Презентація уроку "Спроби об’єднання Лівобережної та Правобережної Гетьманщини"

Спроби об’єднання Лівобережної та Правобережної Гетьманщини. Ліцей № 3 Охтирської міської ради. Сумської областіПідготував Іван СОБОЛЄВ

Знати та вміти

Опорні поняття

Опорні дати

ПЛАН

Петро Дорошенко. Роки життя:1627, Чигирин — 19 листопада 1698, с. Ярополче  Видатний український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького Правобережної України (1665—1676), очільник Гетьманщини (1668-1670). Козацький полковник. Походив із давнього козацькогo роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка, Батько — наказний гетьман Дорофій Дорошенко.

Початок військової кар'єри. Мав добру освіту. На початок Хмельниччини обіймав посаду писаря. 1655 року призначений наказним полковником, до 1665 року позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаськи полки. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема вів переговори зі шведським урядом щодо союзу проти Речі Посполитої, також згодом очолював делегацію до Москви 1659—1660 року. Під час повстання Мартина Пушкаря на чолі полку вів бойові дії проти повстанців. Активний учасник московсько-козацької війни у 1658—1659 роках. Разом з Іваном Ковалевським став одним із найближчих дорадників Хмельниченка, який, по вересневій різанині на Чорній раді в Германівці, й отримав булаву. Брав участь у перемовинах з Анджеєм Потоцьким, який безрезультатно намагався намовити козацтво залишитися в складі Речі Посполитої. Очолив переговори з Олексієм Трубецьким, які зрештою завершилися підписанням Юрієм Хмельницьки Переяславських статей-Bідбув до Москви задля перегляду угоди.

Гетьманство. У 1663—1664 роках — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері1665 рік — полковник Черкаського полку10 жовтня 1665 року правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної Україн У січні 1666 року в Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшин.

Запровадження реформ. Cтворив регулярне 20-тисячне військо. з найманих частин (сердюки та компанійці)Встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводив політику колонізації незаселених земель. Утворив новий Торговицький полк, Часто скликав козацькі ради

Польсько – козацько - татарська війна (1666 -1671)Влітку та восени 1667 року Петро Дорошенко розгорнув воєнні дії проти Речі Посполитої, що дістали назву «Підгаєцька кампанія»- Разом з ордою під проводом калги-салтана Керим-Гіре, були і османські яничари. У вересні об'єднані сили калги та Дорошенка розпочали регулярні воєнні дії. Ян Собєський укріпився на дуже сильній позиції біля Підгайців, де на початку жовтня його облягли козаки й татари. Він два тижні витримував облогу. Саме у цей час Сірко вдарив на Перекоп і спустошив північний Крим. Керим-Гірей почав 16 жовтня переговори з Яном Собєським, і всього за чотири години вже був готовий трактат про « непорушний мир». Щодо козаків, то вони мали залишитися в підданстві Речі Посполитії на умовах, які мусили виробити спеціальна комісія.

Підгаєцька угода (1667)19 жовтня 1667 року була підписана угода: П. Дорошенко й Військо Запорозьке обіцяли підданство королеві й відмовлялися на майбутнє від усяких інших протекцій;магнати й шляхта могли вільно вертатися до своїх маєтків;Коронне військо не повинно було входити до козацької України;Річ Посполита була вимушена визнати кордон козацької держави по річці Горинь;Залога в Білій Церкві мала бути зменшена. Пакт був скріплений взаємною присягою П. Дорошенка й Я. Собєського.

Спроба об'єднання з Лівобережжям. Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа 1668 року на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривав антимосковський виступ. Ліквідувавши Брюховецького, відвернув від війська запорожців, котрі надалі збройно виступили проти Дорошенка. 8 червня 1668 року Петра Дорошенка проголошено гетьманом усієї України «Обох берегів Дніпра». Гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Південні лівобережні козацькі полки відмовилися йому підкорятися через що він був змушений розпустити військо та, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, повернутися в Правобережну Україну. На початку 1669 року Дорошенку за допомогою козаків під проводом Івана Сірка (котрий починав кампанію в лавах Суховія) вдалося розгромити Петра Суховія і його спільників — кримських татар.

Союз з Османською імперією. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Кримського ханства й здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царства, Дорошенко навесні 1669 року уклав союзний договір з Османською імперією. Цей союз затвердили Генеральна Військова Рада 10-12 березня 1669 року в Корсуні. Дорошенко став беєм  українського санджака. право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;Українська православна церква зберігала автономію в складі константинопольського Патріархату;українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни;на українських землях османи й кримські татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир;Османська імперія й Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою та Московією без згоди гетьмана;

Війна з Річчю Посполитою. У вересні 1670 року Петро Дорошенко як санджакбей османського султана почав війну зі ставлеником Речі Посполитої Михайлом Ханенком. 1671 року пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 року армія Речі Посполитої захопила Брацлав, Могилів, Вінницю. Навесні 1672 року Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Османської імперії, перейшов у наступ. У липні 1672 року Дорошенко розгромив Ханенка. 27 серпня 1672 року об'єднана українсько-османсько-кримська армія, яку очолювали османський султан Мегмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (На початку вересня 1672 року українсько-османсько-кримсько війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, уряд Речі Посполитої 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір.

Бучацький мирний договір. Подільське воєводство відходило до Османської імперії від Бучача — по Брацлав. Bизнавалася влада Петра Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині; з цих земель виводилися всі залоги Речі ПосполитоїРіч Посполита зобов'язувалася сплатити Османській імперії контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тисячі золотих данини. У 1672 у Бучацькому договорі польською  й османською мовами зазначене існування України, української державності

Війна з московією. Укладання Бучацького договору, московія розцінил_як привід захопити Правобережжя. У червні 1674 року московська армія під командуванням воєводи григорія ромодановського й козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили в Правобережжя та взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла османсько-кримська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича й московські війська відступити.

Ситуація на ПравобережжіПравобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі була складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста й села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Османські залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини османському султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували та захоплювали в полон місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Османської імперії, він вирішив зректися булави.

Зречення булави. Восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Восени 1676 року московська армія та полки Самойловича знову обложили Чигирин Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір. Після зречення з гетьманства Дорошенко поселився в містечку Сосниця , проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679—1682 роках Дорошенка призначили в'ятським воєводою. Останні роки життя Дорошенко провів у селі Ярополчому під Москвою,. Там він, у віці 57-и років, одружився з Агафією Єропкіною, а, яка народила йому синів Олександра і Петра, дочку Катерину.

Дем'ян Многогрішний. Дем'я́н «Многогрішний» Ігнатенко (1621, Короп — 1703, Селенгинськ)  Гетьман Лівобережної Гетьманщини (1668—1672). У 1665—1668 роках — полковник Чернігівський.

Дем’ян Многогрішний. Модзалевський згадував його як «мужичого сина». Як «Многогрішний» вперше згаданий польськими дипломатами у 1671 році Сам гетьман підписувався виключно «Дем'ян Ігнатович», «Дем'ян Ігнатенко» «Демко Ігнатович». Змолоду брав участь у Хмельниччині. У 1665—1668 роках посідав уряд чернігівського полковника. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну. У 1668 році, опісля усунення Брюховецького, Дорошенко призначив його Наказним гетьманом Сіверським, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя.

Лівобережний гетьман. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину, відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковської налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Ігнатовича піти на переговори з царським урядом. З іншого боку, він мав власні амбіції — титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 року зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському. За допомогою компанійців, Ігнатович був обраний гетьманом та від імені всієї старшини продовжив перемовини з царем. Москва з огляду на традиційну царську претензію щодо визначення легітимності виборів українських гетьманів, не визнала його титулу до Глухівської Ради.

Глухівські статті

Дем’ян Многогрішний. Отримавши звістку про те, що Многогрішного обрано гетьманом, Дорошенко відправив на Лівобережжя військо, щоб прихилити народ під свою зверхність. Демко Многогрішний вислав проти нього свої полки і під Рогиньцями загони Дорошенка було розбито. 15 січня 1670 року запорожці відправили до Многогрішного посланців із зверненням підтримати їхнє прохання до царя знову прийняти їх у підданство. Про це довідався Дорошенко. Він звернувся до Многогрішного з пропозицією єдності та дружби, бо рішення запорожців воювати проти Дорошенка було тверде й одностайне. Многогрішний сам мав претензії до запорожців, бо вони не досить впевнено визнавали його гетьманство, вважаючи його сіверським чи “північним” гетьманом, а не гетьманом усіх козаків. Тому він попередив московський уряд, що запорозькі посли не користуються його довірою і він не може гарантувати їхню відданість цареві. 28 липня цар відіслав грамоту, в якій наказував запорожцям називати Многогрішного запорозьким гетьтманом і жити з ним у любові та згоді. Користуючись своїм впливом на патриарха Костянтинопольського, Дорошенко вмовив його проклясти Многогрішного. Москва, зі свого боку, доручила московському патріарху Йосафатові зняти це прокляття.

Дем’ян Многогрішний. У зв'язку з проблемами, що впали на Дорошенка, Многогрішному вдалося підкорити собі Лівобережжя, “не по-людському й по-тиранському вирубуючи людей”. Підкорене такими заходами населення неприязно ставилося до Многогрішного, і він з метою підвищення особистої безпеки вирішив змінити столицю козаччини. Москва запропонувала йому Батурин й вислала для особистої охорони гетьмана загін стрільців. Відтоді гетьмани почали тримати коло себе московських охоронців, а до Москви бурхливим потоком почали надходити доноси, у першу чергу на Дорошенка, який начебто лаяв московського царя та мав намір піддатися султанові. Многогрішного у доносах звинувачували у тому, що він планує злуку з Дорошенком та перехід під егіду Осяйної Порти, що він вихвалявся побити царських чиновників у Батурині, погрожував повстанням у разі передачі Києва полякам

Дем’ян Многогрішний. Многогрішний справді налагодив стосунки з Дорошенком. Коли польське військо почало грабувати передмістя Києва, Многогрішний дозволив своїм козакам переходити до Дорошенка й захищати Київ. У лютому 1672 року Многогрішний відкрито повідомив московських послів про те, що він примирився з Дорошенком і хотів, щоб цар прийняв Дорошенка “під свою руку”. Коли цар допоміг полякам грошима для сплачення жолду війську, що було призначене для боротьби з Дорошенком, Многогрішний обіцяв відібрати ці гроші, коли їх будуть везти з Москви, і піддатися султанові. Скориставшись з цієї інформації, старшина вирішила позбутися осоружного гетьмана, що зловживав владою, нехтував козацькими привілеями, ігнорував її поради та пропозиції, був чужим у їхнім середовищі. Негайно ж у Москву було донесено про все це й запропоновано схопити гетьмана та відправити його до царя. Московський уряд дав на це згоду.

Дем’ян Многогрішний: пішли доноси. Взаємини з козацькою старшиною в Дем’яна Многогрішного не склалися майже одразу після обрання гетьманом. Гетьман узявся проводити ротації: усував із посад нелояльних, а на їхні місця садовив переважно власних родичів. І робив усе “без поради всієї старшини”. Причому покладався насамперед на свій компанійський полк – особисту гвардію з найманців. Вельми невдоволені таким поворотом справ старшини почали писати в Москви на гетьмана доноси. \Гетьмана звинувачували також у тому, що він п’є на бенкетах за здоров’я правобережного гетьмана Дорошенка, ще й інших змушує пити, а напідпитку дозволяє собі говорити таке, що ніяк не могло сподобатися цареві Олексію Михайловичу.

суд. В ніч з 12 на 13 березня 1672 року старшина разом із загоном стрільців схопили Многогрішного, зв'язали й повезли до Москви. Оскільки за російським звичаєм завжди переслідували й карали родичів та товаришів звинуваченого, друзі екс-гетьмана поспішили до Москви з доносами, щоб захистити себе від небезпеки. У середині квітня почався суд над Многогрішним. Проти нього було висунуто 38 пунктів звинувачення, від: “Безперервно він списувався й братерство та дружбу мав велику з Дорошенком і бажав стати підданцем турецького султана”, і до: “Посланцеві гетьмана Многогрішного наказано було говорити від Дорошенка про запорожців особливо — коли ми з ляхами маємо воєнну забаву, щоб він не дозволяв їм з Низу в міста виходити і як на цьому, так і на тому боці Дніпра збурення чинити”. Під тортурами він визнав свої зв'язки з Дорошенком, хоч і заперечував зраду. Частина звинувачених прихильників Многогрішного відреклася від нього й підтримала звинувачення, а частина — виправдовувала гетьмана, бо насправді за ним ніякої вини не було, а було бажання об'єднати Україну.

На засланні Його було засуджено до страти, але перед виконанням вироку цар явив милість й вислав Демка на вічну каторгу до Сибіру разом із родиною та прибічниками. Гетьман потрапив до Селенгинська, де його записали до “боярських дітей”, а потім до Іркутська (у 1674 році), де він перебував у неволі до 1682 року. У 1684 році на вимогу Самойловича його знов було посаджено до Селенгинської в'язниці, та невдовзі відпущено. Жив він на засланні досить довго. Відомо, що у 1688 році він разом із сином Петром приборкував повстання східних бурят, а у 1691 році вів переговори з богдейцями. На цьому всі звістки про нього зникають.

Висновки. Не вважаючи на помилки і неуспіх, Дорошенко серед сучасних йому козацьких провідників є відрадною проявою: не дрібний егоїзм, не бажання наживи або особистих користей керували цим гетьманом: він щиро дбав про добро Батьківщини, серед найтяжчих обставин, з неймовірною енергією й завзяттям береться за нього і падає з гідністю та свідомістю виконаного обов’язку. Многогрішний зловживав владою, нехтував козацькими привілеями, ігнорував її поради та пропозиції, був чужим у їхнім середовищіГлухівські статті в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом. Але порівняно з Московськими статтями Глухівські надавали більше прав та свобод. У 1672 у Бучацькому договорі польською й османською мовами зазначене існування України, української державності

Узагальнення знань1. Чому не вдалося Дорошенку об’єднати Гетьманщину?2. Для чого Дорошенку були потрібні сердюки?3. Яку фортецю здобули османський султан Мегмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко. 4. Керівник Чернігівського полку.5. Під протекторат якої держави попросився П. Дорошенко.7. Хто підписав Глухівські статті?8. Кого призначили комендантом фортець у Бурятії?9. Хто найдовший час був гетьманом України?10. Кого призначили в'ятським воєводою?

Домашня робота. Опрацювати § 33 сторінки 142-145 та зміст презентації

Джерела https://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/doba-ruini-ii-prichini-oznaki-ta-politichni-naslidki-dlya-ukraini. Вікіпедія. Щупак І. Я. Історія України: підручник для 8 класу закладів загальної середньої освіти/І. М. Щупак, Б. В. Черкас, О. В. Бурлака, Н. С. Власова та інші – Київ: УОВЦ «Оріон». 2021