УРОК 26 Ясунарі Кавабата – лауреат Нобелівської премії. Відображення самобутності японської культури у повісті «Тисяча журавлів». Символіка.

Домашнє завдання (диференційоване)

1. Знати біографію Ясунарі Кавабати. Прочитати повість «Тисяча журавлів».

2. Випереджальне завдання.

Клас поділено на творчі групи.  Кожна готує виступ на 4 хвилини.

І група. Готує схему, що відображає зв’язки між персонажами повісті. Робить загальну презентацію, що ілюструє відповіді однокласників.

ІІ група. Значення традицій в житті японців. Сватання та одруження.

ІІІ група. Релігія. Дзен-буддизм.

ІV група. Культ природи в Японії. Символ: журавлі.

V група. Традиційний одяг. Посуд для чайної церемонії.

VI група. Чайна церемонія.

УРОК 26

Тема. Ясунарі Кавабата – лауреат Нобелівської премії. Відображення самобутності японської культури у повісті «Тисяча журавлів». Символіка. Японські уявлення про красу та їх відображення у творі

Мета. Формувати предметні та ключові компетентності: знати  основні відомості про життя і творчість Я. Кавабати; розуміти значення творчості письменника у світовому літературному процесі; аналізувати ідейно-тематичний зміст, сюжет, композицію, проблематику повісті; характеризувати персонажів твору, стильові особливості повісті; виявляти  й аргументувати  жанрові ознаки; обговорювати філософсько-етичні проблеми, порушені у творі; тлумачити поняття «національний колорит»; створювати електронну продукцію (презентації); оцінювати взаємини героїв зі світом, природою, іншими людьми; усвідомлювати цінність національної самобутності та культурного розмаїття світу; розуміти роль повісті у популяризації національних традицій, а також розвитку світової культури; усвідомлювати єдність людини з природою як необхідну умову здорового життя.

Обладнання: текст повісті «Тисяча журавлів» Ясунарі Кавабати, портрет письменника, схема зв’язків між дійовими особами, учнівська презентація.

 Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Кікудзі не розумівся на тому, як добирати квіти для чайної церемонії,

та й служниця також.

Однак йому здалося, що іпомея, мабуть, пасує для ранкової чайної церемонії.

Тендітна іпомея, що й за день внівець зів’яне, й трьохсотлітня динька…

Вражений цим порівнянням, Кікудзі якийсь час не міг одірвати очей од квітки.

Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів»

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

- В шкільному курсі зарубіжної літератури небагато японських авторів. Які причин? Пригадайте, кого ми вивчали?

(Автори: Басьо Мацуо хоку – 6 клас, Акутагава Рюноске «Павутинка» – 7 клас.  Причини: віддаленість територіальна та культурна, різні релігії. Японія довгий час була закрита від європейців: з 1640 р. під загрозою смерті японцям заборонялося залишати країну, а іноземцям наближатися до японських берегів. Таким чином, було забезпечене мирне життя, понад 200 років не велося війн проти іноземних загарбників.

Це має відгук у книзі Джонатана Свіфта: єдина реальна країна, де побував Гуллівер – Японія. Побувати в Японії на той час – справжнє диво.)

ІІІ. Повідомлення теми й мети уроку

ІV. Мотивація навчання

Робота з епіграфом

•                 Як в рядках з твору, що винесені в епітет, окреслено проблематику повісті, особливості її композиції? (Тема: чайна церемонія та пошуки кохання. Основні проблеми: гармонія природи та людини; втрата сучасною людиною орієнтирів робить її розгубленою; краса (естетичне) допомагає відновити гармонію та життєві критерії (етичне). Композиція: історія стосунків на тлі чайної церемонії.)

V. Опрацювання навчального матеріалу

Слово вчителя

Ясунарі Кавабата отримав Нобелівську премію першим із японських письменників у 1968 році за «письменницьке мистецтво, що виражає сутність японського мислення». Проза Кавабати м'яка, лірична, сповнена тонких нюансів, отримала широке визнання і популярність у всьому світі. Талант Ясунарі Кавабата одночасно зобразив традиційне і нове у житті японського народу, знаходячи для відтворення цього синтезу природні та виразні форми.

Почавши  вивчати в університеті європейську літературу, Кавабата поступово повертається до літературних традицій свого народу. Власні літературні досягнення письменник  вважає результатом культурного доробку всієї японської цивілізації, про це він говорить у промові «Красою Японії народжений» на церемонії вручення Нобелівської премії.

 «Тисяча журавлів» — повість, написана в 1951 році на основі естетичного принципу простоти «вабі». «Вабі» — приглушена, неяскрава краса, показ цінності кожної миті життя. Походить від японських слів «вабіру» — «перебувати на самоті» та «вабісії» — «бути вбогим, одиноким», які згодом набули значень «насолоджуватися спокоєм» і «бути простим, вишуканим».

Евристична бесіда. Твоя думка важлива

•                 Ваші перші враження від повісті «Тисяча журавлів»?
•                 Запишіть по одному питанню, яке виникло у вас під час прочитання повісті, залиште біля себе, якщо до кінця уроку ви не отримаєте на нього відповідь, тоді вчитель і обрані експерти підготують її на наступний урок.

Робота в групах

•                  Повість важко сприймається непідготовленим читачем. Крім любовних пошуків, що є рушієм оповіді, тлом розповіді є своєрідна культура Японії, з безліччю нюансів та тонкощів, нашаруванням традицій та складною символікою.

Щоб полегшити розуміння твору, структурувати роботу, учні підготували у групах розповіді про самобутність японської культури. Виступ групи 4 хвилини.

Виступи супроводжуються презентацією, яку виконала І творча група.

ІІ група. Значення традицій в житті японців

Японська цивілізація своєрідна  ̶  це спільність моноетнічна і монодержавна. Вона побудована на засадах інтенсивної праці та витонченої культури.

Японія – острівна країна. Часті стихійні лиха, сприяли формуванню сильного характеру нації, виховали в народу стійкість до примх природи й долі.

Бідність ресурсної бази стала важливою передумовою особливої працелюбності та традиції виживання. Звідси – високий статус не тільки індивідуальної праці, але й співучасті у праці колективній.

У японському суспільстві велике значення має належність особистості до певної спільноти (родинної, національної чи робочого колективу).

Одне із знакових явищ японської культури  ̶  самурайство з`явилося у VIII ст. Слово «самурай» походить від «служити, охороняти». Самураї були професійними вояками, що знаходилися на службі у знаті. Життя і смерть самурая підпорядковувалися закону честі: вірність, ввічливість, мужність, правдивість, простота. Дотримуючись кодексу честі, вони залишалися непідкупними, і тривалий час Японія не знала, що таке корупція.

Сватання та одруження

У стародавній Японії шлюби укладалися для зміцнення сімей та соціального статусу. Знайомством молодих займалися свахи (накодо), які тривалий час вивчали родовід сімей, характери нареченого та нареченої. При першому знайомстві батьки обох сторін обмінювалися обручками-подарунками, а сваха отримувала свої «дивіденди» вже після весілля. Щороку молоді передавали своєму накодо цінні подарунки на знак вдячності за знайомство.

В сучасній Японії 26% пар звертаються до свах в пам’ять про давню традицію.

Накодо представляють родичів одне одному, готують весільну церемонію та консультують молодих до весілля.

ІІІ група. Релігія. Дзен-буддизм

У VI ст. японці прийняли буддизм. Ця релігія сприяла становленню загальнодержавної ідеології, сформувала новий тип особистості з слабшою родовою прив'язаністю. В Японії буддизм є своєрідним – дзен-буддизм. Ця віра наклала особливий відбиток на духовність японського народу: істина дається людській душі насамперед як миттєва краса, що фрагментарно закарбовується.

Події повісті починаються у храмі Енгакудзі. Енгакудзі – великий храмовий комплекс, заснований у 1282 році, монастир дзен-буддизму в містечку Камакура, де певний час мешкав Ясунарі Кавабата. В оздобленні відчутно вплив релігійних та філософських поглядів воїнів-самураїв – стриманість у кольорі, різьблення по дереву, без позолоти.

Храм засновано на честь  воїнів, що загинули в боях з завойовниками – монголами. На стелі храму  зображено журавлів.

ІV група. Культ краси та природи в Японії

Японія – країна, де постійно дають про себе знати стихійні сили і де на кожному кроці бачиш сліди наполегливої ​​людської праці.

Скам'янілі лавові потоки вулкана Сакурадзіма перетворені в тераси фруктових садів. Здається, ніби мандаринові дерева обсипані білим цвітом. Але квіти ці паперові. Паперовими кульками старанний садівник дбайливо вкриває кожну зав'язь.

У Японії весна, літо, осінь і зима окреслені надзвичайно чітко. Японці знаходять радість у тому, щоб не тільки стежити за цією зміною, а й підпорядковувати їй ритм свого життя.  Їм властива не стільки рішучість підкорювати природу, скільки прагнення жити в злагоді з нею.

 Цією ж рисою пронизане їхнє мистецтво.  Мета японського садівника – відтворити природу в мініатюрі.  Ремісник прагне виявити фактуру матеріалу.  Кухар  ̶ зберегти початковий смак продукту.

 Універсальної приправою у японських кухарів служить адзі-но-мото – "корінь смаку".  Призначення адзі-но-мото – посилювати властиві продуктам смакові особливості.

 Можна сказати, що адзі-но-мото символізує собою японське мистецтво взагалі.  Його мета – доводити матеріал до такого стану, в якому він найбільш повно розкривав би свою первісну принадність.

 Властива японцям любов до природи втілилася в своєрідних рисах національного побуту.  Японський будинок – це як би навіс над порожнечею.  У кожній кімнаті є стіна, яку можна розсунути, а можна зовсім зняти.

Коли вперше бачиш японське житло, найбільше вражає майже повна відсутність меблів. 

Розсувні стіни японського житла втілюють прагнення його мешканців бути ближче до природи, замість того, щоб відгороджуватися від неї.

Прагнення до гармонії з природою, культ її краси – головні риси японського способу життя. Цю рису характеру з дитячих років активно виховує школа. У погожий день заняття в класах часто скасовують, щоб дітвора вирушила на повітря малювати з натури або слухати пояснення вчителя про те, як розпізнавати прекрасне.

У побуті японців міцно вкоренилися звичаї колективного милування найбільш поетичними явищами природи. Взимку прийнято насолоджуватися свіжим снігом, весною – цвітінням вишні, восени – листям кленів і повним місяцем.

Японці знаходять прекрасне і в тому, що оточує людину в буденному житті, в кожному предметі побуту. Не тільки картина або ваза, а будь-який предмет домашнього вжитку може бути втіленням краси.

У японському житлі є ніша, де стоїть ваза з ікебаною – композицією з квітів. Ікебана  ̶  самостійний вид образотворчого мистецтва. Мета ікебани – виражати красу природи, створюючи композиції з квітів і кераміки. Мистецтво ікебана люблять в Японії за загальнодоступність, за те, що воно допомагає людині будь-якого достатку відчувати себе духовно багатою.

Японія мальовнича  не лише там, де природа залишилася недоторканою. Хвилюють душу створені багатьма поколіннями східчасті тераси рисових полів. Доглянутість, ставлення до поля як до клумби – характерна риса Японії, один з елементів її мальовничості.

Японія – свідчення того, що людська праця здатна примножувати красу природи.

Журавлі як символ

 У Японії журавель – священний птах, символ здоров'я, довголіття та щастя. Вважається, що журавель, перетворюється в людину, подорожує і шукає тих, хто потребує його допомоги.  Журавлі в таких історіях є символом чистоти і чесноти, готовності до безкорисливої ​​допомоги. Тож журавель – птах, що символізує безсмертя, процвітання, щастя і любов.  Зображення журавлів в японській культурі передавали найтонші смислові відтінки.

На весь світ відома японська прикмета, за якою потрібно зробити тисячу паперових журавликів для здійснення мрії. У сумно відомій Хіросімі зведено Дитячий меморіал Миру на честь дівчинки Садако Сасакі, яка загинула від променевої хвороби  ̶  наслідку атомного бомбардування міста. Дівчинка до останнього вірила у зцілення і робила паперових журавликів.

Також широко відома серед японців історія про пораненого журавля, який, перетворився в прекрасну дівчину.  Красуня вийшла заміж за юнака, що врятував її.  Дівчина володіла даром: ткала приголомшливі тканини зі свого пір'я, яке збирала, перетворюючись у журавля.  Але якось чоловік підгледів за дівчиною, тоді вона обернулася птахом і полетіла геть. 

V група. Традиційний одяг

Національний одяг японців складається з довгого халата прямого крою  ̶  кімоно. Чоловіче й жіноче верхнє плаття має майже однаковий крій, але розрізняється за кольором: жіноче шиють з яскраво оздоблених світліших тканин, а чоловіче - із темних одноколірних або картатих. Кімоно загортається зліва направо і підтримується в талії верхнім поясом (обі).

Взуття японці одягають тільки виходячи на вулицю. У приміщенні ходять босоніж або в коротких шкарпетках (табі) з білої паперової тканини, зшитих таким чином, що великий палець ноги поміщається окремо від інших. Національне взуття  ̶  гета. Зроблене з дерева у вигляді маленької лавочки на двох ніжках, або у вигляді колодки.

Що запамятав Кікудзі, випадково звернувшись до Юкіко при першій зустрічі? (Дівчина, що несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями, була вродлива. с.131)

 Можливо, малюнок на фуросікі Юкіко був схожим на відомий малюнок Кійохара Юкінобу «Тисяча журавлів серед сосен та бамбуку».

 

Фуросікі  ̶  перекладається як «банний килимок» і являє собою квадратний шматок тканини, який використовувався для загортання та перенесення предметів.

В японських лазнях (о-фуро) було прийнято ходити в легких бавовняних кімоно, які відвідувачі приносили з дому. Той, хто купався, приносив килимок (сікі), на якому стояв, поки роздягався. Переодягнувшись в «банне» кімоно, відвідувач обертав свій одяг килимком, а після лазні загортав у килимок мокре кімоно, щоб донести його.

Таким чином, килимок для лазні перетворився в багатофункціональну сумку. Легкість згортання і міцність стали визначальними в підході до вибору тканини для фуросікі. Товсті тканини поступилися місцем тонким і міцним. Поступово більшість фуросіки стали виготовляти з бавовняних тканин зі стороною 40-80 см.

Фуросікі дуже зручний в застосуванні: тканина приймає форму предмета, який ви завертаєте, а ручки дозволяють легко перенести вантаж. Крім того, подарунок, загорнутий не в папір, а в м'яку багатошарову тканину, набуває особливої ​​виразності.

Посуд для чайної церемонії

Посуд для чайної церемонії – повноцінні дійові особи повісті «Тисяча журавлів», зі своїми долями, іменами.

 Орібе 

Стиль Орібе в японській кераміці зародився у XVI ст. Засновник  Фурута Орібе  ̶  японський генерал, майстер чайної церемонії.

Для чайної церемонії Фурута вибирав посуд, що відрізнявся від того, який традиційно використовувався в чайному дійстві. Для чашок були характерні асиметричні форми. Дуже часто перевагу надавав деформованому посуду.

Відомий випадок, коли Орібе використав посуд з тріщинками, крізь які витікала вода. У чайних горнятах, в яких майстер готував гостям напій, незручно було розмішувати віничком чайний порошок. Оригінальність зовнішнього вигляду мала для Фурути, важливіше значення, ніж утилітарна придатність. Чайний майстер вважав, що таке начиння відповідає принципам естетики «вабі». Він створив стиль, що поєднував грубувату недбалість форм і елегантну простоту декору. Поверхня Орібе розписується живими геометричними чи природніми візерунками. Вони лаконічні і витончені: рисовий колосок, хурма, спиці колеса. Були часи, коли розпис виконувався дітьми, які ще погано володіють пензлем. Крізь кракелюри проникають частки чаю, утворюючи сітку благородної патини, яка з кожним вживанням чаші стає красивіше.

Сіно

Посуд «сіно». Вироби, вкриті товстим шаром глазурі молочно-білого кольору з помаранчевими плямками окису заліза й характерною особливістю  ̶  крихітними отворами «суана» (гніздечка), що нагадують шкірку цитруса.

(« — У цієї чашки червонястий відтінок. Мама казала, що на вінцях помада так ввібралася, що її вже нічим не змиєш і не витравиш. Уже після маминої смерті я придивилася й помітила, що, справді, по краях в одному місці барва наче густіша.» с.179 – 180

«З-під білої поливи ледь-ледь проступав багрянець. Кікудзі простяг руку й торкнувся чарівної поверхні глечика: вона була холодна, та від слабкого багрянцю, здавалося, струмувало тепло." с.167 - 168

Коли герой вперше бачить глечик, в ньому стоять білі троянди та бліді гвоздики.  Він отримує його в подарунок від дочки коханої свого батька.  Коли глечик потрапляє в руки упорядниці чайної церемонії, грубої і корисливої жінки, герой думає про те, що цей глечик повинен піти в невідомість, зникнути, щоб люди могли сприймати його принадність, не думаючи про складні переплетення доль.»)

Карацу

Вироби карацу відрізняються простим та витонченим рослинним малюнком, що наноситься темним пігментом на світлому тлі.

Посуд для чайної церемонії

Важливу роль у чайній церемонії відграє посуд. Він буває «далекий» і «близький». У «Списку речей, які використовуються для чайної церемонії» складеному в 1572 р. дається така класифікація начиння:

• Чайниці та чайні чашки-теммоку  ̶  перше близьке.

• Глечик з водою і чаша для зливання води  ̶   друге близьке.

• Чайна ложка, підставка для черпака, підставка для кришки  ̶  третє близьке.

• Ваза для квітів  ̶  далеке.

• Сувої-какемоно  ̶  більш далеке

• Курильниця для пахощів, банка з пахощами  ̶  найдальше.

Критерієм «дальності» або «близькості» предметів була роль у чайному дійстві.

Під час церемонії всі предмети чайної церемонії використовуються в певній послідовності, вписуючись в інтер'єр приміщення, вони функціонують, слідуючи встановленому ритму, а ритм  ̶  ритуал чайного дійства.

VІ група. Японська чайна церемонія

Церемонія приготування чаю є ритуальною формою, яка досі проводиться в країнах Східної Азії. Не просто приготування чи подання, а мистецтво виконання цього процесу й називається чайною церемонією. Мета її  ̶  досягти гармонії людини з природою.

У Японії будували спеціальні чайні будиночки в чайних садах. Сад  поділяється на зовнішній, який заспокоює та налаштовує на медитацію, і внутрішній. Сама церемонія, яку називають Тядо, Садо або Тяною – це ціла культура, знання, які передавались із покоління в покоління.

В цілому церемонія є процесом зустрічі господарем (чайним майстром) його гостей і складається з певних дій, виконаних в зазначеному порядку.

Існує чотири правила чайної церемонії.

•                  Гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії  ̶  призначення традиційного мистецтва японців.
•                  Чемність. Передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, "зустріч почуттів" не за правилами поведінки, а через те, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихильна до добра. Чайний дім  ̶   обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям з поганими думками.
•                  Чистота. Повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні.
•                  Спокій. Головне у чайному домі  ̶ тиша та спокій, необхідні для рівноваги духу, для бесіди "сердець".

Тяною –  ритуал гармонії душі й тіла. Завдяки цій церемонії розумієш, наскільки мала чаша людських радощів і наскільки мудрі ті, хто вміє її заповнити.

Зазвичай на чайній церемонії використовують зелений чай  ̶  матте.

Крок 1 Підготувати все, що потрібно для проведення церемонії. Посуд, чай, солодощі (вагасі). Важливо на цьому етапі досягти гармонії з собою: лише так можна насолодитись процесом приготування чаю.

Крок 2 Гості повинні підготуватись духовно, очистити свої думки й серця, залишити всі турботи позаду. Вони чекають, поки господар дому покличе їх на церемонію. Інколи це здійснюють за допомогою дори  ̶ спеціальний гонг. Це означало, що чайний майстер готовий та чекає на гостей..

Господар дому вітає кожного гостя мовчазним поклоном. Спершу подають вагасі, а потім починається чайна церемонія.

Крок 3 Процес починається з очищення столових приборів. Господар очищає піалу, чайник, совок і віник граційними рухами. Далі йде процес приготування чаю.

Крок 4 Спершу потрібно прогріти піалу гарячою водою, також слід замочити в воді віничок, щоб пилинки чаю не прилипали до нього.

Крок 5 Господар насипає 1-2 чайних ложки матте в піалу та заливає його гарячою водою.

Крок 6 Віничком слід спершу розмішати, а потім добре збити матте, щоб він повністю розчинився, а на поверхні чашки з’явилась пишна піна.

Крок 7 Господар передає піалу одному з гостей і вони обмінюються поклонами. Кожен гість захоплюється чаєм і дякує господареві за цей чудовий напій.

Роль чайної церемонії в композиції твору. Композиційна будова повісті «Тисяча журавлів» пов`язана з традицією чайної церемонії. З цього ритуалу в храмі міста Камакура починається знайомство читачів з головними героями: Кікудзі і Юкіко, долі яких і покладено в основу сюжету. Чайна церемонія  ̶ загальний фон, художня тканина, переплетіння «ниток» якої з'єднує минуле й теперішнє всіх персонажів.

Сутність чайного обряду  ̶  старовинної традиції, доведеної японською естетикою до рівня високого мистецтва,  ̶  полягає в тому, щоб дати можливість людині поміркувати над своїм життям, очистити душу від повсякденних турбот і суєти, нагадати про гармонійну єдність людини з природою та іншими людьми.

VІ. Підбиття підсумків уроку

Міні-диспут з проблемного питання

•                 Хто майстер чайної церемонії в повісті?
•                 Чи відповідає вимогам чайного ритуалу настрій, що виникає під час церемоній, проведених Тікако? Чому?

Рефлексія

•                 Чи отримав хтось з учнів відповіді на свої питання, записані на початку уроку? Якщо «так», то запишіть стисло отриману відповідь. (Листочки з питаннями здаються вчителю.)

VІІ. Домашнє завдання (диференційоване)

1. Знайти приклади постійного зв’язку, що існує між головним героєм та естетикою, красою, гармонією, що закладені в японських традиціях.

2. Індивідуальне. Розповісти про образ Гендзі в японській літературі та аніме, провести паралель з повістю Кавабати та його героєм.

3. Для творчих груп.  Прослідкувати по тексту, підібрати цитати, що характеризують ставлення Кікудзі до героїнь твору. Які емоції викликає в героя кожна з жінок? Сформулювати власний висновок.

І група. Кікудзі та Тікако.

ІІ група. Кікудзі та пані Оота.

ІІІ група. Кікудзі та Фуміко.

ІV група. Кікудзі т Юкіко.

V група. Експерти. Аналізують питання однокласників, формулюють відповіді.

4. Індивідуальне. Розповісти про те, що відбувалося з героями повісті в ІІІ частині, яку не перекладено на українську  ̶  «Кулики на хвилях».