Презентація уроку "Зміна політичної еліти (зі шляхетської на козацьку).Соціальні групи в середовищі козацтва"

Зміна політичної еліти (зі шляхетської на козацьку). Соціальні групи в середовищі козацтва. Ліцей № 3 Охтирської міської ради Сумської областіВчитель - Іван СОБОЛЄВ

Опорні поняття

Знати та вміти

План

Соціальна структура населення. В умо­вах визволення України з-під магнатсько-шляхетського гніту поступово складалася нова соціальна структура держави. У Геть­манщині визначалося п'ять станів:козацтвошляхетстводуховенствоміщанствоселянство

Соціальна еліта Гетьманщини. Зародження козацької старшини розпочалося разом з виникненням українського козацтва в кінці 15 століття. Спочатку до її складу входили отамани-ватаги, що були керівниками перших козацьких загонів. Повного організаційного оформлення козацька старшина набула в період створення Запорозької Січі. В різні часи її існування чисельність цієї групи козацтва була неоднаковою і деколи сягала до 150 осіб. Соціальною опорою Української держави того часу стала козацька старшина, яка поступово перетворилась на окремий стан. Причому вона формувалась на ширшій і більш демократичнішій основі, ніж довоєнна шляхта, повніше враховувала інтереси різних верств суспільства. Головним соціальним джерелом формування старшини залишалось козацтво. Переважно це були українці, лише незначна частина була інонаціонального походження, наприклад, полковник Райча – волох, Іван Сербин – серб, Іван Донець – росіянин, Томара – грек тощо. Загальна кількість старшини становила у Гетьманщині 540 осіб. Це була невелика, але мобільна політична сила, котра прагнула політично та юридично виокремитися з маси населення.

Козацька старшина. Перетворення козацької старшини на панівний стан суспільства відбувалося шляхом середньовічної імунізації. Цей процес відбувався від надання привілеїв окремим особам в економічній сфері, судочинстві, фінансах і адміністративних правах переходили до імунізації всього стану. Якщо в «Березневих статтях» 1654 р. право володіння маєтностями надавалось лише гетьману, то в наступних – усій старшині. Володіючи селами, вона наполегливо домагалась звільнення своїх маєтностей від державного оподаткування. До 1680-х років такі пільги одержували окремі полковники й генеральні старшини. У Коломацьких статтях 1687 р. уже появився пункт про звільнення від податків всієї вищої козацької старшини.. Поступово старшина виділилася з маси козацтва і в політико-адміністративному праві та судочинстві, добилася зрівняння у правах з російським дворянством.

Українська шляхта. Зближувалась з козацькою старшиною і українська шляхта. Шляхтичі обіймали різні посади в гетьманській адміністрації, користувались такими ж правами, за що зобов’язувалися виконувати службу в козацькому війську. Із шляхти походили такі відомі полковники, як Антін Жданович, Павло Тетеря, Григорій Гуляницький та ін. Нечисельна шляхта ніби розчиняється серед козацької верхівки й виступає під спільною назвою «старшина». Принаймні, матеріали ревізій того часу здебільшого не виокремлюють шляхту в стан. У матеріалах ревізії 1723 р. в 10 лівобережних полках розрізняють такі станові групи населення: старшина, духівництво, рядове козацтво, посполиті

Бунчукові товариші, значкові товариші, знатні військові товаришіДо привілейованого стану козацької старшини належали й такі соціальні групи, як бунчукові товариші, значкові товариші, знатні військові товариші, які набули особливої ваги за Івана Мазепи, який робив головну ставку при розбудові держави на козацьку старшину. До категорії бунчукових товаришів входили діти генеральної старшини та полковників і найбільш заслужених у війську знатних товаришів. Вони, проживаючи на території полків, були звільнені з-під залежності від полкової влади й підпорядковувалися лише безпосередньо гетьману, проходячи під його керівництвом школу управлінського життя. З них призначали суддів і асесорів Генерального суду, доручали виконання адміністративних і фінансових розпоряджень гетьмана тощо. Під час військових походів вони супроводжували гетьмана, складаючи його своєрідну лейб-гвардію

Бунчукові товариші, значкові товариші, знатні військові товаришіСтатус бунчукового товариша офіційно фіксувався в компутах, що велися Генеральною військовою канцелярією. З 1730-х років цей чин підтверджувався спеціальним гетьманським універсалом або патентом. За військовим рангом статус бунчуковий товариш вважався першим після полковника. У разі необхідності саме з них призначали наказних або так званих повних полковників. Загальна кількість бунчукових товаришів у різні роки була неоднаковою. У 1720-30-х роках чисельність цієї соціальної верстви була в межах від 100 до 150 осіб. Наступною привілейованою соціальною категорією Гетьманщини були значкові товариші. Значкові товариші, перебуваючи під полковницьким значком (прапором), були непідзвітними сотенній адміністрації та несли службу при полковнику. Статус значкових товаришів, як правило, надавався дітям полкової та сотенної старшини, міських урядників, духовенства, знатних козаків, а в рідкісних випадках – і нащадкам генеральної старшини, бунчукових і військових товаришів.

Бунчукові товариші, значкові товариші, знатні військові товаришіДо козацької еліти належали також і ті, хто мав звання знатного військового товариша. Найчастіше його давали відставним генеральним старшинам і полковникам, які мали в полку великий авторитет і вплив. Менш багаті й заслужені могли одержати звання знатного товариша певного полку чи певної сотні. Звання військових товаришів було другим за значимістю після бунчукових. Володіння званням військового товариша у XVIIІ ст. позбавляло необхідності розпочинати козацьку службу рядовим козаком і давало неабиякі переваги при посіданні сотницького уряду чи посади в складі полкової старшини. За своїм соціальним статусом звання військового товариша прирівнювалось до чину полкового старшини

Привілеї старшини Великим становим привілеєм старшин та шляхти було повне звільнення їх від державних повинностей і поборів. Крім того, старшина й шляхта мали право вільно займатися промислами і торгівлею, мисливством і рибальством. Царськими жалуваними грамотами, гетьманськими універсалами, полковничими листами за ними юридично закріплювали у спадкове володіння рухомим і нерухомим майном. Спробою законодавчо зрівняти й затвердити права старшини та шляхти стало укладання «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.). За цим кодексом законів право на «шляхетську гідність» могли мати не лише особи, що отримали його від царського уряду через особливу «жалувану грамоту» чи «диплом», а й козацька старшина – від генеральної до сотників. Надавалось воно також бунчуковим, знатним військовим і значковим товаришам. Права і привілеї цих груп поширювалися також на дітей старшини.

Рядові козаки. Другим за чисельністю станом після селянства в українському суспільстві вважалося козацтво. Його привілеї були узаконені ще в перші роки Національної революції середини XVII ст. Козацтво звільнялося від загальних повинностей і поборів, мало право власності на землю і ряд пільг у торговельно-промисловій діяльності. Судити їх могли тільки козацькі суди різних рівнів. Українське козацтво протягом усього часу свого існування не було однорідним, а складалося з кількох соціальних груп.

Козаки виборні та підпомічники. Виборні козаки (компанійці) та підпомічники. Перші виконували військові обов’язки власним коштом, власною зброєю, конем і бойовим спорядженням. За це вони звільнялися від виконання будь-яких державних повинностей. Другі – забезпечували «виборних» продовольством і фуражем, допомагали їм обробляти землю, особливо під час перебування перших у поході, тощо.

Поділ козацтва. Найперше поділ пролягав за територіальною ознакою та політичним підпорядкуванням, а саме: на городове (лівобережне та правобережне), низове (тобто – запорозьке козацтво) слобідське. Категорія городового козацтва з’являється наприкінці XVII ст. для означених осіб, які, на противагу козацтву запорозькому, мешкали «в городах» або «на волості» – тобто в містах, містечках, селах і хуторах Подніпров’я. З початком національно-визвольної боротьби середини XVII ст. ця категорія козацтва стає найчисельнішою.

Поділ в залежності від роду служби або функціональних обов’язків Залежно від роду служби або функціональних обов’язків у середовищі рядового козацтва існували й такі маргінальні групи, як: курінчики, стрільці, бобрівники, пташники, конюшівці, палубничі та інші. Козаків-курінчиків виділяли гетьману, генеральній старшині, полковникам – для виконання різноманітних особистих доручень, а також для праці в їхніх маєтках. Стрільці, бобрівники, пташники свою назву отримали від того, що головними їхніми функціональними обов’язками було полювання та постачання дичини для потреб гетьмана чи старшини. Кількість козаків, що належали до цих категорій, історики обраховують декількома тисячами. Досить частими були випадки, коли козацька старшина звільняла їх від участі у військових походах.

Палубничі й конюшівціПалубничі й конюшівці у мирний час перебували при гетьманському дворі, допомагаючи в господарстві, а під час походів – при гетьманському обозі. Конюшівці доглядали гетьманських коней, а турботою палубничих було дотримання порядку на «палубі» – валковому возі, де зберігалися продовольство та фураж.

Сердюки та компанійціЩе одну категорію українського козацтва становили козаки-охотники – волонтери, які наймались на службу в компанійські та сердюцькі полки, отримуючи за неї грошову платню, продовольство, фураж, амуніцію, одяг. Спочатку головний контингент охотницьких військ становили іноземці, а з кінця XVII ст. – українські городові та низові козаки, міщани, інколи селяни. Загальна кількість козаків-охотників доходила до 8 –10 тис. осіб. З кінця 1720-х років охотницька служба поступово втрачає ознаки найманої, перетворюючись на спадкову, пов’язану з певними становими привілеями, ранговим землеволодінням і відповідним соціальним статусом.

Висновки

Узагальнення знань

Домашня робота. Опрацювати конспект уроку та зміст презентації

Використана літератураhttp://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/130298/08-Stepankov.pdf?sequence=1 Вікіпедія. Щупак І. Я. Історія України: підручник для 8 класу закладів загальної середньої освіти/І. М. Щупак, Б. В. Черкас, О. В. Бурлака, Н. С. Власова та інші – Київ: УОВЦ «Оріон». 2021