Презентація уроку всесвітньої історії для 9 класу "Франція та Австрійська імперія у 20-40 рр. ХІХ ст."

Тема уроку: Франція та Австрійська імперія у 20-40 рр. ХІХ ст.

Вітаю!!! Сьогодні продовжуємо вивчати ІІ розділ « Європа та Америка в добу революцій і національного об’єднання» і розглянемо Францію та Австрійську імперію у 20-40 рр. ХІХ ст.!

На Віденському конгресі країни — переможниці Наполеона спробували зупинити хід європейської історії, скасувавши більшість революційних змін. Священний союз був створений саме для того, щоб протидіяти новим революціям. Проте історія показала, що монархи вже не могли повністю контролювати не тільки чужі, але й власні народи.

Поразка Наполеона під Ватерлоо дозволила Людовіку XVIII вдруге повернутися до влади у Франції. Полки й піхотні корпуси королівської армії, які переходили на бік скинутого імператора, переконали Бурбонів, що повна реставрація (відновлення) «старого порядку» у Франції неможлива. Дворяни, що повернулися, не могли відмовитися від особистої помсти: з армії було звільнено багато наполеонівських офіцерів, активних учасників революції заарештовували та навіть засуджували до страти. Проте влада так і не зважилася повернути дворянам землі й інше майно. Крім того, король дотримувався Хартії 1814 року, що обмежувала його владу.

За часів правління Людовіка XVIII стабільність в управлінні країною ще вдавалося зберігати. Однак після смерті монарха в 1824 р. новим королем став його брат Карл X (1824—1830 рр.), прихильник ультрароялістів. Новий правитель не приховував свого невдоволення обмеженням влади короля та прагнув розширити свої повноваження. Проте більшість населення країни, у тому числі буржуазія, виступали проти посилення королівської влади й розширення прав дворянства.

Ж. де Лафаєт 26 липня 1830 р. Карл X підписав укази (ордонансы) про розпуск палати депутатів, зменшення числа виборців і значне обмеження свободи слова. Такі заходи короля стали приводом до нової революції у Франції. Уже 27 липня 1830 р. в Парижі спалахнуло повстання, до якого закликали журналісти й депутати. У місті з’явилися барикади, на бік революції перейшла частина солдатів (мал. 2). Загони повсталих очолив герой революції 1789 р. Ж. Лафаєт. Уже на третій день місто опинилося в руках революціонерів, Карл X утік і невдовзі зрікся престолу. За три дні влада Бурбонів, установлена на багнетах антинаполеонівської коаліції, впала.

Липнева монархія Луї-Філіппа І Депутати побоювалися, що паризька біднота, яка брала активну участь у Липневій революції, вимагатиме встановлення республіки, тому поспішили посадити на трон родича Бурбонів Луї-Філіппа Орлеанського. Новий монарх був проголошений королем Франції Луї-Філіппом І (1830—1848 рр.).

Правління короля Луї-Філіппа Орлеанського, яке називають Липневою монархією, стало епохою панування великої буржуазії, адже й сам король не був далеким від фінансових операцій. Збільшилася кількість виборців за рахунок представників буржуазії, було відновлене місцеве самоврядування, значно розширені права преси, обмежений фінансовий вплив католицької церкви. Проте влада відмовлялася йти на зниження або скасування майнового цензу, тим самим не допускаючи до виборів дрібну буржуазію та робітників. 

Свідченням вкрай тяжкого становища стали повстання ткачів у Ліоні. Гаслом першого Ліонського повстання в 1831 р. став девіз «Жити працюючи — або вмерти борючись!» (мал. 3). Влада придушила виступ, але була змушена піти на деякі поступки. Повстання 1834 р. закінчилося сутичками в місті між робітниками та армією. Повсталі висували тепер не тільки вимоги підвищення заробітної плати, але й гасла проголошення республіки. Незважаючи на те що повстання було придушене за допомогою артилерії, робітничий рух набирав сили. До кінця 40-х рр. XIX ст. у Франції посилювалося невдоволення Липневою монархією, яка діяла тільки в інтересах великої буржуазії.

Німецькі держави. Посилення Пруссії Рішення Віденського конгресу закріпили роздробленість німецьких земель, але наполеонівська епоха не минула для них безслідно. Значно збільшило свої території Королівство Пруссія, що отримало німецькі землі на заході. Кількість німецьких держав була зменшена, більшість із них увійшла в Німецький союз, у якому домінувала Австрійська імперія. Однак Прусське королівство, що значно посилилося після війн із Наполеоном, поступово почало боротьбу з Австрією за верховенство в німецьких землях. У 1834 р. був створений Німецький митний союз із частини німецьких держав на чолі з Пруссією. Незважаючи на протидію Австрії, союз давав змогу розширити торгівлю між німецькими землями та підвищував вплив Пруссії.

На початку «довгого» століття в німецьких землях розпочався промисловий переворот. Особливо активно машини впроваджувалися в західних провінціях Пруссії (мал. 4). Сильний поштовх розвитку промисловості дало будівництво залізниць, що активізувалося в 30—40-х рр. XIX ст. Поширення залізничного будівництва сприяло швидкому зростанню вугільної та металургійної промисловості, машинобудування. Економічне зростання німецьких держав гальмувалося роздробленістю країни та феодальними пережитками. Навіть Німецький митний союз не міг усунути всі бар’єри на шляху переміщення товарів і робочої сили.

Австрійська імперія У 1804 р. на місці володінь австрійських Габсбургів була проголошена Австрійська імперія. Участь у численних наполеонівських війнах завдала імперії значних втрат, однак за рішенням Віденського конгресу Австрія повернула собі майже всі землі. Австрійська імперія зберегла одне з провідних місць у загальноєвропейській політиці та була однією з учасниць Священного союзу. Внутрішню й зовнішню політику імперії в першій половині XIX ст. визначав блискучий дипломат і політик Клеменс Меттерніх (1773—1859) (мал. 5). У зовнішній політиці він робив усе можливе, щоб зберегти існуючі європейські абсолютні монархії. Його консервативні, навіть реакційні заходи стали основою всієї загальноєвропейської політики. Особливу увагу К. Меттерніх приділяв збереженню роздробленості Німеччини та Італії. 

Австрійська імперія мала територію 576 тис. км2 і була другою за розмірами після Росії. У Європі її називали «клаптиковою монархією», оскільки вона складалася з адміністративних утворень (королівства, провінції тощо) із багатонаціональним населення.

Клемент Венцель Лотар фон Меттерніх (1773–1859 рр.) — німецький та австрійський політичний діяч. Був одним з найважливіших дипломатів ХІХ ст. З 1801 р. займався дипломатичною роботою в Німеччині, Франції. З 1809 р., ставши міністром закордонних справ Австрії (до 1821 р.), Меттерніх увійшов у політику Європи, розірвавши тісні взаємини Росії та Франції. Меттерніх головував на Віденському конгресі (1814–1815 рр.), був одним з організаторів Священного союзу (1815 р.). У 1821–1848 рр. Меттерніх був канцлером Австрії, мав великий вплив на уряд Австрії, а також на Пруссію та Росію.

Найважливішим завданням внутрішньої політики К. Меттерніх вважав збереження єдності імперії, яка складалася з десятка різних народів. При цьому власне австрійці становили лише 25 % населення. Найкраще австрійський спосіб управління описав сам імператор Франц І: «Мої народи чужі один одному: тим краще. Вони не хворіють одночасно на ті самі хвороби... Я ставлю угорців в Італію, італійців в Угорщину, кожен стереже свого сусіда. Вони не розуміють і ненавидять одне одного. Із їхньої неприхильності народжується порядок, із їхньої ворожнечі — загальний мир».

В історії Австрії 30—40-ві рр. XIX ст. отримали назву «передберезневий період» — час сплеску національно-політичних рухів. Особливо активно національний рух розвивався в Угорському королівстві, у якому угорських лібералів підтримувала навіть частина дворянства. Становище угорської опозиції полегшувалося тим, що в їхній країні зберігалися власні органи управління, які не повністю залежали від імперської влади. Однак і всередині національної опозиції виникло дві течії: ліберальна та радикальна.

Домашнє завдання:§9 опрацювати;Основні факти і дати вивчити; скласти сенкан до теми.