Презентація "Усна і писемна форми мови"

Писемна і усна форми мови

Розпізнай форму мови «Іван Левицький — се великий артист зору, се колосальне, усеобіймаюче око України» (І. Франко). «Кайдашева сім’я» з погляду «на високо-артистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства» (І. Франко). «Яка прекрасна мова! Читав — наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв, народного життя!» (М. Коцюбинський). «Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору…, як «Кайдашева сім’я» Нечуя» (М. Рильський). «Кайдашева сім’я» — сумний твір, повість-трагікомедія» (С. Процюк). «Кайдашева сім’я» — це модель всієї України. Автор блискуче розкрив деякі непривабливі риси нашої національної вдачі, які існують поза часом. Україна XXI ст. залишається схожою на «Кайдашеву сім’ю» (В. Панченко).

Розпізнай форму мови …Уся Канівщина од самого берега Дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні Канівщини, де річка Рось наближається до Дніпра, де вона прорізує гори і під горами кам'яний шар, де обидва береги Росі обставлені скелями. Глянеш з корсунських гір, славних битвами Богдана Хмельницького, і по обидва боки Росі земля ніби схопилася пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла саме тоді, як добре вбилася в ключі. Здається, ніби то не земля, а море в час бурі з високими та крутими хвилями. З кучерявими гребінями. Скрізь понад Россю стоять круті гори, як висока покрівля хат, поламані на всі боки, між горами узькі та довгі без кінця яри. Покручені, як безконечник на писанках. Гори то піднімаються, то вгинаються на всі боки. То западають дуже глибоко круглими глибокими долинками, похожими на погріб. На їх крутих ребрах подекуди ніби хтось повиколупував долинки якоюсь велетенською ложкою. На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля. Вся країна без лісу, гола, спустошена. Лісів зосталося небагато. Тільки в долини та яри поховалися чудові пишні села та хутори з садками та ставками. Вся сторона густо засипана селами, як рясна яблуня яблуками. Вийдеш з глибокого яру на високу круту гору, а за тією горою розкинеться долина, вся вкрита травою, ніби зеленими килимами. На котрих розкидані розкішні букети садів з білими, як сніг, хатами, з блискучими ставками, з зеленими купами верб понад ставками.

Розпізнай форму мови З'їдеш з крутої гори в глибокий яр, і перед тобою на всі боки неначе одчиняються ворота між крутими горбами, а через ті ворота виглядають то села з зеленими садами та городами в глибоких закутках, то зелені бані церков, то зелені байраки на крутих ребрах, то голі боки гір, літом попалені сонцем, то здорові сахарні з чорними високими виводами коло ставків, то часом густий, як щетина, дубовий старий ліс. Вискочиш на другу гору — і знов перед тобою міняється декорація: внизу блищить глибока узька долина, неначе здорова миска, вся обросла чагарником, а на самому дні долини лежить довгий невисокий горб, весь порослий густими кущами, неначе якийсь зелений здоровий їжак притаївся в дні долини. А там по другий бік шляху між горами в'ється Рось од Стеблева до Корсуня; понад Россю скрізь млини, коло млинів високі верби, хати з зеленими огородами. У воді сіріє здорове каміння, до котрого притулились букети лоз та високого очерету. Над берегами стримлять скелі, сіріє й червоніє каміння, що повисовувалося з землі на світ Божий, неначе повисувалися сухі ребра. У літній час те давнє кладовище української історії й тепер буває пишне. Всі хвилі гір зверху застелені розкішними нивами, вкриті зеленими сахарськими буряками, житами. Пшеницями, білими гречками. Гаряче сонце обливає жовті жита, пшениці, ціле море зеленої ярини, кидає проміння в глибокі яри, в темні дубові та грабові ліси. А над тими хвилями ярини та озимини високо чорніють козацькі гостроверхі й круті могили, обсмалені гарячим сонцем, а зверху блищить синє шатро широко розкинутого неба, шугають здорові орли або сидять купами на могилах.

Розпізнай форму мови Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки. На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу. Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь. Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.

Розпізнай форму мови Мелашка вийшла з хати з рядниною. Коли гляне вона, сміття розкидане геть попід її призьбою й по призьбі. — Хто це порозкидав сміття? — спитала Мелашка в Мотрі. — Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую,— сказала з злістю Мотря. — А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа,— сказала Мелашка й почала змітати сміття докупи до порога. — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря. — Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки,— сказала Мелашка. — Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила,— сказала Мотря. Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спахнула од сорому. — А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? — розкричалася Мелашка. — То ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі! І Мелашка підкидала сміття деркачем на Мотрину призьбу, на стіни, на вікна, аж шибки в вікнах дзвеніли, а що було мокре, те поприставало до стіни. Мотря глянула й рота роззявила.

Розпізнай форму мови — Одривай хату! Не буду я з вами жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! — репетувала Мотря. — Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату, а як ти не хочеш, то я сама візьму сокиру та й заходжусь коло хати. — Чи ви показились, чи знавісніли? — говорив Карпо. — Хто це розбив вікно? — Твоя мати! Це вже пішлося наче з Петрового дня! Одна обпаскудила мені стіни, друга вікна побила. Ось тобі за те! Ось тобі! — крикнула Мотря й почала хапать рукою з калюжі грязь і кидати на Мелащину хату. Біла стіна стала ряба, неначе її обсіли жуки та ґедзі. — Бий тебе сила Божа! Не кидай, бо я тобі голову провалю кочергою,— крикнула Кайдашиха й погналась за Мотрею. Мотря втекла за причілок, виглядала з-за вугла й репетувала та кляла Кайдашиху. — Лавріне! Одривай їх хату. Про мене, нехай Мотря йде жити під три чорти або під греблю; я з нею зроду-віку не буду жить під однією покрівлею, — кричала Кайдашиха. — Карпе! Одривай хату, бо я підпалю й їх, і себе та й на Сибір піду, — кричала Мотря. — Лавріне! Одривай їх хату, бо я ладна й до сусід вибратись. Зараз піду в волость, та нехай громада зійдеться та розкидає їх хату, — кричала Кайдашиха.

Розпізнай форму мови Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: чи вішати жінку, чи прив'язувать налигачем матір. — Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця! — кричала Кайдашиха й кинулась до Мотрі з мішком у руках. — Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину,— кричала Мотря. — А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? — пищала Кайдашиха. — Чом тебе чорти не понесли на Басарабію або за границю? — Овва, через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! — ґвалтувала Мотря. — Ти злодюга, ти відьма! — Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? — сичала Кайдашиха. — Ось тобі на! Кайдашиха тикнула Мотрі дулю й не потрапила в ніс, та в око. Мотря вхопила деркача й сунула держалом Кайдашисі просто межи очі. — Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око! — заплакала Кайдашиха і вхопилась за праве око. В неї з ока потекла кров. Лаврін та Мелашка побачили кров і розлютувались. Вони кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна. Лаврін ударився об мисник. Три полумиски, захищені Лавріном од наглої смерті, посипались йому на голову.

Розпізнай форму мови Карпо, одрізнившись од батька, спочатку таки набрався багато лиха, поки зібрався на своє хазяйство, Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові. В його була тільки пара волів, і як йому треба було спрягаться під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми. В Лавріна зосталась пара батькових волів. Карпо спрягався з Лавріном, і вони вдвох в супрязі орали попереду Карпове поле, а потім Лаврінове. Карпо ходив за плугом, а Лаврін був за погонича. Спільна вигода присилувала їх помагати один одному в оранці і в сівбі, і в заволікуванні, і в возовиці. Саме тоді пішла залізна дорога з Києва недалечке од Семигор. Селяни почали держати коні і ставали під хуру возить на залізну дорогу сахар з ближчих сахарень, борошно з панських та єврейських млинів. Карпо й Лаврін купили й собі по коняці. А так як на одному коні далеко не заїдеш і багато ваги не завезеш, то вони спрягались кіньми під одну хуру й ділились заробітками пополовині. Податі були великі, плата за землю була чимала; і Карпо й Лаврін побачили, що поле не настачить їм грошей на податі, і мусили шукати заробітків в осінній та зимній безробітний час.

Розпізнай форму мови «Хоч сядь та й плач», «не питай, бо старим будеш», «лучче мені каміння носити, ніж таке горе терпіти», «старе, як мале» «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Не питай старого, а питай бувалого», «Дівка, як верба: де посади, то прийметься», «Хоч між дровами, аби з чорними бровами» «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю…», «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу», «Я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів», «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла» «В мене свекруха - люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем»

Розпізнай форму мови — Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована! — Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. — То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка. — І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить. — То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця. — Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо. — То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.

Лист другу про прочитане Щоб правильно виконати завдання, в якому дано скласти лист другові, потрібно будувати лист за певним планом: Привітання. Розкриття теми і основної думки листа. Прощання. Перед початком написання листа необхідно чітко усвідомити, на яку тему буде вестися розмова. У деяких листах використовуються постскриптуми, що знаходяться в самому кінці всього висловлювання (приписка до закінченого і підписаного листа, зазвичай позначається латинським скороченням «P. S.») Лист має ряд своїх особливостей. Так як адресат і адресант є друзями, лист носить особистий характер. Тут відсутні риси офіційно-ділового та наукового стилю. Адресант використовує розмовну лексику, в тексті спостерігається велика кількість простих і неповних речень. Лист повинен будуватися як діалог, щоб адресат міг відповісти на лист. Це означає, що в листі повинні бути питання, на які повинен буде відповісти співрозмовник у своєму листі.

Розподілити слова на 3 групи: загальновживані, професіоналізми, діалектизми (6, 12, 6)  Терапія, музика, камбуз, глива (груша), класний журнал, зелений, вагани (ночви), позов, мартен, жалива (кропива), будинок, шпальта, кок, цмок (райдуга), марш-кидок, террикон, щука, поплавок, хопта (бур'ян), скиртування, батько, декваліфікація, ширма, бараболя (картопля).  Розподілити слова на 3 групи: загальновживані, професіоналізми, діалектизми (6, 12, 6) Антропологія, компас, кіно, коросліп (пролісок), педрада, блідий, перетика (перелісок), судове засідання, двері, домна, зобува (взуття), шапка статті, карась, хвища (сильний дощ), палуба, атака, курсор, підсака, льоха (свиня), фонограма, тітка, типаж, небо вивірка (білка).