мисика1 Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,Ще жодному із нас не підживляв надій: Де знайде зігнуту під тягарем людину,Іще один тягар він накидає їй.

Висновок: Українська перекладацька традиція – багатовікова. Не зважаючи на те, що історія склалася так трагічно, що українська мова й література – головні чинники формування нації в умовах бездержавності – ніколи не функціонували в нормальних умовах, тому перекладна література, починаючи від старокиївської доби, відіграє надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як виховний засіб, і як засіб самовиразу нації та збагачення спроможностей рідної мови.

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ