Презентація "Валер’ян Підмогильний. “Місто”. Морально-етичні колізії твору. Жіночі образи в ньому"

Валер’ян Підмогильний. “Місто”. Морально-етичні колізії твору. Жіночі образи в ньому

Сторінками біографіїВалер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплі під Катеринославом (нині околиця м. Дніпро) в селянській родині. 1910 р. Валер’ян після закінчення початкової церко­вно-парафіяльної сільської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закін­чив у червні 1918 р. Восени того ж року вступив до Катеринославського університету. 1919 р. він залишив навчання і працював учителем у Павлограді та Катеринославі.

1922 р. письменник переїхав до Києва. З 1923 р. В. Підмогильний працював редактором вида­вництва «Книгоспілка», пізніше — редактором журналу «Життя і революція», був одним із засно­вників літературної групи «Ланка» (з 1926 р. — МАРС (Майстерня революційного слова), до якої входили київські письменники-попутники (тобто письменники, котрі не пропагували у творах ко­муністичну ідеологію, але й не виступали проти). 1929  р. В. Підмогильний переїхав до Харкова, де працював консультантом з іноземної літера­тури в кооперативному видавництві «Рух». 8 грудня 1934 р. письменник був заарештований і засуджений на десять років ув’язнення в концентраційному таборі на Соловецьких островах. З листопада 1937 р., до двадцятилітнього юві­лею Жовтневої революції, згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області, В. Підмогильний був розстріляний в урочищі Сандормох у Карелії.

Перші оповідання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись у реальному училищі. 1920 р. вийшла збірка, яка мала назву «Твори. Том І». 1921 р. друкуються оповідання «В епідеміч­ному бараці», повість «Остап Шаптала». 1922 р. в еміграційному журналі «Нова Україна», який видавав В. Винниченко, був надруко­ваний цикл оповідань «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». 1924 р. вийшла книжка оповідань «Військовий літун», 1925 р. — повість «Третя революція». 1930  р. на сторінках журналу «Життя і революція» було надруковано роман «Невеличка дра­ма», який брутально засудили критики. В останні роки життя письменник зміг видати новелу «З життя будинку»; незавершена «Повість без назви» була надрукована лише 1988 р. В. Підмогиль­ний багато перекладав, зокрема твори Вольтера, Д. Дідро, О. де Бальзака, Анатоля Франса, Ті де Мо­пассана, Г. Флобера та ін. Активно займався письменник і проблемами функціонування української мови, уклавши разом з Є. Плужником словник «Фразеологія ділової мови», який видали 1926 та 1927 рр.

«МІСТО». Морально-етичні колізії твору. Жіночі образи в ньому. У “Місті” Валер’ян Підмогильний поєднав широкий спектр відчуттів і багатство образів. Але для учасника ЗНО варто детально з’ясувати особливості головних образів роману і вловити відмінність характерів жінок Степана Радченка, адже кожен із них є важливим для розуміння долі і життєвого вибору головного героя. Старайтеся добре запам’ятати їх!

Жіночі образи твору «Місто»Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гні­дих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повер­неться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки. Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гні­дих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).. Надійка. Мусінька. Зоська. Рита. Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору). Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товари­ства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символі­зує утвердження Степана в місті).

Роман «Місто» — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. Фінал роману «Місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей.